Постанова 4804 № 233/5519/19

Єдиний унікальний номер 233/5519/19 Номер провадження 22-ц/804/1122/20 Номер провадження 22-ц/804/1122/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Халаджи О.В., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Бєлостоцької О.В. у м. Костянтинівка Донецької області, повний текст судового рішення складено 13 січня 2020 року) у цивільній справі №233/5519/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року та була звільнена за п. 1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. У день звільнення відповідач повний розрахунок з нею не провів. Просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 лютого 2016 року по 31 серпня 2016 року та за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 25048,27 грн.. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 13 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період її роботи в ДП «Донецька залізниця» (лютий-серпень 2016 року) в розмірі 6801,14 грн. та за березень 2017 року у розмірі 1448,17 грн., а всього 8249,31 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 253,03 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове по суті позовних вимог. В обґрунтування посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, на невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції мав виходити з того, що у спорах, що виникають із трудових відносин про порушення трудових прав, діє презумпція вини роботодавця. Зокрема відповідачем не надано доказів на спростування доводів позовної заяви з приводу не виплати позивачу у період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року заробітної плати та доказів невиконання нею своїх трудових функцій у цей період. Суд першої інстанції повинен був відхилити доводи відповідача щодо правомірності припинення нарахування заробітної плати позивачу з огляду на Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.02.2017 року, оскільки воно регулює питання припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення та забезпечення безпечного і надійного функціонування паливно-енергетичного та металургійного комплексів України, а також інші рекомендації з мінімізації наслідків для економіки та бюджету України та не регулює питання нарахування і виплати заробітної плати працівникам АТ «Українська залізниця». Також на думку позивача висновок Торгово-промислової палати не є законодавчо визначеною підставою для звільнення відповідача від обов`язку виплати заробітної плати. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 25048,27 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах із відповідачем , працювала прибиральником службових приміщень у виробничому підрозділі «Ясинуватське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 17 липня 2017 року ОСОБА_1 на підставі наказу №9780/ДН-ОС від 10.07.2017 року звільнена із займаної посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України , що підтверджується записом в трудовій книжці. Згідно належним чином завіреної зведеної відомості на виплату заборгованості по ДП «Донецька залізниця» за період з 01 лютого 2016 року по 31 серпня 2016 року станом на 21 лютого 2017 року заборгованість перед ОСОБА_1 становить 6801,14 грн.(а.с.46). В відзиві на позовну заяву відповідач зазначив,що сума заробітної плати позивачки, яка була передана до Дирекції з непідконтрольної Україні території за період роботи в ДП «Донецька залізниця» складала 10165, 14 грн..Станом на 21.02.2017 року сума у розмірі 3364 грн. перерахована на особовий рахунок ОСОБА_1 у АБ «Експрес Банк», таким чином заборгованість складає 6801,14 грн.. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 змінено тип та найменування відповідача по справі на акціонерне товариство «Українська залізниця». Згідно копій розрахункових листів (табуляграм) позивачці нараховано заробітну плату за березень 2017 року 2927,12 грн., за квітень 2017 року 1713,42 грн., за травень 2017 року 1713,42грн., за червень 2017 року 488,00 грн., за липень 2017 року 8041,17 грн.. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні з позивачем не провів остаточного розрахунку та не виплатив заборгованість по заробітній платі. Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи. При визначенні розміру заборгованості за спірний період суд першої інстанції правильно виходив із наданої відповідачем відомості на виплату заборгованості по ДП «Донецька залізниця» за період з 01 лютого 2016 року по 31 серпня 2016 року станом на 21 лютого 2017 року,згідно якої заборгованість перед ОСОБА_1 становить 6801,14 грн. і обґрунтовано стягнув зазначену суму. Зазначені дані нічим не спростовуються та визнаються відповідачем. Судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги надану позивачем копію зведеної відомості № 94 на виплату заборгованості по заробітній платі по ДП «Донецька залізниця» за 2016 рік , з якої вбачається, що сума включеної до передавальної відомості заборгованості перед ОСОБА_1 становить 10165, 14 грн., оскільки надана відомість не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості в зазначеній сумі, так як текст,виконаний на аркуші паперу А4 не містить дати видачі, підпису посадових осіб, до компетенції яких входить оформлення та видача таких документів, а також відсутні відповідні штампи та печатки підприємства, яке могло видати такий документ. Крім того, позивачем не спростовані відомості відповідача про часткову виплату йому заборгованості за вказаний період. Задовольняючи частково позовні вимоги в частині заборгованості з березня по 17 липня 2017 року, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги підтверджені лише за березень 2017 року, за інший період не надано доказів наявності заборгованості по заробітній платі. Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 30 Закону України «Про оплату праці» саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи працівником та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. На підтвердження позовних вимог в цій частині ОСОБА_1 надано копії розрахункових листів (табуляграм) (а.с.7-11), з яких вбачається, що позивачці нараховано заробітну плату саме за простої за березень 2017 року 2927,12 грн., за квітень 2017 року 1713,42 грн., за травень 2017 року 1713,42грн., за червень 2017 року 488,00 грн., за липень 2017 року 8041,17 грн., із яких компенсація за невикористану відпустку 30 днів в сумі 3788,70 грн. та вихідна допомога в сумі 3890,23 грн.. Табулеграми були видані позивачу під час перебування у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року та містять відомості, які можуть бути відомі тільки роботодавцю у зв`язку із оформленням позивача на роботу (ідентифікаційний код, посаду працівника, кількість відпрацьованих годин та невикористаних днів відпустки). Правильність нарахованої суми заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року підтверджується долученими до матеріалів справи даними, що містять індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного Фонду України форми ОК-5 (а.с.34). Вказана в реєстрі сума співпадає із сумою нарахованої заробітної плати, вказаної в табуляграмі за березень 2017 року,наданій позивачкою. Відповідач не надав своїх доказів на спростування наданих позивачем табуляграм та на відсутність заборгованості перед позивачем. Також слід зазначити, що надана відповідачем довідка про доходи підтверджує припинення нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з березня 2017 року, однак не спростовує той факт, що з березня 2017 року по день звільнення вона виконувала свої трудові обов`язки. Таким чином, надані позивачем розрахункові листи із нарахованою заробітною платою є належними та допустимими доказами про наявність заборгованості по заробітній платі перед позивачем. Зазначені розрахунки нічим не спростовані. При цьому посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відсутні докази на підтвердження позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за квітень-липень 2017 року. Згідно копій розрахункових листів (табуляграм) позивачці нараховано заробітну плату за квітень 2017 року 1713,42 грн., за травень 2017 року 1713,42грн., за червень 2017 року 488,00 грн., за липень 2017 року 8041,17 грн., в тому числі вихідна допомога в сумі 3890,23 грн. та компенсація за невикористані 30 днів відпустки в сумі 3788,70 грн., а всього 11956,01 грн.. Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки. Стягуючи з відповідача на користь позивачки частково заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість частково в сумі 1478,95 грн. виплачена і не прийняв до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу. Положення частин другої, восьмої статті 9, частини другої статті 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначають, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Відповідно до п.11 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загально-обов`язкове державне соціальне страхування», платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 ст. 4 зазначеного Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпе-чення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення). Згідно реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) ОСОБА_1 за березень 2017 року нарахована та виплачена заробітна плата в сумі 2927,12 грн., тобто сума яка значиться нарахованою в табуляграмі за березень 2017 року. Таким чином встановлено і підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного Фонду України, що за березень 2017 року позивачці була нарахована та виплачена заробітна плата в сумі 2927,12 грн. за 31 день роботи. А тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року. Посилання позивача на те, що суд не повинен був приймати посилання відповідача на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.02.2017 року та науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року є безпідставним. Суд першої інстанції правильно зазначив,що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року свідчить про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у невиконанні своїх обов`язків перед працівниками, проте, не звільняє відповідача від проведення розрахунку з працівниками відповідно до трудового законодавства. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 1448,17 грн. та в частині визначення загальної суми заборгованості в 8249,31, а також в частині відмови в стягнення заборгованості по заробітній платі з квітня по 17 липня 2017 року та ухваленню в цій частині нового рішення про стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній платі з квітня по 17 липня 2017 року в сумі 11956,01 грн., а всього 18757,15 грн., та відмову задоволенні позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 1448,17 грн.. Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивачки ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судових витрат , то судовий збір підлягає стягненню з позивача на користь держави судового збору за подання відповідачем апеляційної відповідача в дохід держави. Позовні вимоги задоволено на 74,88% від 25048,27 грн.,судовий збір складає 1438,45 грн.. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 25048,27 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 13 січня 2020 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 1448,17 грн. та в частині визначення загальної суми заборгованості в 8249,31, а також в частині відмови в стягнення заборгованості по заробітній платі з квітня по 17 липня 2017 року, в частині стягнення судового збору в сумі 253,03 грн. скасувати. Стягнути з Акціонерного товариства »Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з квітня по 17 липня 2017 року в сумі 11956,01 (одинадцять тисяч дев`ятьсот п`ятдесят шість) гривень 01 копійка, а всього 18757(вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят сім) гривень 15 копійок без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Акціонерного товариства »Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 1448,17 грн. відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства »Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 1438,45 грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст.389 ЦПК України . Судді: