Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/9794/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/9794/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 09 квітня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : в серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 11.05.2019 №Ф-61042-53 про заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуваннястаном на 30.04.2019 у сумі розміром 21030,9 грн. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема апелянт зазначає, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність) не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальном розмірі. При цьому, апелянт посилається на п.2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Окрім того, відповідач формуючи податкову вимогу зі сплати єдиного внеску, не провів перевірки, що є обов`язковою підставою для формування вимоги про сплату недоїмки. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. В силу положень п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 12.07.2001; відомості про фізичну особу-підприємця включені до Єдиного державного реєстру - 04.12.2012; припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 09.04.2019 (номер запису 22980060002002583); перебував на обліку в Радомишльській державній податковій інспекції Малинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (а.с.74-76). За обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та І квартал 2019 на загальну суму 21030,9 грн. На підставі вищевикладеного, відповідачем було сформовано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 30.04.2019 за №Ф-61042-53 на суму 21030,9 грн. Недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. 11 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Житомирській області сформовано вимогу №Ф-61042-53 про сплату боргу (недоїмки) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,9 грн, яка отримана позивачем 16 травня 2019 року (а.с.13,14,20). Не погоджуючись із зазначеною вимогою позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що починаючи з 01.01.2017, у разі якщо фізичною особою-підприємцем, яка застосовує спрощену систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом №2464-VІ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Матеріали справи свідчать, що нарахування позивачу єдиного внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з вимогами п.2 ч. 1 ст.7 Закону №2464-VІ. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464). Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону №2464). Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464 передбачалось, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу. За змістом частини 8 статті 9 Закону №2464 платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, яким є календарний місяць. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464). Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449). Так, положеннями п.1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз.2 п.2 Розділу VI Інструкції № 449). Відповідно до п.3 Розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): - платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); - платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Крім того, положеннями ч.16 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів того, що його підприємницька діяльність із 12.07.2001 по 09.04.2019 була припинена чи зупинена. Навпаки з матеріалів справи слідує, що відповідно до даних інформаційної системи органів ДФС, ОСОБА_1 з 12.07.2001 по 09.04.2019 був зареєстрований в Радомишльській державній податковій інспекції Малинського управління Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області. З 12.07.2001 позивач також є платником єдиного внеску. Водночас, згідно з даними інформаційної системи Державної фіскальної служби України, державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було здійснено 09.04.2019 за номером 22980050001002583. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач у період з 12.07.2001 по 09.04.2019 мав статус фізичної особи-підприємця, був платником єдиного внеску у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та, відповідно, повинен був сплачувати єдиний внесок у визначений строк. Разом з тим, в обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено Законом, незалежно від отримання доходу (прибутку). До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, тому у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність) не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Колегія суддів відхиляє вказані доводи позивача, з наступних підстав. Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску. Згідно абзацом 1 та 2 п.2 ч.1 ст.7Закону №2464-VІєдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до змісту ч.4 ст.4 Закону №2464-VІ (у редакціїЗакону №1774-VIII, з 01.01.2017) фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач в період з 01.01.2017 був пенсіонером за віком або інвалідом та отримував відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно з п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (у редакціїЗакону №1774-VIII, з 01.01.2017) для фізичних осіб-підприємців, зазначених упункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується єдиний внесок - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ (далі -Закон № 2148) до Закону №2464, з 01.01.2018 внесено зміни щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями (в т.ч. які перебувають на спрощеній системі оподаткування). Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ (у редакції, Закону №2148, від 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені упунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Таким чином, враховуючи внесені зміни до статті 7 Закону№2464-VІ колегія суддів дійшла до висновку, що починаючи з 01.01.2017, у разі якщо фізичною особою-підприємцем, яка застосовує спрощену систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом №2464-VІ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Матеріали справи свідчать, що нарахування позивачу єдиного внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з вимогами п.2 ч. 1 ст.7 Закону №2464-VІ. Законодавцем також передбачено обов`язок платника єдиного внеску сплатити єдиний внесок навіть при умові неотримання ним доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Але в будь-якому разі передбачено, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відтак, отримання доходу від підприємницької діяльності не є необхідною умовою для сплати єдиного внеску, оскільки ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено випадки, за яких сплачується єдиний внесок навіть у разі неотримання підприємцем доходу (прибутку). Так, за обліковими даними з інформаційної системи за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та І квартал 2019 на загальну суму 21030,9 грн. Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску. Тобто, вказана заборгованість виникла за період, коли позивач був зареєстрований та здійснював підприємницьку діяльність. Щодо доводів апелянта про те, що приймаючи вимогу про сплату боргу від 11.05.2019 №Ф-61042-53 про заборгованість, ГУ ДФС у Житомирській області не провело документальну перевірку, за результатами якої мав бути складений акт перевірки, то колегія суддів зазначає, що норми Закону № 2464-VІ та Інструкції №449 передбачають можливість обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів не лише на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, але й на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Також дослідивши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що доводами апелянта є і те, що він не займався підприємницькою діяльністю та не отримував прибуток, однак вказані доводи відхиляються судом, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не виконав обов`язок зі сплати єдиного податку, відтак Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області правомірно сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61042-53 від 11.05.2019, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування вказаної вимоги є правильним. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.