Постанова 4824 № 757/45766/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 16 березня 2020 року місто Київ Справа №757/45766/18 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Лівінського С.В. (суддя-доповідач), Березовенко Р.В., Суханової Є.М., розглянувши в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Остапчук Т.В., від 12 квітня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, В С Т А Н О В И В: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по невиплаті заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Просив, стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 18 604, 16 грн та стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 17 липня 2017 року по день ухвалення судового рішення. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 22 червня 2009 року був прийнятий на посаду монтера Луганської дистанції колії державного підприємства «Донецька залізниці», правонаступником якого є виробничій підрозділ «Луганська дистанція колії» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 27 жовтня 2014 року був переведений на посаду майстра з експлуатації та ремонту машин і механізмів, механічні майстерні.17 липня 2017 року позивач був звільнений із займаної посади, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. На день звільнення йому була нарахована, але не виплачена, заробітна плата з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 18 604,16 грн. Вказав, що зазначена заборгованість із заробітної плати є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч.1 ст. 47 та ч. 1 ст.116 КЗпП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати розмірі 4 582, 57грн. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 квітня 2017 року по 12 квітня 2018 року в розмірі 82 811, 20 грн. Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» з вказаним судовим рішенням не погодилося та подало апеляційну скаргу. Вважало, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Просило скасувати вказане рішення районного суду та ухвалити нове рішення про відмову в позові та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Позивач своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористалася і своїх заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте рішення суду першої інстанції, на думку колегії суддів, зазначеним вимогам відповідає не в повній мірі. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, районний суд виходив з того, що при звільнені відповідачем не була виплачена заборгованість з заробітної плати, що порушує ст. 116 КзпП України. Колегія суддів погоджується з цим висновком районного суду, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи. Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Відповідно до пункту 4 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Згідно статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Отже, обов`язок з виплати заробітної плати робітнику, не зважаючи на доводи апелянта, несе роботодавець. Судом встановлено, що з 22 червня 2009 року позивач був прийнятий на посаду монтера Луганської дистанції колії державного підприємства «Донецької залізниці», правонаступником якого є виробничий підрозділ «Луганська дистанція колії «структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 27 жовтня 2014 року він був переведений на посаду майстра з експлуатації та ремонту машин і механізмів, механічні майстерні . 17 липня 2017 року, позивач був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до наявних в матеріалах справи копій розрахунку заробітної плати за березень 2017 року позивачу було виплачено у розмірі 1 814,48 грн. Встановлено також, що за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі у розмірі 18 604,16 грн. Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи у наведеній частині, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин у цій частині і закон який їх регулює та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову в наведеній частині. Не зважаючи на заяви апелянта, ним, в порушення вимог ст. 12, 81 ЦПК України, належних і допустимих доказів на підтвердження обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень перед судом щодо не виконання ним обов`язку з проведення остаточного розрахунку з позивачем під час звільнення не доведено. Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених у справі фактичних обставини та висновків суду першої інстанції в наведеній частині, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував. Разом з тим, з висновками районного суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів погодитися не може за такого. Зі Статуту ПАТ «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735, вбачається, що ПАТ «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (пункт 1). Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту» (пункт 2). Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Відповідно до частин першої та другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини. Відповідно до Науково-правового висновку щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 24 липня 2017 року за № 2370/2/21-10.2 терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. Зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем, з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв`язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову». Відповідно до висновку ТПП України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. За таких обставин колегія судів, дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82 811,20 грн. При цьому, колегія суддів враховує висновки щодо застосування наведених норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2020 року в справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805ск18). Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції. Під час прийняття постанови колегія суддів, крім того, враховує вимоги Європейського суду з прав людини, який вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, рішення районного суду, на думку колегії суддів, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, через неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід скасувати та ухвалити по справі в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині судове рішення слід залишити без змін. Керуючись ч. 13 ст. 7 , ст. 367, п. 2) ч. 1 ст. 374, п. 4) ч. 1 ст. 376, ст. 381- 384 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2019 року в частині стягнення з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13 квітня 2017 року по 12 квітня 2018 року в розмірі 82 811, 20 грн скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволені позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Оскільки розгляд справи проведено без повідомлення (виклику) учасників справи, касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках визначених ст. 389 ЦПК України. Судді: С.В. Лівінський, Р.В. Березовенко, Є.М. Суханова