Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/4469/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 березня 2020 року м. Дніпросправа № 280/4469/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (головуючий суддя - Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Запорізьког окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо застосування двоскладової формули при перерахунку позивачу пенсії за віком з урахуванням положень ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати відповідача перерахувати позивачу пенсію за віком, з урахуванням положень ч. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши збільшення до пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років без застосування двоскладової формули, починаючи з 01.08.2018, та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією. В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі №0840/3285/18, яке набрало законної сили, зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , з урахуванням положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», збільшивши пенсію за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років з 01.08.2018. На заяву ОСОБА_1 , листом від 01.02.2019 №56/П-9 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є відповідач, повідомило про проведення перерахунку пенсії на виконання рішення суду, яку обчислено за двома складовими («двоскладова формула»). В свою чергу, позивач вважає, що відповідачем протиправно застосовано двоскладову формулу, а розмір пенсії протиправно зменшено, у зв`язку з чим просить суд зобов`язати відповідача перерахувати пенсію за віком, з урахуванням положень ч.2 ст.56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши збільшення до пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад 20 років без застосування двоскладової формули. Просить задовольнити позовні вимоги. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року по справі №280/4469/19 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. Позивач - ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позові вимоги у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що зміст позовних вимог стосується нових правовідносин, які виникли після набрання законної сили рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі №0840/3285/18, а саме: після перерахунку пенсії Позивача, проведеного Відповідачем на виконання вказаного рішення суду. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням від 20.04.2018 серії 124698 с та вкладкою до нього, перебуває на обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та отримує пенсію за віком, призначену у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 у справі №0840/3285/18, яке набрало законної сили 11.01.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , з урахуванням положень п. 2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», збільшивши пенсію за кожний повний рік страхового стажу понад 20 років з 01.08.2018. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Листом від 01.02.2019 №56/П-9 Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є відповідач, повідомило про проведення перерахунку пенсії на виконання рішення суду, яку обчислено за двома складовими («двоскладова формула»). Не погодившись з діями відповідача, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем фактично заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2018 по справі №0840/3285/18, що, у свою чергу, свідчить про невірне обрання останнім способу захисту свого порушеного права. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. За правилами ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у цій справі є протиправність дій відповідача, вчинених в ході виконання рішення суду у справі №0840/3285/18, яке набрало законної сили. Зазначене свідчить про правильність висновку суду першої інстанції стосовно того, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом в іншій справі №0840/3285/18 та перейшли до стадії виконання судового рішення. Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Згідно із вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. В абз. 1 пп. 3.2 п. 3 рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. Згідно з положеннями ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він повинен звернутись до суду в порядку ст. 383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, не усуває юридичного конфлікту, а створює передумови для виникнення нової спірної ситуації, не відповідає об`єкту порушеного права, оскільки шляхом розгляду позовних вимог в межах іншої справи неможливо захистити чи відновити порушене право позивача на виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, та безумовно має бути виконано. Також потрібно враховувати, що суд не має права зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки таким чином порушуються процесуальні норми КАС України. Поряд із зазначеним, колегія суддів звертає увагу на те, що повернення, з підстав недотримання вимог КАС України, заяви Позивача, поданої в порядку 383 КАС України щодо неналежного виконання рішення суду у справі №0840/3285/18, не свідчить про наявність підстав для подання нової позовної заяви з огляду на не виконання (неналежного виконання) рішення суду у справі №0840/3285/18. Крім того, суд першої інстанції правильно вказав про те, що обставини щодо застосування двоскладової формули не є новими для правовідносин між сторонами, оскільки позивач вимоги щодо збільшення пенсії без застосування двоскладової формули заявляв як під час розгляду адміністративної справи №0840/3285/18 так і №280/1203/19, що свідчить про необґрунтованість доводів Позивача про наявність нового спору між сторонами. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року по справі №280/4469/19 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов