Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/11092/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11092/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 26 березня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій, скасування наказів, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з наступними позовними вимогами: - визнати протиправними дії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо призначення на посаду в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_2 наказом від 29 листопада 2018 року № 141-то; - скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 29 листопада 2018 року № 141-то; - скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30 листопада 2018 року № 739-к. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотанням про передачу йому в оренду земельної ділянки для сінокосіння з кадастровим номером 1820980300:04:000:0283, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області. На вказане звернення отримав відмову, підписану в.о. начальника ОСОБА_2 Позивач вважає покладення на ОСОБА_2 обов`язків в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області таким, що протирічить положенням пункту 2 частини 6 статті 31 Закону України "Про державну службу" і порушує його права, закріплені у статті 42 Конституції України. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. На адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом, при прийнятті вказаного рішення, дотримано норми процесуального та матеріального права. У відповідності до вимог ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за результатами розгляду звернення позивача про передачу йому в оренду для сінокосіння земельної ділянки з кадастровим номером 1820980300:04:000:0283, яка розташована на території Брусилівського району Житомирської області, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у своєму листі № Г-4288/0-2527/0/22-19 від 21 серпня 2019 року відмовило позивачеві у такій передачі. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 1820980300:04:000:0283 передана у комунальну власність Брусилівської селищної ради Житомирської області на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № 6-5020/14-18-СГ від 22 грудня 2018 року. Лист № Г-4288/0-2527/0/22-19 від 21 серпня 2019 року підписано в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області ОСОБА_2 Позивач вважає, що покладення на ОСОБА_2 виконання обов`язків начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області здійснено з порушенням вимог пункту 2 частини 6 статті 31 Закону України "Про державну службу", оскільки на момент прийняття спірних наказів в Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області перебувала на посаді першого заступника ОСОБА_3 . Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що призначення ОСОБА_2 на посаду в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з порушенням норм чинного законодавства є підставою порушення його прав, яке полягає у відмові в передачі земельної ділянки в оренду. Приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на оскарження наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 29 листопада 2018 року № 141-то і наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30 листопада 2018 року № 739-к надано особі, щодо якої вони прийняті, тобто, ОСОБА_2 , або прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. Таким чином, на переконання суду, оспорювані в даній справі накази не стосуються прав, свобод та інтересів позивача, не спрямовані на виникнення щодо нього жодних юридичних наслідків, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При прийнятті рішення, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18. Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказом в.о. голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 29 листопада 2018 року № 141-то ОСОБА_2 було призначено на посаду виконуючого обов`язки начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та з 30 листопада 2018 року на підставі наказу № 739-к від 30 листопада 2018 року на нього покладено виконання обов`язків начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Пунктом 18 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Таким чином, як вірно зауважив суд першої інстанції, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 16 жовтня 2018 року у справі № 9901/415/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 9901/611/18 та від 18 вересня 2019 року у справі № 2040/6074/18. Колегія суддів, у відповідності до вимог ст. 242 КАС України, враховує зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, оскільки вони висловлені щодо аналогічних правовідносин, як у даній справі. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог позивача, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що право на оскарження наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 29 листопада 2018 року № 141-то і наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 30 листопада 2018 року № 739-к надано особі, щодо якої вони прийняті, тобто, ОСОБА_2 , або прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. На переконання колегії суддів, оскаржувані у даній справі накази є актами індивідуальної дії, оскільки: видані Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру і Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області з метою вирішення кадрового питання; не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо покладення на ОСОБА_2 виконання обов`язків начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області; адресовані виключно ОСОБА_2 ; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на виникнення конкретних правовідносин між Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області і ОСОБА_2 ; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію після призначення на посаду. Таким чином, за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідач у спірних правовідновинах між сторонами діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений діючим законодавством України, і підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні. В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомиський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.