Постанова 4804 № 229/6624/19

Єдиний унікальний номер 229/6624/19 Номер провадження 22-ц/804/1065/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 березня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Космачевської Т.В., суддів: Агєєва О.В., Мірути О.А., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Гонтар А.Л. у місті Дружківці Донецької області, повне судове рішення складено 24 січня 2020 року, у справі номер 229/6624/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року до Дружківського міського суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона тривалий час перебувала в трудових відносинах з відповідачем. 17 липня 2017 року звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Починаючи з березня 2017 року і по день звільнення їй не виплачувалась нарахована заробітна плата. Тому позивачка ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на її користь нараховану, але не виплачену суму заробітної плати в розмірі 27503,28 грн. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 25758,13 грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Рішення в частині стягнення заробітної плати за липень 2017 року в сумі 9138,94 допущено до негайного виконання. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 1799,11 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодився відповідач АТ «Українська залізниця», подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року в частині стягнення 25758,13 грн та ухвалити нове рішення про відмову в стягненні 25758,13 грн. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. З 16 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», де на момент звільнення працювала позивачка, відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. У зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», зокрема, табеля робочого часу, який є документом, що дозволяє визначити кількість годин, відпрацьованих кожним найманим працівником, нарахування заробітної плати здійснити неможливо. Крім того, суд помилково стягнув з відповідача судовий збір в розмірі 1799,11 грн, оскільки у зв`язку з тим, що позов задоволено частково в розмірі 25758, 13 грн, що складає 93,65% від заявленої вимоги, тому суд мав стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 719,61 грн. Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 04.08.2001 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, враховуючи, що з 08.07.2016 року Станція Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття в виробничій підрозділ «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (а.с. 13-14). Згідно з наказом (розпорядженням) №4891/ДН-ос від 10.07.2017 року про припинення трудового договору ОСОБА_1 17.07.2017 року звільнено у зв`язку зі скороченням штату п. 1 ст. 40 КЗпП України з зазначенням компенсації за 5 днів відпустки та з виплатою одноразової грошової допомоги в розмірі середньомісячного заробітку (а.с. 7). З розрахунків заробітної плати, які надані ОСОБА_1 , видно, що їй нарахована заробітна плата за березень 2017 року в розмірі 4744,40 грн, квітень 2017 року - 2885,23 грн, травень 2017 року - 890,30 грн, за червень 2017 року - 9513,43 грн, за липень 2017 року - 9138,94 грн (а.с. 8-12). З видаткового касового ордеру від 25 вересня 2017 року вбачається, що АТ «Українська залізниця» виплатила ОСОБА_1 депоновану заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 1414,17 грн (а.с. 44). Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Українська залізниця» заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року в розмірі 25758,13 грн, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в такому розмірі. Стягуючи з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1799,11 грн, суд першої інстанції виходив з часткового задоволення позовних вимог. Проте, з висновком суду в частині розміру стягнення судового збору погодитись неможливо. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Судом встановлено, що позивач працював в виробничому підрозділі «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», 17.07.2017 року звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. З розрахунків заробітної плати, які надані ОСОБА_1 , видно, що їй нарахована заробітна плата за березень 2017 року в розмірі 4744,40 грн, квітень 2017 року - 2885,23 грн, травень 2017 року - 890,30 грн, за червень 2017 року - 9513,43 грн, за липень 2017 року - 9138,94 грн. Відповідно до видаткового касового ордеру від 25 вересня 2017 року АТ «Українська залізниця» виплатила ОСОБА_1 депоновану заробітну плату за першу половину березня 2017 року в розмірі 1414,17 грн Інша частина заробітної плати відповідачем Акціонерним товариством «Українська залізниця» позивачу не виплачені. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції про стягнення заборгованості по заробітній платі у зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» та ненаданням таких документів позивачкою. Апеляційний суд ці доводи відхиляє, як безпідставні. Відповідач не оспорює факту наявності заборгованості зі сплати заробітної плати позивачу. Він посилається лише на неможливість нарахувати заробітну плату за спірний період. Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження виконання трудових обов`язків, апеляційний суд приходить до наступного. Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За частинами 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обов`язок щодо доказування покладається на обидві сторони процесу, позивачка ОСОБА_1 належним чином надала докази своїх вимог до відповідача АТ «Українська залізниця», відповідач не спростував надані нею докази, зокрема, розрахунки заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року. У строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства як при звільненні, так і на час розгляду справи судом першої інстанції. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 25758,13 грн. При цьому врахував виплачену позивачу частину заробітної плати за першу половину березня 2017 року. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для скасування судового рішення в цій частині не вбачається. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно пп 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач є фізичною особою, за подання позовної заяви судовий збір не сплачував, оскільки від сплати судового збору звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір», як позивач у справі про стягнення заробітної плати. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2019 року, в якому ОСОБА_1 звернулася до суду, встановлено у розмірі 1921,00 грн. Тобто, за поданий ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 27503,28 грн підлягав сплаті судовий збір у розмірі 768,40 грн. Задовольняючі позов частково, суд першої інстанції мав стягнути з відповідача в дохід держави за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 768,40 грн, виходячи з вимог пп 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», а не 1799,11 грн. Відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає зміні. Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до пп. 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. АТ «Українська залізниця» за подання апеляційної скарги правильно сплатило судовий збір у сумі 1152,60 грн (768,40 грн Х 150%), рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог ухвалено законно, підстав для скасування судового рішення не вбачається. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що витрати відповідача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року в частині стягнення судового збору - змінити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) в дохід держави судовий збір за подання позову в розмірі 768,40 грн. В іншій частині рішення Дружківського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: Повне судове рішення складено 24 березня 2020 року. Суддя: