Постанова 4817 № 594/145/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/145/19Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А. Провадження № 22-ц/817/138/20 Доповідач - Ткач З.Є. Категорія - 310000000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Ткач З.Є. суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М., розглянув у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи цивільну справу №594/145/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Губіш О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, - ВСТАНОВИВ: В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. Обґрунтовував тим, що перебував з відповідачкою у шлюбі з вересня 2007 року до 2018 року. За час спільного проживання відповідачкою ними було нажито спільне майно: - житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , який прибно14 вересня 2013 року за 15102 грн. - земельну ділянку площею 0,25 га за тією ж адресою, вартість якої на даний час складає 50000 грн., Крім того, за час спільного проживання було набуто рухоме майно, а саме: автомобіль марки ВАЗ-2105, який залишився у ОСОБА_2 і на його розподілі він не наполягає, оскільки вони не оформили право власності. Також ними було придбано мотоблок вартістю 28000 грн., мультиварку вартістю 2000 грн., диван 1000 грн., бетономішалку 4000 грн., телевізор 2000 грн., мікрохвильову піч 3000 грн., планшет 3000 грн., фотоапарат 1500 грн., набір каструль вартістю 2000 грн., набір посуду вартістю 1500 грн., два пледи по 500 грн. кожен на суму 1000 грн., дві ковдри, кожна по 1000 грн. на суму 2000 грн., теновий брезент 4000 грн., а всього майна на суму 55000 грн., у якому йому належить 1/2 частина на суму 27500 грн. Жодних домовленостей між ним та ОСОБА_2 не було, шлюбних договорів вони не укладали, тому йому, як одному з подружжя, належить 1/2 частина спільного майна. А тому, просив провести розподіл спільного сумісного майна подружжя, та визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину присадибної земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1 , які зареєстровані за відповідачкою, та стягнути з останньої на його користь 27500 грн. грошової компенсації на належну йому 1/2 часину рухомого майна, а також стягнути з відповідачки понесені ним судові витрати. Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року вирішено: "В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 (п`ять) тисяч грн. понесених нею судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката." Не погодившись із даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким провести розподіл спільного сумісного майна подружжя, набутого у шлюбі з ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , та 1/2 частину присадибної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Також просить cтягнути із ОСОБА_2 27500 грн. компенсації за належну 1/2 частину рухомого майна та провести розподіл судових витрат. Вважає, що при вирішені спору суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що факт набуття будинку та земельної ділянки за спільні кошти подружжя підтверджується договорами купівлі-продажу. Зокрема пунктом 14 договору-купівлі продажу будинку передбачено, що укладення цього договору проводиться з письмової згоди чоловіка покупця, ОСОБА_1 , який стверджує, що грошові кошти, які витрачаються на купівлю вказаного в даному договорі будинку з господарськими будівлями є спільною сумісною власністю. Звертає увагу на те, що позивачкою не спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно набуте під час шлюбу. Наголошує на тому, що жодних договорів дарування між відповідачкою та її родичами укладено не було, кошти для купівлі спірного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не передавались. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак, відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України справа підлягає розгляду судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судове рішення повністю не відповідає. Судом установлено, що 29 вересня 2007 року сторони зареєстрували шлюб у виконкомі Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 29 вересня 2007 року. У 2018 році шлюб розірвано. Предметом спору є поділ нерухомого та рухомого майна. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині поділу нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване майно хоча і придбано в період перебування сторін у шлюбі, однак є особистою приватною власністю відповідачки, згідно з п. 3 ч.1 ст. 57 СК України, оскільки набуте нею за кошти, які належали відповідачці особисто. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного. Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. В постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 зроблено висновок про те, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №405/2391/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. Також, пунктам 1, 3 ч.1 ст. 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, тягар доказування обставин для спростування презумпції спільності права власності на майно подружжя покладається на ОСОБА_2 . Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Заперечуючи проти позову в частині визнання за позивачем право власності Ѕ частини житлового будинку та земельної ділянки відповідачка вказала, що дане майно було придбано за кошти надані її бабусею ОСОБА_3 та дідусем ОСОБА_4 . Однак, відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що житловий будинко та земельна ділянка були придбані за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Навпаки матеріали справи містять докази того, що спірне майно придбавалось за спільні кошти подружжя. Як вбачається з матеріалів справи, 14 червня 2013 року між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передала у власність за плату ОСОБА_2 , належний їй на праві приватної власності житловий будинок АДРЕСА_1 . Згідно п.19 договору укладення цього договору проводиться з письмової згоди чоловіка Покупця, ОСОБА_1 , який стверджує, що горошові кошти, які витрачаються на купівлю вказаного в даному Договорі житлового будинку з господарськими будівлями є спільною сумісною власністю. Відповідна заява справжність підпису на якій, засвідчена приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Пікуль Г.М. 14 червня 2013 року за реєстрованим №695, подана нотаріусу. Відповідно до договору, продаж об`єкта нерухомості за домовленістю вчинено за 15102 грн. Оціночна вартість даного об`єкта нерухомості станом на 31.05.2013 року згідно висновку про вартість майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 становить 15102 грн. Крім того, 14 червня 2013 року між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_5 передала у власність за плату 10375 грн. ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,2500 га в межах згідно з планом, що знаходиться по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Пунктом 19 договору передбачено, що укладення цього договору проводиться з письмової згоди чоловіка Покупця, ОСОБА_1 , який стверджує, що грошові кошти, які витрачаються на купівлю вказаної в даному Договорі земельної ділянки є спільною сумісною власністю. Відповідна заява справжність підпису на якій, засвідчена приватним нотаріусом Борщівського районного нотаріального округу Пікуль Г.М. 14 червня 2013 року за реєстрованим №695, подана нотаріусу. Вищевказані договори купівлі-продажу його сторонами чи іншими заінтересованими особами будь-яким чином не оспорювались, не визнались недійсними і не розривались. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Посилання відповідачки на те, що позивач отримував мінімальну заробітну плату та отримував доходи мінливого характеру не спростовують того факту, що будинок з погосподарськими будівлями та земельна ділянка були придбані за спільні кошти подружжя. Крім того, матеріали справи свідчать, що позивач з 01 липня 2011 року по 30 червня 2015 року працював та отримав дохід в загальній сумі 87324,51 грн. (а.с. 70-71) Окрім цього, відмовляючи в цій частині позову суд першої інстанції послався на показання свідка ОСОБА_3 , яка стверджувала, що участі у купівлі спірного майна позивач не брав, а майно було придбано за гроші подаровані нею та її чоловіком ОСОБА_4 онучці.. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У абз. 2 пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» прописано, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК). За змістом вказаних норм не може підтверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму. Отже, за наявності неоспорених правочинів, якими встановлено спільну сумісну власність подружжя на будинок та земельну ділянку, показання свідка ОСОБА_3 щодо купівлі відповідачкою об`єктів нерухомого майна за подаровані кошти не мають значення для справи, оскільки вони не є належними доказами у даному випадку. На вказане суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 земельна ділянка площею 0,25 га за тією ж адресою, є особистою приватною власністю відповідачки ОСОБА_2 . Таким чином, до задоволення підлягають вимоги про визначення за позивачем ідеальних часток житлового будинку та земельної ділянки без їх реального поділу, оскільки останнім такі вимоги не заявлялись. Щодо поділу іншого майна, а саме: мотоблок вартістю 28000 грн., мультиварку вартістю 2000 грн., диван 1000 грн., бетономішалку 4000 грн., телевізор 2000 грн., мікрохвильову піч 3000 грн., планшет 3000 грн., фотоапарат 1500 грн., набір каструль вартістю 2000 грн., набір посуду вартістю 1500 грн., два пледи по 500 грн. кожен на суму 1000 грн., дві ковдри, кожна по 1000 грн. на суму 2000 грн., теновий брезент 4000 грн. колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 не подано належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що дане майно було придбано в шлюбі, та знаходиться у користуванні однієї із сторін або у третіх осіб, тому підлягає поділу як спільне майна подружжя. Також колегія суддів звертає увагу, що копія товарного чеку про купівлю мотоблоку (а.с. 69), надана позивачем, не завірена належним чином, оригіналу не пред`явлено суду, на квитанції відсутні дані, хто саме придбав вказане майно, тому суд апеляційної інстанції не може вирішити питання про його поділ як спільного майна подружжя. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та його поділ не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ціна позову складалась із ціни нерухомого майна у розмірі 32551 грн. та ціни рухомого майна 27500 грн. Як вбачається з квитанції про сплату судового збору ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3458 грн. за подання апеляційної скарги, таким чином із відповідачки необхідно стягнути на користь позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1921 грн. У відповідності до вимог абз. 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Тернопільський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року в частині відмову у задоволенні позову щодо визнання житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, який знаходиться в АДРЕСА_1 , та присадибної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та їхнього поділу скасувати та постановити нове, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на: - Ѕ житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 53,3 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; - Ѕ земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер якої 6120884200:02:001:0666. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Постанова складена 16 січня 2020 року. Головуючий: Ткач З.Є. Судді: Міщій О.Я Шевчук Г.М.