Постанова Київський апеляційний суд № 759/14871/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 1[1] Справа № 33/824/124/2020 Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А Іменем України 17 лютого 2020 року м. Київ Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Новов С.О., за участю особи притягнутої до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кладовщикової О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року, в с т а н о в и в : Відповідно до постанови судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року, ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Цією ж постановою, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп. Як встановлено постановою судді, ОСОБА_1 09.08.2019 о 01 год. 45 хв. керував автомобілем «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , та рухався по вул. Симиренка, 2/19 у м. Києві з ознаками наркотичного сп`яніння (бліде обличчя, тремтіння пальців рук, зіниці очей розширені та не реагують на світло). Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився у присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. В обґрунтування поданої апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що у справі не доведено вчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки суд першої інстанції, порушуючи ст. 245 КУпАП, не об`єктивно проаналізував наявні у справі докази, а висновок про доведеність його вини у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України, на думку апелянта, є необґрунтованим, так як відповідальність та законність дій поліцейського при складенні протоколу в тому числі мала би оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами, відповідно до процесуального закону. Отже, як вважає апелянт, постанова суду постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду є незаконними та необґрунтованими, оскільки вони спростовується письмовими доказами у справі, відеозаписом та його поясненнями. Як зазначає апелянт, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги а ні його доводів, а ні доводів його захисника щодо фактів грубого порушення процедури складання протоколу, порушення його права на захист, що мало наслідком зібрання у справі недопустимих доказів, що призвело до хибного висновку про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, який ґрунтується на припущеннях. Зокрема, апелянт вказує на те, що в суді першої інстанції він пояснював, що 09 серпня 2019 року, після відвідування у лікарні вітчима, який там знаходиться у критичному стані, перебуваючи у пригніченому стані, та дуже втомленим, після робочого дня він їхав додому на автомобілі, не порушуючи ПДР, і рушивши з регульованого перехрестя, після вмикання зеленого світла, почув сигнал сирени поліцейського автомобіля, та помітив, що за ним прямує патрульний автомобіль з проблисковими маячками, він за перехрестям зупинився, до нього підійшов поліцейський, у якого він запитав про причину зупинки, а йому працівник поліції задав зустрічне питання, чому він так повільно рушав зі світлофору після загоряння зеленого світла, на що він йому відповів, у зв`язку з тим, що на цій ділянці погана дорога та темно, і, не відповівши на поставлене питання з приводу причини зупинки, поліцейський сказав йому надати посвідчення водія та реєстраційний талон і вийти з автомобіля, а в подальшому після перевірки документів, поліцейський висловив сумнів щодо стану його здоров`я та безпідставно звинуватив його у тому, що він перебуває в стані наркотичного сп`яніння. Крім того, як звертає увагу апелянт, на його заперечення, що він тверезий та їде з лікарні, працівник поліції йому сказав: «Ви ж все одно будете відмовлятися від проходження огляду в лікарні, не захочете ж ви зараз їхати хтозна куди та підтвердити, що ви не в стані сп`яніння», та після цього запропонував йому при свідках підтвердити відмову від поїздки до лікарні, та пояснивши, що вони складуть зараз протокол про відмову, а він сам вже зможе пройти огляд пізніше (вранці). Як зазначає апелянт, проте, що поліцейський ініціював процедуру притягнення його до адміністративної відповідальності, він навіть не здогадувався, так як поліцейський не повідомив його про це, не роз`яснив прав, та не вказав чи ведеться відеозапис, і що ці його дії є збором доказів проти нього (апелянта) у цій справі. Також апелянт вказує на те, що поліцейський, перепитавши у нього ще раз, чи відмовляється він від проходження огляду, не зазначаючи при цьому навіть назви лікарні, ні її адреси, попросив повторити цю відмову під запис, а він (апелянт) не будучи обізнаним про те, що можливі негативні для нього наслідки -погодився, оскільки була глибока ніч та він вже падав з ніг від втоми, після чого, із зупиненої машини таксі, поліцейський запропонував водію та пасажирці, у якої не було при собі документів, що підтверджують особу, бути понятими, які підтвердять факт його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, при цьому, не зазначаючи, на який саме стан сп`яніння він відмовляється проходити огляд. Після складення протоколу, як звертає увагу апелянт, поліцейський власноруч заповнив пояснення свідків та продиктував йому, що потрібно писати в якості пояснень, а передаючи протокол, знову не роз`яснив йому прав, а він (апелянт) не знаючи, що робити далі, підписав протокол та написав те, що диктував йому поліцейський. Крім того, апелянт просить звернути увагу на те, що посилання в постанові суду на те, що «В подальшому, ОСОБА_1 зазначив, що 09.08.2019 у нічний час він їхав до аптеки по ліки, знеболювальне, оскільки перед цим йому вирвали зуб», взагалі не було зазначене в судових засіданнях, так як ним така інформація суду не надавалась. В суді першої інстанції, як зазначає апелянт, він наполягав на виклику працівників поліції для надання їх пояснень. Зокрема, як вказує апелянт, при відтворенні відеозапису у судовому засіданні, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відеозапис не є безперервним, а записаний шматками, у зв`язку з чим твердження суду про те, що його вина підтверджується в тому числі і матеріалами відеозапису з бодікамери співробітника УПП є необґрунтованими, оскільки надані відеозаписи його спілкування з поліцейським 09.08.2019 розпочинаються