Постанова 4824 № 755/8391/19

справа № 755/8391/19 головуючий у суді І інстанції Астахова О.О. провадження № 22-ц/824/1955/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 10 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І. суддів: Волошиної В.М., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання Сердюк К.О., розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину майна, - в с т а н о в и в : 27 травня 2019 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , та за відповідачем ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 відповідно. Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 6 915 грн 60 коп. Мотивуючи вимоги тим, що з 28 квітня 2001 року позивач ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , що підтверджується даними Свідоцтва про одруження, виданого Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з Державним Центром розвиту сім`ї. 12 липня 2005 року між відповідачем та ТОВ «Київ-Градобуд» був укладений договір на дольову участь у будівництві житлового будинку № 21, за яким квартиру АДРЕСА_1 було проінвестовано за спільні кошти подружжя. В подальшому, 24 березня 2011 року на підставі рішення суду, за ОСОБА_3 було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 та 21 лютого 2019 року здійснено державну реєстрацію права власності на цю квартиру за відповідачем. Позивачу, стало відомо що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Суліма О.О. здійснюється виконавче провадження № 30287151 про стягнення з її чоловіка ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19 921 доларів США, що згідно з курсом НБУ станом на 12 квітня 2019 року становить 534 480 грн 43 коп. В межах цього виконавчого провадження приватним виконавцем накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки, квартира придбана подружжям за час перебування у шлюбі, то вона являється об`єктом спільної сумісної власності, тому посилаючись на статті 69, 70 СК України, позивач просив задовольнити позов. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року позов задоволено. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 760 грн судового збору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира набута сторонами у період шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом; розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу; виділення частки, поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення у повному обсязі та закрити провадження у справі. Апеляційна скарга мотивована тим, що: оскаржуване рішення суду вирішує питання про інтереси ОСОБА_1 , які пов`язані з задоволенням її вимог за рахунок майна подружжя ОСОБА_2 ; оскаржуване рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду міста Києвавід 01 липня 2019 року про відмову у залученні до справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 незаконно усунута від участі у справі та можливості подавати докази; квартира, що є предметом спору за позовом ОСОБА_2 , є власністю ОСОБА_3 , а не спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 . Зазначена обставина встановлена рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2011 року, яке не було оскаржене ОСОБА_2 ; спір між подружжям про поділ майна спільної сумісної власності відсутній, подружжя шлюб не розірвало, обставини недосягнення сторонами згоди щодо користування чи розпорядження спільним майном не наводяться; позовна заява подана лише про поділ квартири, що арештована з метою забезпечення виконання судового рішення про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_1 , і не стосується жодного іншого майна подружжя - меблів, речей індивідуального вжитку, тощо; при поділі майна подружжя повинні враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Договір підряду, заборгованість за яким стягується, був укладений в інтересах сім`ї, тому при поділі майна подружжя ОСОБА_2 поділу підлягали також і зобов`язання щодо сплати заборгованості, яка стягується в межах виконавчого провадження № 30287151 та разом з часткою квартири до ОСОБА_2 переходять зобов`язання щодо сплати такої заборгованості; поділом майна подружжя, без врахування вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції безпідставно вдвічі скоротив обсяг майна, за рахунок якого ОСОБА_1 мала можливість отримати задоволення своїх вимог, чим вирішив питання щодо інтересів останньої та позбавив прав щодо позивача - права стягнення за рахунок її частки у майні спільної сумісної власності подружжя; позов є формальним, спрямованим на ухилення від повного виконання рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 лютого 2011 року у справі № 2-843/11, адже його подача співпала з моментом, коли відбувся арешт квартири та розпочалася процедура її реалізації як майна боржника в межах виконавчого провадження № 30287151; Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що сторони з 28 квітня 2001 року перебувають у зареєстрованому Лівобережним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з Державним Центром розвиту сім`ї шлюбі, про що зроблено запис за № 382 та видано Свідоцтво про одруження (а.с.86). Відповідно до рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2011 року у справі № 2-107/1, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 листопада 2011 року, за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18-29). Як вбачається з вказаного рішення, 12 липня 2005 року між відповідачем та ТОВ «Київ-Градобуд» був укладений договір на дольову участь у будівництві житлового будинку № 21 . Предметом цього договору є взаємовідносини між сторонами по фінансуванню будівництва квартири, розташованої у житловому будинку АДРЕСА_3 . На виконання зобов`язань за цим договором позивач проінвестував 100 % вартості загальної площі об`єкту інвестування. Після прийняття будинку в експлуатацію інвестори будівництва квартир, як і позивач, не могли оформити своє право власності на збудоване та про інвестоване ними житло, оскільки між ТОВ «Київ-Градобуд» та ЗАТ «Фанплит» існували спори щодо спірного будинку, їх розрахунків між собою. Згідно з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 лютого 2019 року № 157742690, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.30). Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правова позиція викладена у постанові ВС ВП у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018 року). Суд першої інстанції, встановивши, що спірна квартира набута відповідачем за час шлюбу з позивачем, докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, - відсутні, дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 . Оскільки, оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірну квартиру може лише один із подружжя, колегія апеляційного суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що квартира не спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 . Посилання ОСОБА_1 на встановлення вказаної обставини рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 березня 2011 року, також відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вказане рішення не є рішенням про визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідача. Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України). Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина 1 статті 71 СК України). Враховуючи викладене, доводити обставини щодо наявності/відсутності спору між подружжям про поділ майна спільної сумісної власності може лише один із подружжя, колегія апеляційного суду відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що спір між подружжям про поділ майна спільної сумісної власності відсутній, а обставини недосягнення сторонами згоди щодо користування чи розпорядження спільним майном не наведені. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. Як вбачається з матеріалів справи, 12 липня 2007 року між ОСОБА_1 і суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 було укладено договір підряду по виконанню робіт у квартирі АДРЕСА_4 . Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 зобов`язався виконати роботи по облицюванню натуральним каменем, а ОСОБА_1 зобов`язалася оплатити продукцію та монтаж на умовах даного договору відповідно до кошторису. Пунктом 2.1. зазначеного договору передбачено, що загальна вартість замовлення по договору складає 30 581 доларів США. Відповідачем роботи за договором підряду від 12 липня 2007 року були виконані не у повному обсязі та відповідач відмовитися виконувати роботи за вказаним договором, згідно з висновком спеціаліста сума за фактично виконані роботи за договором підряду від 12 липня 2007 року становить 20 873 доларів США та згідно з актами виконаних робіт позивачем було внесено більшу плату за фактично виконані роботи відповідачем. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що внаслідок укладення відповідачем, як суб`єктом підприємницької діяльності, з ОСОБА_1 договору підряду по виконанню робіт по облицюванню натуральним каменем - будь-якого зобов`язання для позивача, як другого з подружжя, перед ОСОБА_1 не виникає. А також, колегія апеляційного суду вважає, що обов`язок виконання вказаного договору підряду подружжям як солідарними боржниками - відсутній, навіть якщо дохід від підприємницької діяльності, одержаний за цим договором підряду, використаний в інтересах сім`ї. Рішенням Подільського районного суду міста Києва у справі № 2-834/11 від 28 лютого 2011 року стягнуто з суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 19 921 доларів США еквівалент суми 157 987 грн 47 коп. суми за договором підряду (посилання на http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16033831). Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, не виникає солідарного боргового зобов`язання у позивача перед ОСОБА_1 і на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва у справі № 2-834/11 від 28 лютого 2011 року про стягнення заборгованості з суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , що виникла у зв`язку з неналежним виконанням договору підряду. Відповідно до частини 1 статті 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. 05 жовтня 2011 року на підставі цього рішення суду був виданий виконавчий лист № 2-6396 про стягнення зазначеної суми заборгованості, стягнення за яким відбувається в межах виконавчого провадження № 30287151. Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Сулімою О.О. від 16 квітня 2019 року у виконавчому провадженні № 30287151 здійснено опис та накладено арешт на майно боржника, яким є ОСОБА_3 , а саме: на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.33). Положеннями статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на майно боржника звертається у розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Відповідно до статті 443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що поділ майна подружжя ОСОБА_2 на підставі оскаржуваного рішення суду не призведе до звуження належних стягувачу ОСОБА_1 прав на стягнення заборгованості за рахунок частки відповідача у спільній сумісній власності подружжя, оскільки питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в будь-якому випадку буде вирішуватися судом в межах виконавчого провадження № 30287151. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складений 31 березня 2020 року. Головуючий Г.І. Мостова Судді В.М. Волошина Т.А. Слюсар