Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/12791/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 31 березня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/12791/19 Головуючий у першій інстанції - Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/482/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 січня 2020 року (ухвалене о 10:37) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, - У С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: - розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований 30.09.2015 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 1945; - стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 14 000 грн щомісячно, з щорічною індексацією, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення донькою повноліття; - допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць; - стягнути з відповідача вартість витрат на правову допомогу та судовий збір. Позов обґрунтовувала тим, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають спільну дочку - ОСОБА_3 . Сімейне життя з відповідачем не склалося через несумісність характерів, непорозуміння, відсутність спільних поглядів на життя та сім`ю. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї з відповідачем вважає неможливим, фактично шлюбні відносини між сторонами було припинено у вересні 2019 року, спільне господарство не ведеться з того часу, спільна дочка проживає з позивачкою. Відповідач працездатний, має власний прибутковий бізнес, частину великого триповерхового будинку, площею 120 кв.м, транспортні засоби, виїжджає на відпочинок за кордон декілька разів на рік, інших дітей, яких необхідно було б утримувати не має. За час спільного проживання з відповідачем діти звикли до певного матеріального достатку в родині, починаючи від задоволення їх побутових потреб і закінчуючи влаштуванням дозвілля. Вважає, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 14 000 грн, оскільки підприємницька діяльність останнього передбачає нерегулярний мінливий дохід та визначити частку доходу досить важко. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 січня 2020 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 30.09.2015 відділом ДРАЦС Чернігівського МУЮ, актовий запис № 1945. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 500 грн щомісячно, починаючи з 05.11.2019 і до досягнення дочкою повноліття. Визначено, що розмір аліментів підлягає індексації відповідно до закону. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн у відшкодування сплаченої суми судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 січня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 460 грн у відшкодування витрат на правову допомогу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру аліментів та витрат на правову допомогу, стягнувши з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 14 000 грн щомісячно з щорічною індексацією, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення донькою повноліття та стягнувши з ОСОБА_2 вартість витрат на правничу допомогу в розмірі 4 050 грн, посилаючись на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам закону,. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що районний суд не звернув уваги на те, що позивачка на даний момент на своєму утриманні має трьох осіб - двох доньок 11 і 3 років та батька пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, її дохід складається лише із заробітної плати розміром близько 10 000 грн та яка витрачається на вказаних трьох утриманців, і її недостатньо для належного, необхідного та достатнього забезпечення та утримання. Також судом не враховано, що відповідач інших дітей на своєму утриманні не має, є працездатним, має прибутковий бізнес, частину великого триповерхового будинку площею більше 120 кв.м, транспортні засоби та виїжджає на відпочинок закордон декілька разів на рік. Вказує, що аліменти у розмірі 14 000 грн є приблизно 1/4 частина від щомісячного доходу відповідача та можуть забезпечити належний рівень утримання спільної дочки, який він обіцяв при народженні дитини. Заявниця вважає неправомірною відмову суду в стягненні на її користь витрат на правничу допомогу, зважаючи на те, що у ЦПК України відсутній обов`язок в поданні до суду і ордеру, і договору про надання правничої допомоги. На її думку, наявність договору не може вказувати на обґрунтованість витрат на правову допомогу, оскільки виключно розрахунок і акт виконаних робіт обґрунтовують заявлені до стягнення суми витрат і підтверджують наявність договору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що апеляційну скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів позивачкою не надано. Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги неправдиві, нічим не підтверджені доводи позивачки про те, що відповідач нібито має прибутковий бізнес. Зазначає, що в зв`язку з нерентабельністю бізнесу та через погіршення його здоров`я в жовтні 2017 року він був змушений припинити підприємницьку діяльність. З 16.02.2018 відповідач працює комплектувальником, інших доходів крім заробітної плати не має. Вказує, що перебування у його власності подарованої батьком у 2005 році частини будинку ніяким чином не впливає на можливість сплачувати аліменти у визначеному позивачкою розмірі, адже будь-які витрати на його придбання ним не були понесені. Додана до справи позивачкою довідка про те, що протягом 2019 року ним було знято з реєстрації транспортні засоби, а не їх придбання, на його думку, зайвий раз підтверджує твердження останнього про погіршення матеріального стану, а виїзд один раз на рік у відпустку за кордон жодним чином не може вказувати на отримання ним щомісячного доходу в розмірі близько 56 000 грн. Відповідач наголошує, що суд першої інстанції правильно відмовив позивачці у компенсації витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх недоведеністю, а доводи апеляційної скарги про відсутність обов`язку надавати одночасно ордер і договір про надання правничої допомоги суперечить вимогам ст. 18, 133, 137, 141 ЦПК України. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання шлюбу не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Задовольняючи частково позовні ОСОБА_1 про стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що вимога позивачки про стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки ґрунтується на законі та, визначаючи розмір аліментів в сумі 2 500 грн, суд врахував майновий стан і розмір заробітної плати відповідача та його обов`язок брати участь в матеріальному утриманні дитини. Відмовляючи позивачці в компенсації витрат на правничу допомогу адвоката, районний суд виходив із недоведеності у встановлений законом спосіб заявленої до стягнення суми витрат через ненадання позивачкою суду укладеного з адвокатом Нестеренком С. О. договору про надання правничої допомоги, як то передбачено ч. 2 ст. 137 ЦПК України. З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що з 30.09.2015 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5, 24). З вересня 2019 року сторони проживають окремо, дочка ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6). Від попереднього шлюбу позивачка має дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18-22). Відповідно до довідки ТОВ «АГРОТЕХКОММЕБЛІ» від 23.09.2019 № 12 ОСОБА_1 працювала на даному підприємстві з 01.02.2016 юрисконсультом. З 13.07.2016 по 12.05.2019 надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження заробітної плати. Звільнилася 05.12.2018 (а.с. 67). Згідно довідки АТ «Альфа-Банк» ОСОБА_1 з 12.12.2018 працює в банку на посаді провідного спеціаліста відділу по роботі із простроченою заборгованістю Управління без заставного стягнення Департаменту стягнення кредитів Відділення «Чернігівське» (а.с. 68). Із довідки Пенсійного фонду України (форми ОК-5) загальний розмір її заробітної плати за січень-вересень 2019 року склав 122 857,26 грн (а.с. 7-8). За інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.10.2017 було здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 (а.с. 42). З трудової книжки ОСОБА_2 та довідки № 2 від 03.12.2019 вбачається, що останній з 16.02.2018 працює комплектувальником меблів у ФОП ОСОБА_7 та отримує заробітну плату в розмірі 4 200 грн - 4 265 грн за місяць, загальна сума заробітної плати за період з 01.01.2019 по 30.11.2019 складає 46 676,56 грн (а.с. 43-44). Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на праві власності належить 1/4 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування частини житлового будинку, серія та номер: 64, виданий: 05.02.2015, видавник: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Бєгаєва Г.М. (а.с. 45). За договором купівлі-продажу від 07.05.2015 ОСОБА_2 (позивачем), ОСОБА_8 було набуто у власність у рівних частинах кожним (по 1/6 частині) склад «7-1» площею 981,0 кв.м, що складає 1/3 частину нежитлового приміщення - складу літ. А-1 загальною площею 2879,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 49-50). На підтвердження власного стану здоров`я відповідачем надані: довідка КНП «Чернігівська лікарня № 3» Чернігівської міської ради № 225 від 02.12.2019 про те, що він з 29.11.2019 знаходився на лікуванні в терапевтичному відділенні; результати дослідження КТ ОГК від 29.11.2019 із висновком: «КТ картина саркоидоза внутригрудных л/у» (а.с. 52, 54). Згідно медичних довідок мати відповідача - ОСОБА_9 перебуває на обліку з приводу онкологічного захворювання з 06.12.2007 в Чернігівському обласному онкодиспансері (а.с. 51, 53, 55). ОСОБА_2 здійснювалась оплата за відвідування дитячого садка дочкою ОСОБА_3 за квітень, червень, вересень, жовтень та листопад 2019 року, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 56-61). Згідно інформації Регіонального сервісного центру МВС в Чернігівській області від 22.10.2019 за № 31/25/6-71-70аз на ім`я ОСОБА_2 зареєстрований автомобіль марки Volkswagen Caddy, 2005 року випуску, дата реєстрації 20.06.2014, об`єм двигуна 1968. У період з 01.01.2019 по 30.09.2019 були зняті з реєстрації (відчужені) наступні автомобілі, що належали ОСОБА_2 : Ford Galaxy, 2001 року випуску, дата зняття з реєстрації - 23.08.2019, об`єм двигуна 1896, Ford Mondeo, 2008 року випуску, дата зняття з реєстрації - 05.09.2019, об`єм двигуна 1997 (а.с. 90). Частиною першою статті 18 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 встановлено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини (ч. 2 ст. 27 Конвенції). Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150). Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180). Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Приписами ст. 182 Сімейного кодексу України закріплено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів враховано майновий стан сторін, обов`язок відповідача брати участь в матеріальному утриманні дитини, а також те, що ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, він зобов`язаний і спроможний сплачувати аліменти на її утримання, визначений розмір аліментів не буде суперечити закону або порушувати законні права, свободи та інтереси самих сторін у справі чи інших осіб. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно ч.ч.1,3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний /постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17/. Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, норм Сімейного кодексу України, саме ОСОБА_1 як позивач та особа, яка стверджує про невизнання відповідачем його спроможності сплачувати аліменти в розмірі 14 000 грн щомісячно, повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - наявність прибуткового бізнесу, великого доходу, численних виїздів за кордон протягом року, наявності у власності рухомого та нерухомого майна тощо. Доводи апеляційної скарги про те, що районний суд не звернув уваги на те, що позивачка на даний момент на своєму утриманні має трьох осіб - двох доньок 11 і 3 років та батька пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, а дохід позивачки становить лише заробітна плата розміром близько 10 000 грн, апеляційний суд не вважає слушними, оскільки старша дочка позивачки не є спільною дочкою сторін, та, відповідно, у відповідача відсутній обов`язок по її утриманню. Жодних доказів того, що батько позивачки є малозабезпеченим та потребує фінансової допомоги позивачки, останньою не надано. За наявною у матеріалах справі інформацією відповідач отримує заробітну плату у розмірі 4 200 грн - 4 265 грн, має у власності один транспортний засіб та 1/4 частину будинку, подаровану йому у 2015 році. На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов`язку, стороною позивача в розпорядження суду будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, щодо наявності прибуткового бізнесу та великого доходу, кількаразових за рік виїздів за кордон на відпочинок тощо, не надано. Враховуючи зазначене, доводи заявниці про те, що аліменти у розмірі 14 000 грн є приблизно 1/4 частиною від щомісячного доходу відповідача, зважаючи на те, що він має прибутковий бізнес, частину великого триповерхового будинку площею більше 120 кв.м, транспортні засоби, виїжджає на відпочинок за кордон декілька разів на рік, є необґрунтованими, не відповідають дійсності та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України). Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частинами 2, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З аналізу вищевказаних процесуальних норм права вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Таким чином, посилання заявниці на те, що у ЦПК України відсутній обов`язок в поданні до суду і ордеру, і договору про надання правничої допомоги, є довільним тлумаченням норм діючого цивільного процесуального законодавства. Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: