Постанова 4801 № 131/1140/17

Справа № 131/1140/17 Провадження № 22-ц/801/667/2020 Категорія: 48 Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2020 рокуСправа № 131/1140/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В., за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І., за участю сторін: відповідача-позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного провадження (з повідомленням сторін) у відкритому судовому засіданні цивільну справу №131/1140/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання будинку особистою приватною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 січня 2020 року, яке ухвалене суддею Олексієнко О.Ю. в приміщенні Іллінецького районного суду Вінницької області, о 11 год 46 хв, повний текст виготовлено 20 січня 2020 року, в с т а н о в и в : У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, у якому просив визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 , заявлені вимоги мотивував тим, що з відповідачем він перебував у зареєстрованому шлюбі з 1994 по 2015 рік. Вказане нерухоме майно було придбане ними у період шлюбу та спільного проживання, отже, як спільна сумісна власність подружжя, воно підлягає розподілу у рівних частках. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , у якому просила визнати даний будинок її особистою приватною власністю, вказавши, що він дійсно був придбаний в період шлюбу, але за кошти, отримані від її діда і баби ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тому спірний будинок не являється спільною сумісною власністю подружжя та поділу не підлягає. Крім того, рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 березня 2016 року ОСОБА_3 було визнано таким, що втратив право користування належним на праві власності ОСОБА_1 житловим будинком з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Рішенням від 20 січня 2020 року Іллінецький районний суд позов ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнив. Визнав за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частин житлового будинку загальною площею 50,70 кв. м. АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовив повністю. Вирішив питання розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати, постановити нове, яким її позов про визнання будинку особистою приватною власністю, задовольнити, а в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, визнавши спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя, залишив поза увагою те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна, чого ОСОБА_3 взагалі не здійснював. Скаржник зазначає, що показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яким суд не дав правової оцінки, повністю підтверджується факт придбання нею самостійно спірного будинку. У наданому відзиві представник позивача за первісним позовом, вважаючи судове рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що у судовому засіданні було достовірно встановлено, чого не заперечувала і відповідач ОСОБА_1 , що спірна квартира була придбана сторонами у період шлюбу. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного. Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Задовольняючи вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 1/2 частину спірного будинку, суд першої інстанції виходив з того, що сторони на час набуття права власності на будинок АДРЕСА_1 перебували у шлюбі, отже вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, частки якого при поділі є рівними. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що позивачем не доведено жодними належними доказами, що спірний будинок був придбаний лише за рахунок її особистих коштів та особистих коштів діда і баби, клопотань про їх витребування, з огляду на труднощі, які виникають у їх наданні, заявлено не було. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 січня 2015 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 5-6). Згідно рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 березня 2016 року ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування належним на праві власності ОСОБА_1 житловим будинком. Під час перебування сторін у шлюбі ними придбано будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 жовтня 2005 року, серії ВСЕ №23405 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8697553 від 20 жовтня 2005 року. Згідно заяви до приватного нотаріуса Іллінецького районного нотаріального округу Гончар Т.М. від 04 жовтня 2005 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується, що з 12 жовтня 1994 року сторони проживали однією сім`єю та перебували в зареєстрованому шлюбі без укладання шлюбного договору. Відповідно заяви ОСОБА_3 від 04 жовтня 2005 року, засвідченої приватним нотаріусом Іллінецького районного територіального округу Гончар Т. М., він дав свою згоду на придбання ОСОБА_1 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 . Звертаючись до суду з вимогою про визнання за ним права власності на 1/2 частину зазначеної квартири, ОСОБА_3 зазначав, що спірна квартира придбана у період шлюбу з відповідачем, отже, як спільна сумісна власність подружжя, вона підлягає розподілу у рівних частках. Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу). Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною першою статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договір. Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Задовольняючи позов ОСОБА_3 в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено, що грошові кошти діда і баби були використані на купівлю будинку . Не доведено належними доказами і того, що кошти на спірний будинок були подаровані позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договір купівлі-продажу від 04 жовтня 2005 року такої інформації також не містить. Як правильно констатував суд першої інстанції, відповідних клопотань щодо витребування доказів на підтвердження цих доводів зустрічного позову, з огляду на неможливість їх подання, заявлено не було, а тому зазначений будинок є таким, що набутий подружжям під час шлюбу, і є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Посилання скаржника на покази свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтверджують обставини набуття грошових коштів для придбання ОСОБА_1 житла, обґрунтовано не були взяті судом першої інстанції до уваги при вирішенні спору, оскільки не є тими належними доказами, що мають підтверджувати певні обставини у справі і є лише припущеннями, на яких не може ґрунтуватись судове рішення, якщо їх заперечує інша сторона. Доводи ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_3 не довів свою фінансову спроможність прийняти участь у купівлі спірного будинку спростовуються презумпцією права спільної сумісної власності на кожну річ, набуту подружжям під час шлюбу. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Оскільки ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами, що частина спірного будинку була придбана за її особисті кошти, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про те, що це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в рівних частинах між сторонами. Зазначене узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 645/5567/15-ц, постанові від 10 липня 2019 року у справі №728/699/17-ц. Посилання на те, згідно рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 березня 2016 року ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування належним на праві власності ОСОБА_1 житловим будинком не впливають на висновки районного суду викладених у цій справі, оскільки цим рішенням визнається право його особистої власності у спільній сумісні власності. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 367 ЦПК України перебуває поза межами повноважень апеляційного суду. Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницького області від 20 січня 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 01 квітня 2020 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Войтко Ю.Б. Матківська М.В.