Постанова 4852 № 280/9718/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 травня 2021 року м. Дніпросправа № 280/9718/20 (суддя Прасов О.О., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Панченко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №280/9718/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 30 грудня 2020 року звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, згідно з яким просить: - визнати протиправними дії та Рішення відповідача №923040198328, в частині зменшення позивачу стажу судді та вже призначеного довічно, за постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 року у справі №335/5004/17 в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, процентного відношення мого довічного грошового утримання від працюючого судді на відповідній посаді з 90% до 50%; - скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №923040198328; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідно до п.34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці: з урахуванням стажу на посаді судді 13 років 08 місяців 24 днів, на посадах прокурора в прокуратурі Запорізької області 13 років 03 місяці 05 днів, 2 роки проходження строкової військової служби, для врахування перерахунку довічного грошового утримання при визначенні розміру (відсотку) довічного грошового утримання судді у відставці 28 років 8 місяців; - зобов`язати, відповідно до ч.4 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 за №1402-VIІI та «Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.01.2008 за №3-1 зі змінами, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та виплату позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020, здійснити перерахунок, вже призначеного за постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі №335/5004/17 довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді за довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 за №8, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 та здійснити нарахування та виплату компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв`язку з порушенням строків їх виплати; - стягнути моральну шкоду з Пенсійного фонду України на користь позивача в сумі 20000 грн. Позов обґрунтовано тим, що відповідач провівши позивачу перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці за довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року №8 протиправно знизив відсоток від заробітку з 90 на 50 % та здійснив такий перерахунок без урахування висновків суду зроблених у постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 року у справі №334/6813/16-а. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року позов задоволено частково. Суд, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 18.11.2020 року за №923040198328 у частині відмови врахування стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді 28 років 08 місяців 24 дні та визначення, що щомісячне довічне грошове утримання має виплачуватися судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до стажу роботи на посаді судді 28 років 08 місяців 24 дні, встановленого постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017), з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. Зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням того, що щомісячне довічне грошове утримання має виплачуватися судді у відставці в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, встановленому постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017), з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. Зобов`язав відповідача здійснити розрахунок та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів з 19.02.2020 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». В іншій частині позовної заяви відмовив (а.с.31-34). Рішення суду мотивовано тим, що відповідач протиправно здійснив позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці без урахування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2017 у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017), якою встановлено стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді 28 років 08 місяців 24 дні та визначено, що щомісячне довічне грошове утримання має виплачуватися судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що враховуючи положення частини 3 статті 142 Закону №1402-VIII та суддівський стаж позивача (повних 28 років роботи на посаді судді) з 19.02.2020 року щомісячне довічне грошове утримання позивача має розраховуватися виходячи з 66 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, зазначає, що визначення відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норми Закону №1402-VIII не призводить до порушення ст. 22 Конституції України, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач згідно з нормами Закону №1402-VIII не є меншим ніж той, який був забезпечений позивачу на підставі положень Закону №2453-VI від 07.07.2010 року. Також, відповідач зазначає про відсутність для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки така компенсація нараховується у разі затримки виплати доходів, які вже були нараховані. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017) апеляційну скаргу Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у справі №335/5004/17 задоволено частково. Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня 2017 року у справі №335/5004/17 скасовано. Позов ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання протиправними дій, розпорядження щодо визначення стажу роботи та розміру довічного грошового утримання, зобов`язання здійснити перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання задоволено частково. Визнано неправомірними дії та розпорядження №198328 від 05.12.2016 року Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо зменшення ОСОБА_1 розміру щомісячного довічного грошового утримання з 90% до 80%. Скасовано розпорядження Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя №198328 від 05.12.2016 року. Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя перерахувати та виплатити довічне грошове утримання, призначене ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження його граничного розміру, за період з 05.10.2016 року з урахуванням фактично виплачених сум (а.с.6-8). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі №280/2874/20, яке набрало законної сили 07.11.2020 року, задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області: визнано протиправними рішення №8/10607 від 19.03.2020 року сервісного центру Вознесенівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у вигляді не проведення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8; скасовано Рішення №8/10607 від 19.03.2020 року сервісного центру Вознесенівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 за довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 внаслідок перерахунку заборгованість за період з 19.02.2020 з урахуванням раніше проведених виплат та компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Листом №0800-0902-8/6909 від 18.12.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивача про те, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2020 року у справі №280/2874/20 йому здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 50 % суддівської винагороди зазначеної у довідці Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8 (а.с.10-11). Правомірність дій відповідача при перерахунку позивачу щомісячного грошового утримання позивача на підставі довідки 10.03.2020 року за №8 року є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, виходить з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. За правилами ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Згідно із вимогами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення. Відповідно до ст.129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. В абз. 1 пп.3.2 п.3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. Згідно з положеннями ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлений певний порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, і цей порядок передбачає звернення позивача (стягувача) до суду відповідно до статті 383 КАС України, а не з новим позовом фактично про зобов`язання виконати таке судове рішення. Тобто, якщо позивач вважаючи, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017) порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов. Отже, обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним, при розгляді позову щодо належного виконання окремого судового рішення в іншій справі. Верховний Суд у постановах від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17, зробив висновок про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Суд апеляційної інстанції зауважує, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 у цій справі фактично зводяться до його незгоди з діями відповідача щодо не врахування постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017) під час перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проведеного на підставі довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8, а саме в частині визначеного відсоткового розміру такого утримання. Оскільки постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017) вирішувалися відносини, які були спірними у 2016-2017 роках та регулювалися нормативно-правовими актами чинними та той час, звернення позивача з новим позовом у 2020 року, в період дії інших нормативно-правових актів, щодо застосування цього судового рішення до нових правовідносин не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому позивач вважаючи, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання цієї постанови порушувалися його права, свободи чи інтереси повинен був звернутись до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправним рішення дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов, як наслідок підстав для задоволення цього позову із зазначених у позовній заяві підстав не має. Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі №335/5004/17(2-а/335/226/2017) встановлено, що відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 05.10.2016 року №02-35/16/50, що являється додатком до Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органам Пенсійного фонду України, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1, станом на 04.10.2016 року ОСОБА_1 має загальний стаж 28 років 8 місяців 24 дні (з урахуванням служби в лавах РА та служби на різних посадах в прокуратурі Запорізької області). Наявність у позивача зазначеного стажу відповідачем не заперечується. Відповідно до частини 3 статті 142 Закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ (редакції чинній час здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці проведеного на підставі довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Враховуючи суддівський стаж роботи ОСОБА_1 , а саме повних 28 років, що не заперечується відповідачем, та положення частини 3 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача має становити 66 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що перерахунок з 19.02.2020 року на підставі довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8 щомісячного довічного грошового утримання позивача виходячи з 66 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді не буде порушенням статті 22 Конституції України виходячи з наступного. Відповідно до положень статті 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Так, до прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ питання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці було врегульовано положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI. При цьому, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI встановлював правила обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, в той час як Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ визначає правила обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та який пройшов таке оцінювання і суддівська винагорода якого є значно більшою. Таким чином, враховуючи зазначене, а також те, що суддівська винагорода судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання є більшою ніж суддівська винагорода судді, який не пройшов таке оцінювання, і при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в тому числі позивача розмір такого утримання збільшується, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відсутність порушень положень статті 22 Конституції України за таких умов. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням від 18.11.2020 року за №923040198328 пенсійного органу вирішено здійснити позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 50 % розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (а.с.12). Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції встановлено протиправність дій відповідача в частині визначення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача, а саме 50% замість 66 %, суд апеляційної інстанції зробив висновок про протиправність рішення від 18.11.2020 року за №923040198328 в цій частині та як наслідок підстав для його скасування в цій частині. Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів» у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації. З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 р. № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03 липня 2018 року (справа №521/940/17), 29 квітня 2020 року (справа №420/2093/16-а). На підставі викладеного колегія суддів зробила висновок про наявність у позивача права на відповідну компенсацію втрати частини доходів, розрахунок якої повинен провести відповідач під час виконання цього судового рішення. Щодо вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди з Пенсійного фонду України на користь позивача в сумі 20000 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно із статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Однак, позивачем не надано суду доказів в підтвердження понесення ним моральних страждань та доказів в підтвердження обґрунтованості заявленої ним до стягнення суми у розмірі 20000 грн., як наслідок підстав для задоволення таких вимог не має. Враховуючи викладене суд, апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі №280/9718/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №923040198328 від 18.11.2020 року в частині здійснення ОСОБА_1 перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8 виходячи з 50 % розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді на підставі довідки Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року за №8 виходячи з 66 % розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді починаючи з 19 лютого 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум та компенсації інфляційних втрат на час виплати перерахунку відповідно до вимог ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів». У задоволенні іншої частини позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 13 травня 2021 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя О.М. Панченко