не моментом зупинення його авто, представлення поліцейським, повідомленням про причини зупинки, роз`яснення прав не свідчити проти себе чи права на правову допомогу, повідомлення про фіксування подій нагрудною бодікамерою, як то мало бути згідно вимог КУпАП та Інструкції про порядок використання нагрудних відеокамер поліцейськими, а розпочинається моментом зібрання доказів, а також не був зафіксований момент встановлення осіб свідків, на що також суд першої інстанції не звернув уваги. На думку апелянта, Святошинський районний суд м. Києва порушив також вимоги ст. 33 КУпАП, так як з тексту постанови не видно, щоб усі аспекти щодо пом`якшуючих обставин, які досліджувалися в судових засіданнях, були враховані. З огляду на ці та інші обставини, наведені в апеляційній скарзі, як вважає апелянт, є очевидним, що розглядаючи справу суд значно відступив від принципів повноти та об`єктивності судового розгляду, в тому числі порушив вимоги, передбачені відповідними постановами Пленуму Верховного Суду України. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що у справі не було допитано одного із свідків, який заздалегідь підписав підготовлені письмові пояснення, додані до протоколу без належного встановлення працівником поліції особи свідка та без надання будь-яких документів. Судом першої інстанції, як вважає апелянт, також не були взяті до уваги та не отримали правової оцінки його пояснення та пояснення його захисника про те, що якби поліцейський не вводив його в оману щодо можливості проходження огляду зранку самостійно, а він отримав своєчасну правову допомогу, тобі б він був обізнаний з обов`язком поліцейського доставити його до найближчого медичного закладу, то працівник поліції напевно утримався від спроби незаконно направити його до якогось іншого місця проведення медогляду. Також, на думку апелянта, суд безпідставно відхилив доказ його невинуватості - а саме довідку № 36854296 від 24.09.2019, яка видана ТОВ «Клініка імені Гальченко В.В. », відповідно до якої він на обліку «Д» не знаходиться, за медичною допомогою не звертався та ознак наркологічних захворювань в нього не виявлено. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кладовщикової О.В., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи поданої апеляційної скарги вважаю, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги, матеріали справи про адміністративне правопорушення містять достатньо фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість висновку суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Зокрема, крім протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 328706 від 09 серпня 2019 року, який було складено щодо ОСОБА_1 , вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, як обґрунтовано зазначається в оскаржуваній постанові, підтверджується: письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у присутності яких ОСОБА_1 відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння (при цьому останній свідок підтвердив свої пояснення і під час його допиту в суді першої інстанції); відеозаписом з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) інспектора патрульної поліції, на якому зафіксовані події, пов`язані з відмовою ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння. При цьому, погоджуючись із висновками судді, який розглядав дану справу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до вимог п. 2.5. ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проходження такого огляду регламентовано Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 (надалі - Інструкція від 09.11.2015 року № 1452/735). Як передбачено п. 12 Розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 року № 1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Згідно з вимогами, передбаченими п. 6 розділу ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395 (надалі - Інструкція від 07.11.2015 року № 1395), у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Аналіз вимог зазначених вище нормативно-правових актів та обставин, встановлених під час розгляду справи, дозволяє зробити висновок про те, що у зв`язку з відмовою водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров'я, останнього обґрунтовано притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, на підставі протоколу про адміністративне правопорушення, який було складено поліцейським у присутності двох свідків. З огляду на вищенаведене доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, не можуть бути визнані обґрунтованими та служити підставами для скасування оскаржуваного судового рішення. Більш того, що стосується посилань ОСОБА_1 на те, що якби працівники поліції не ввели його в оману та якщо б він був обізнаний про свої права та обов`язки поліцейських, то останні б утрималися від неправомірного складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо нього, то вони взагалі не можуть служити підставами для скасування постанови судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року, оскільки відповідно до вимог ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної, в тому числі адміністративної, відповідальності. Що ж стосується довідки ТОВ «Клініка імені Гальченко В.В. », на яку ОСОБА_1 посилається у свої скарзі, то вона не спростовує доведеності вини останнього, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності не за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан такого сп`яніння, що утворює самостійний склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. З огляду на вищенаведене, перевіривши наявні у справі докази, вважаю, що доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не спростовують правильності та законності постанови судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року, а тому вони не можуть бути визнані обґрунтованими та служити законними підставами для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За таких обставин, за наслідками розгляду цієї скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне прийняти рішення, яким залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а постанову судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду С.О. Новов Головуючий у 1-й інстанції - суддя Жмудь В.О.