Постанова 4804 № 236/4163/19

Єдиний унікальний номер 236/4163/19 Номер провадження 22-ц/804/1058/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2020 року м. Бахмут Донецька область Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Канурної О.Д., суддів: Мальованого Ю.М., Соломахи Л.І., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 грудня 2019 року у цивільній справі № 236/4163/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсацій при звільненні (суддя першої інстанції Саржевська Ірина Віталіївна), - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсацій при звільненні. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він перебував у трудових відносинах з державним підприємством «Донецька залізниця» з 2005 року. Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товарне «Українська залізниця». Локомотивне депо Дебальцеве-пасажирське державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця». Наказом № 3269/ДН-ОС від 17 липня 2017 року, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України позивача було звільнено з посади машиніста тепловоза. Відповідач не виплатив йому заробітну плату за лютий - липень 2016 року і за березень - липень 2017 року, за період простою, одноразову грошову допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористані дні відпустки. Згідно наказів № 236/ДНД від 17.03.2017 року та № 131/ТЧ-14 від 20.03.2017 року для всіх працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», в тому числі виробничого підрозділу «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» встановлено простій з 00:00 години 20 березня 2017 року. Незважаючи на наказ № 236/ДНД від 17.03.2017 року та наказ № 131/ТЧ-14 від 20.03.2017 року, ч. 1 ст. 113 КЗпП України, відповідач досі не здійснив фактичної оплати заробітку за простій з 20 березня по 17 липня 2017 року. Таким чином, згідно розрахунків заробітної плати ОСОБА_1 та довідки про нараховану, але невиплачену заробітну плату у цей період, невиплаченими коштами є: у березні 2017 року - 2346,09 грн.; у квітні 2017 року - 1645,63 грн.; у травні 2017 року - 1622,78 грн.; у червні 2017 року - 1988,47 грн.; у липні 2017 року - 15613,56 грн., разом 23216,53 грн. При звільнені позивачу 17 липня 2017 року відповідач не виплатив йому заробітну плату та передбачені трудовим законодавством компенсації сукупно на суму 49090,95 грн. (разом за 2016 та 2017 рік). Позивач просив суд першої інстанції стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь заробітну плату за період з лютого по червень 2016 року, з 1 березня по 17 липня 2017 року, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 49090,95 грн. з нарахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсацій при звільненні задоволені повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з лютого по червень 2016 року, з 01 березня по 17 липня 2017 року, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 49090,95 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі ??14907,48? грн. Зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що не погоджується з вищезазначеним рішенням, вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, не в повній мірі з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Відповідач просив Донецький апеляційний суд скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 грудня 2019 року у справі № 236/4163/19 та ухвалите нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та надано позивачу по справі строк для надання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі до 24 лютого 2020 року. Копії ухвал про відкриття апеляційного провадження учасниками справи отримані (а.с. 112,113,114), копія апеляційної скарги відповідача позивачем по справі отримана (а.с. 112). Відзив на апеляційну скаргу від позивача по справі до Донецького апеляційного суду не надійшов. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року справу призначено до розгляду на 08 квітня 2020 року. В судове засідання Донецького апеляційного суду 08.04.2020 року представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» не з`явився, хоча своєчасно і належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 125, 127). В судове засідання Донецького апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» (а.с. 119-120). Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», прийнятою відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», вирішено утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, у тому числі на базі Державного підприємства «Донецька залізниця» згідно додатку №1. Також КМУ своєю постановою від 2 вересня 2015 року за № 735 затвердив Статут ПАТ «Українська залізниця», відповідно до якого товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. 21 жовтня 2015 року в Єдиному державному реєстрі проведено державну реєстрацію ПАТ Українська залізниця. «Державне підприємство Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. Згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1, ОСОБА_1 з 28.12.2015 по 17.07.2017 працював машиністом тепловоза пункту зміни локомотивних бригад ст. Сімейкіно оборотне депо ст. Должанська ВП «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом начальника «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17.03.2017 № 236/ДНД було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі залізниці з 20.03.2017 року. ОСОБА_1 звільнений з посади машиніста тепловоза пункта зміни локомотивних бригад ст. Сімейкіно оборотне депо ст. Должанська ВП «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» відповідно до наказу № 3269/ДН-ОС від 10.07.2017 за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Згідно з розрахунком загальної суми відшкодування заробітної плати, сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає - за період з лютого по червень 2016 року - 25874,42грн., з 01 березня по 17 липня 2017 року, в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки в розмірі 23216,53грн., а всього 49090,95 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Дебальцеве, а сам факт звільнення позивача 17 липня 2017 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, оскільки відповідно до ч. 1 статті 94 КЗпПУ та статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах, є безпідставними, виходячи з наступного: Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Науково-правовий висновок підтверджує події, які відбуваються в Україні в зоні проведення АТО (ООС), який в сукупності з іншими доказами, що маються в матеріалах справи, підтверджують відсутність вини відповідача в несвоєчасному розрахунку з робітниками внаслідок вказаних подій. Що стосується виплати заробітної плати, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 14907, 48 грн. Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати, є безпідставними, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру позивачем до позовної заяві надані: довідка про суми нарахованої заробітної плати з березня по липень 2017 року в загальному розмірі 23820,19 грн., довідка про доходи за період з липня 2016 року по липень 2017 року, де всього нарахована заробітна плата у розмірі 82555,83грн. (пдф 14860,06 грн.), розрахунок заробітної плати (табуляграми) за березень - липень 2016 року, в тому числі суми до виплати: березень 2016 року - 4933,95 грн., квітень 2016 року - 4612,52 грн., травень 2016 року - 6590,11 грн., червень 2016 року - 728,56 грн., липень 2016 року - 2749,18 грн.; розрахунок заробітної плати(табуляграми) за березень-липень 2017 року, в тому числі суми нарахованої, але не вилаченої заробітної плати складають: березень 2017 року - 2346,09грн., квітень 2017 року - 1308,57 грн., травень 2017 року - 1290,40 грн., червень 2017 року - 1581,19грн., липень 2017 року - 12492,71грн. Крім того, позивачем надані копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані, головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, відповідно до яких позивачем за другу половину березня, за квітень, за травень, за червень, за липень 2017 відпрацьовано - «0» год. Відповідно до копії журналу обліку приходу - уходу локомотивних бригад пункту підміни локомотивних бригад ст. Луганськ ОСОБА_1 згідно графіку роботи був на робочому місці протягом робочого часу: у березні 2017 року -75 год, у квітні 2017 року - 157 год., у травні 2017 року - 159 год., у червні 2017 року - 158 год., у липні 2017 року - 92 год. Апеляційний суд вважає, що позивач надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача. На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 грудня 2019 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 26 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повний текст постанови складений 08 квітня 2020 року Суддя: О.Д.Канурна