Постанова 4803 № 185/15229/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1744/26 Справа № 185/15229/23 Суддя у 1-й інстанції - Врона А. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., при секретарі - Пікос А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року у складі судді Юдіної С.Г. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 07 лютого 1987 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , однак, проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Під час спільного проживання за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 02 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Семеняка А.А., було придбано однокімнатну квартиру, розташовану у АДРЕСА_1 , оформлена на ім`я ОСОБА_1 . Враховуючи відсутність домовленості щодо порядку користування квартирою, яка є їх спільною сумісною власністю, позивач вимушена звернутися до суду та просити визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , спільним майном подружжя та здійснити поділ спільного майна подружжя, шляхом виділення та визнання за кожним з них право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Поділено спільне сумісне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за кожним з подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для поділу спірної квартири між подружжям, яка належить їм на праві спільної сумісної власності, шляхом визнання за кожним із них права власності на квартиру по 1/2 частині, виходячи з рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя. Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував фактичні обставини справи, що мають значення для справи та не звернув уваги на джерело походження коштів для придбання спірної квартири. Водночас зазначає про окреме проживання починаючи з 2019 року, припинення ведення спільного господарства та спільного бюджету, а тому вказане майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та є його особистою власністю. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що з 07 лютого 1987 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року було розірвано. Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 квітня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Семенякою А.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 112, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_2 . За умовами вказаного договору, а саме пункту 2.4, дружина покупця ОСОБА_2 , подала заяву про згоду на купівлю вищезазначеної квартири чоловіком ОСОБА_1 , справжність підпису якої було засвідчено 02 квітня 2021 року за № 111 на нотаріальному бланку НРА № 070416 приватним нотаріусом Семенякою А.А. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У частині 2 статті 16 цього Кодексу визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним із яких, зокрема, є визнання права (пункт 1). Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина 1 статті 57 СК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина 1 статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини 1, 3 статті 70 СК України). Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі. У постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15, вказано, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям. У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, зазначено, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення положень статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)). Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17 (провадження № 61-17462св21)). До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)). Статтями 316, 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні положень статей 368, 372 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (частина 2 статті 367 ЦК України ) і на його основі виникає право власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто, кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна. Суть поділу майна полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При ухваленні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості. Згідно з частинами 2,3 статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Встановивши, що спірна квартира набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якому частки майна дружини та чоловіка є рівними та відповідно підлягають поділу, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем презумпція спільної сумісної власності на майно, набуте в період шлюбу не спростовано, спірна квартира підлягає поділу, шляхом визнання за кожним з них право власності по 1/2 частини цієї квартири. Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не повно з`ясував фактичні обставини справи, що мають значення для справи та не звернув уваги на джерело походження коштів для придбання спірної квартири, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначені доводи не доведені належними та допустимими доказами у справі, а тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності, покладається на того з подружжя, який її спростовує, чого у даному випадку скаржником не зроблено. При цьому, суд першої інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку. Аргументи апеляційної скарги щодо окремого проживання сторін та припинення ведення спільного господарства, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки спірну квартиру придбано подружжям за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 18 грудня 2023 року. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 09 червня 2026 року Повний текст судового рішення складено 18 червня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Т.П. Красвітна