Постанова Одеський апеляційний суд № 520/13178/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4257/20 Номер справи місцевого суду: 520/13178/16-ц Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2017 року по цивільній справі за позовом Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості В С Т А Н О В И В : У жовтні 2016 року, Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість станом на 30.09.2016р. за кредитним договором №б/н у сумі становить 89355,77 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 27772,98 грн., заборгованості за процентами 61582,79 грн. та судові витрати 1378 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 липня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2017 року відмовлено. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю. Стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати. У відзиві на апеляційну скаргу, АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що 02.09.2010 року відповідач, відповідно до умов укладеного договору №б/н, згідно з умовами якого вона приєдналася до Умов та Правил надання банків сих послуг, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у сумі 10000 грн., який згодом збільшено до 13000 грн., зі сплатою 36 відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. В порушення вимог кредитного договору відповідач не виконує взяті зобов`язання щодо повернення кредитних коштів у строки передбачені кредитним договором. Згідно з розрахунками, заборгованість відповідача по кредиту станом на 30.09.2016 року становить 89355,77 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 27772,98 грн., заборгованості за процентами 61582,79 грн. Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, районний суд виходив з того, що відповідач не виконує зобов`язань за договором кредиту, заборгованість не погашено, у зв`язку із чим з відповідача необхідно стягнути на користь позивача заборгованість у сумі 89355,77 грн. Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, відповідно до положень ст.ст. 526, 611, 623, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору. За ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ «КБ «Приватбанк» надав суду копію Анкети-заяви від 02.09.2010 року про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», надану відповідачем до Банку, відповідно до змісту якої слідує, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та заявником ОСОБА_1 укладено кредитний картковий договір, за яким позичальник того ж дня отримав у Банку платіжну картку з зазначенням кредитного ліміту у сумі 8.000 грн. (а.с.9). Відповідач у Анкеті-заяві підтвердив свою згоду на те, що його заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між ним та Банком договір. Матеріалами справи також встановлено, що під цими документами, які зазначені в Анкеті-заяві, тобто, у Витягу з «Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» (а.с. 12-21), Витягу із Тарифів по карткам (а.с. 11), які визначають такі істотні умови договору, як розмір відсотків, штрафи, пеню, комісійні платежі, термін дії договору, а також строки платежів по кредиту (тіла кредиту та відсотків) - позичальник не підписувався. Крім того, Банком не наведено інших доказів існування погоджених сторонами будь-яких істотних умов договору, крім тих, що зазначені лише у вище зазначених документах, і з якими, як вважав Банк, позичальник був ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», розумів відповідач, підписуючи заяву-Анкету про приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг у «Приватбанку», а також те, що указані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки та щодо їх розмірів і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження №6-16-ц15) і не спростовано позивачем при розгляді указаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватись як стандартна типова форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують указаних обставин. Згідно з ч.4 ст.60 ЦПК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Аналогічна норма міститься і у ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ (ч.6 ст.81). Надані позивачем «Умови та Правила надання банківських послуг у «Приватбанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого тексту договору. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625,1048 ЦК України, позивачем не пред`являлись. Між тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності ознак договірних відносин між сторонами. У даному випадку, на думку колегії суддів, договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-ХІІ). Згідно п.22 частини 1 указаного Закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року «39/248 на 106 пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі за №342/180/17 від 03.07.2019 року, при розгляді аналогічної справи у іншому провадженні, в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладені договору з позичальником ОСОБА_1 кредитор ПАТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (Закон №2147-VІІ) про повідомлення споживача про умови кредитування та погодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладення на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Таким чином, дійшовши висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого з порушенням матеріальних норм права та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає правомірним стягнути з боржника на користь Банку заборговану суму за тілом кредиту у розмірі 13000 грн. В частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за обслуговування кредиту, колегія суддів вважає за необхідне відмовити, оскільки, як встановлено вище, договірних відносин між сторонами в частині цих зобов`язань позичальника перед Банком не виникло. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, є необґрунтованими, з огляду на таке. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається ст.261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). До такого ж висновку дійшла и Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) від 28.03.2018 року. З матеріалів справи вбачається, що згідно із заявою від 02.09.2010 року, ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 , яка мала термін дії до травня 2014 року (а.с.112), а з позовом про стягнення з відповідача заборгованості позивач звернувся у жовтні 2016 року, тобто в межах строку загальної позовної давності тривалістю у три роки, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є помилковими. Отже, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими та заслуговують на увагу суду. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає лише частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовна заява та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, тому судовий збір необхідно покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем пред`явлено позов на суму 89355,77 грн., апеляційним судом задоволено вимоги позивача в розмірі 13000 грн., що становить 14,55% від пред`явлених вимог. При пред`явленні позову банком сплачено судовий збір у розмірі 1378 грн. (а.с. 26). За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 2067 грн. (а.с. 135, 158). Тобто, підлягає до стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 200,50 коп. (1378 грн. х 14,55% = 200,50 грн.) та до стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 300,75 грн (2067 грн. х 14,55% = 300,75 грн.). Разом з тим, частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, враховуючи приписи ч.10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути різницю за сплачений судовий збір у розмірі 100,25 грн (300,75 грн. - 200,50 грн. = 100,25 грн. ). З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2017 року - скасувати. Прийняти постанову. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 01.07.1999 року) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (МФО №305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 02.09.2010 року в розмірі 13000 гривень (тринадцять тисяч гривень). В решті позовних вимог - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (МФО №305299, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 , виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 01.07.1999 року) судовий збір у розмірі 100 (сто гривень) 25 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 30.03.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда