Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/10501/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 24 березня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/10501/19 Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/518/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Шитченко Н.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, відповідач по зустрічному позову - ОСОБА_3 , розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 січня 2020 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного тексту - 17.01.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні автогаражем та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, В С Т А Н О В И В : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні автогаражем. В обгрунтування позову посилався на те, що на підставі договору дарування позивач є власником гаражу АДРЕСА_1 . Наприкінці 2015 року позивач надав своєму знайомому ОСОБА_3 у тимчасове безоплатне користування гараж, за домовленістю про звільнення гаражу на першу вимогу власника. В подальшому, у зв`язку з матеріальними труднощами у позивача, він запропонував ОСОБА_3 укласти договір оренди/майнового найму або звільнити гараж. В червні 2018 повідомив ОСОБА_3 про необхідність звільнення гаражу. Через деякий час позивач дізнався, що його гаражем користується інша особа - ОСОБА_2 , її автомобіль знаходиться в гаражі, що підтверджується довідкою голови правління автокооперативу. На вимоги позивача про звільнення гаражу в добровільному порядку відповідач не надає відповіді і не звільняє гараж. В позові ОСОБА_1 просив усунути перешкоди у здійсненні свого права користування та розпорядження майном - автогаражем № НОМЕР_1 , який знаходиться у АДРЕСА_2 , шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 звільнити автогараж № НОМЕР_1 від свого майна, речей і предметів. У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову посилалась на те, що у червні 2016 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 3850 доларів США в рахунок сплати за продаж гаражу АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою від 12.06.2018. Цього ж дня відповідач звернувся до голови правління АК № 6 з заявою про виключення останнього з числа членів автокооперативу № 6 в зв`язку з припиненням членства у Всеукраїнській спілці автомобілістів, також даною заявою ОСОБА_3 підтвердив, що спадкоємців немає, ніхто претензій пред`являти не буде. В подальшому, згідно протоколу засідання правління автокооперативу № 6 від 27.06.2018 № 3 Стремоухва виключено із списків членів автокооперативу № 6 як колишнього власника гаража № НОМЕР_1 і прийнято замість нього в члени автокооперативу № 6 ОСОБА_2 . З позовної заяви ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні автогаражем ОСОБА_2 дізналася, що спірний гараж належить на праві власності ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 незаконно та безпідставно отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 3850 доларів США за продаж гаражу, який йому не належав. У своєму позові ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти в сумі 3850 доларів США. Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.10.2019 об`єднано в одному провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні автогаражем, третя особа - ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, третя особа - ОСОБА_1 , для їх спільного розгляду та присвоєно спільний номер справи № 750/10501/19, провадження 2/750/2366/19. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.01.2020 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні авто гаражем - задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 автогаражем № НОМЕР_1 в Автокооперативі №6 м. Чернігова шляхом зобов`язання ОСОБА_2 звільнити автогараж № НОМЕР_1 в Автокооперативі №6 м. Чернігова. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3850 доларів США та витрати по сплаті судового збору в розмірі 951,30 грн. В обґрунтування наявності підстав для задоволення позову суд послався на те, що позивач є власником автогаражу № НОМЕР_1 в Автокооперативі № 6 м. Чернігова, проте зазначеним автогаражем користується ОСОБА_2 без дозволу власника, крім того встановлено, що ОСОБА_3 безпідставно отримав від ОСОБА_2 3850 доларів США за гараж, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , а перехід членства у автокооперативі не є укладенням договору купівлі-продажу у розумінні ст. 638 ЦК України. Враховуючи встановлені обставини, суд прийшов до висновку про задоволення зустрічного позову, та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3850 доларів США. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.01.2020, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 у повному обсязі. За доводами скарги оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права. У скарзі заявник посилається, що з боку ОСОБА_1 були шахрайські дії, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Зазначає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу будівельних матеріалів у формі гаражу в рахунок погашення боргу з боку продавця. На час укладення договору купівлі-продажу він не знав та не міг знати про те, що на гараж є правовстановлюючі документи, про що нічого не казав ні ОСОБА_1 , ні його мати. Відповідно автогараж було продано ОСОБА_2 з дотриманням простої письмової форми, а саме будівельні матеріали у формі гаражу. Заявник зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив правову природу правовідносин, які склались між сторонами, та дійшов помилкового висновку про безпідставність отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3 та наявністю законних підстав для витребування у відповідача грошових коштів за правилами ст. 1212 ЦК України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3 , та залишити рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.01.2020 без змін. В обґрунтування посилається на необґрунтованість апеляційної скарги, та законність судового рішення. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що згідно договору дарування від 12.07.2005, ОСОБА_4 передала ОСОБА_5 у власність цегляний гараж АДРЕСА_1 , позначений в технічному паспорті під літерою А-1, який належав їй на праві приватної власності (а.с. 5-6). На підставі Свідоцтва про зміну імені, прізвище ОСОБА_6 було змінено на ОСОБА_1 , у зв`язку з чим 22.12.2010 йому був виданий паспорт із зміненим прізвищем (а.с. 9, 10-11). У 2015 році на прохання ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 надав у тимчасове користування автогараж № НОМЕР_1 , за домовленістю, що ОСОБА_3 звільнить гараж на першу вимогу власника. Проте, на таку вимогу користувач гараж не звільнив, крім того згодом ОСОБА_1 дізнався, що його гаражем користується ОСОБА_2 , що вбачається з довідки голови правління автокооперативу №6 від 22.06.2019 (а.с. 12). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про звільнення його гаражу, з посиланням на те, що він є власником спірного гаражу та не надавав згоди ОСОБА_3 на передачу гаражу іншим особам і не давав згоду відповідачу на користування відповідачем його автогаражем (а.с. 14). З розписки від 12.06.2018 вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 3850 доларів США в рахунок сплати за продаж гаражу АДРЕСА_1 (а.с. 71). Цього ж дня ОСОБА_3 звернувся до голови правління АК №6 з заявою про виключення його з числа членів автокооперативу №6 в зв`язку з припиненням членства у Всеукраїнській спілці автомобілістів, також даною заявою ОСОБА_3 підтвердив, що спадкоємців немає, ніхто претензій пред`являти не буде (а.с. 39). Згідно протоколу засідання правління автокоорперативу №6 від 27.06.2018 № 3 ОСОБА_3 виключено із списків членів автокоорперативу №6 як колишнього члена гаражного кооператива та прийнято замість нього в члени автокоорперативу №6 ОСОБА_2 (а.с. 40). Задовольняючи позовні вимоги первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_3 безпідставно отримав від ОСОБА_2 3850 доларів США за гараж, який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , а перехід членства у автокооперативі не є укладенням договору купівлі-продажу у розумінні ст. 638 ЦК України. Враховуючи встановлені обставини, суд прийшов до висновку про задоволення зустрічного позову, та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3850 доларів США. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують, враховуючи наступне. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Згідно із положеннями частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Так, з копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації вбачається, що ОСОБА_5 має право приватної власності на гараж АДРЕСА_1 (а.с. 6). Разом з тим, ОСОБА_3 безпідставно отримав від ОСОБА_2 3850 доларів США за гараж, який він відповідно до закону продати не міг, оскільки він був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 . Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15. Крім того, згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий правовий висновок висловлено у Постанові Великої палати Верховного суду від 04.07.2018, № 761/12665/14-ц|14-134цс18. Отже, враховуючи викладене вище, а також, що перехід членства у автокооперативі не є укладенням договору купівлі-продажу у розумінні ст. 638 ЦК України, тому грошові кошти, передані ОСОБА_2 ОСОБА_3 в рахунок купівлі спірного автогаражу підлягають стягненню з останнього на користь ОСОБА_2 як безпідставно отримані, оскільки спірний автогараж належав на праві приватної власності ОСОБА_1 . Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. З врахуванням викладеного, не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги щодо шахрайських дій з боку ОСОБА_1 , що виражалися в укладеному між останнім та ОСОБА_3 договорі купівлі-продажу будівельних матеріалів у формі гаражу в рахунок погашення боргу з боку продавця. Як вбачається, матеріали справи містять технічний паспорт на гараж № НОМЕР_1 в автокооперативі № 6, складений 24.05.2007, який згідно договору дарування подарований ОСОБА_5 та належить йому на праві приватної власності. З врахуванням наведеного не можуть бути підставою для скасування рішення суду, що ОСОБА_3 на час укладення договору купівлі-продажу не знав та не міг знати про те, що на гараж є правовстановлюючі документи, про що нічого не казав ні ОСОБА_1 , ні його мати, як і посилання, що автогараж було продано ОСОБА_2 з дотриманням простої письмової форми, а саме будівельні матеріали у формі гаражу. Не є обґрунтованими і доводи, що суд першої інстанції неправильно визначив правову природу правовідносин, які склались між сторонами, та дійшов помилкового висновку про безпідставність отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3 та наявністю законних підстав для витребування у відповідача грошових коштів за правилами ст. 1212 ЦК України, оскільки судом першої інстанції обставини справи з"ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 14 січня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення складено 24.03.2020. Головуючий Судді :