Постанова 4824 № 756/7610/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 756/7610/17 номер провадження: 22-ц/824/3248/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києвавід 19 листопада 2019 року у складі судді Луценка О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, виселення та витребування майна з чужого незаконного володіння, В С Т А Н О В И В: У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, виселеннята витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., реєстровий номер 1524. Вказану квартиру позивач придбав на електронних торгах, про що свідчить протокол електронних торгів № 247900 від 05 квітня 2017 року, яка на праві власності належала відповідачу ОСОБА_2 . Однак позивач позбавлений права користування, володіння та розпорядження належним йому на праві власності майном, оскільки відповідач ОСОБА_2 продовжує проживати у вказаній вище квартирі, на вимоги позивача відмовляється добровільно її звільнити та передати йому ключі від квартири, що порушує його права, як власника квартири. Вказував, що на його спробу правовим шляхом отримати доступ до належної йому квартири відповідач за участю невідомих осіб застосував до нього фізичну силу та погрожував його життю. Оскільки припинення права власності на квартиру припиняє право користування попереднього власника та його проживання у цій квартирі, який перешкоджає позивачу у користуванні та розпорядженні належним йому майном, то позивач вважав, що відповідач підлягає виселенню з квартири без надання іншого житлового приміщенні. Крім того вказував, що його право, як власника та добросовісного набувача вказаної вище квартири полягає також у витребуванні квартири з незаконного володіння відповідача відповідно до ст.388 ЦК України. Посилаючись на наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 ; виселити ОСОБА_2 з указаної квартири без надання іншого житла; витребувати указану квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь законного власника ОСОБА_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києвавід 19 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не проживає в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вся кореспонденція у справі судом першої інстанції направлялась відповідачу саме на вказану адресу його місця проживання, де він її отримував, що підтверджується матеріалами справи. Зазначає, що суд першої інстанції зазначив цю адресу місця проживання відповідача і в резолютивній частині рішення. Також вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки матеріалам кримінального провадження №12017100050007468 від 10 серпня 2017 року за фактом здійснення самоправних дій відносно ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в яких містяться пояснення ОСОБА_2 та членів громадської організації «Брати» про здійснення позивачу перешкод у користуванні належною йому на праві власності квартирою. Зокрема, у протоколі допиту свідка від 30 серпня 2017 року ОСОБА_2 повідомив, що за допомогою членів громадської організації «Брати» та поліції 23 серпня 2017 року було зобов`язано позивача покинути спірну квартиру. Зазначає, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки й матеріалам кримінального провадження №4201710000001158 від 11 серпня 2017 року за фактом неправомірних дій начальника Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві за попередньою змовою із головою громадської організації «Брати», що виразилось в умисному вжитті заходів, спрямованих на перешкоджання позивачу у користуванні належною йому на праві власності квартирою, що спричинило тяжкі наслідки. Вказує, що наведені вище матеріали кримінальних проваджень беззаперечно підтверджують факт проживання відповідача у спірній квартирі та чинення відповідачем перешкод позивачу у користуванні квартирою. Крім того, вказані обставини також підтверджуються постановою слідчого про закриття кримінального провадження від 16 квітня 2018 року, яка міститься у даній справі. Таким чином суд першої інстанції не дав належної оцінки наданим позивачем доказам про те, що відповідач безпідставно продовжує проживати в спірній квартирі та незаконно чинить йому перешкоди у користуванні своєю власністю. Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, щоапеляційна скарга підлягаєзадоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Судом першої становлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 28 квітня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С. та зареєстрованим в реєстрі за №1524, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 86180741 від 28 квітня 2017 року (а.с.9, 12). Позивач придбав вказану квартиру на електронних торгах при здійсненні державним виконавцем стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження, про що свідчить протокол електронних торгів № 247900 від 05 квітня 2017 року (а.с.10-11). Попереднім власником квартири АДРЕСА_1 був відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 23 травня 2002 року, виданого відповідно до наказу Головного управління житлового забезпечення від 20 травня 2002 року №671-С/КІ. Відповідно до довідки №104/22-9656 від 06 жовтня 2017 року згідно Реєстру територіальної громади міста Києва станом на 06 жовтня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані фізичні особи, у тому числі малолітні та неповнолітні діти (а.с.23, 27). Також судом першої інстанції встановлено, що Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення з боку ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження, внесене 10 серпня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ст.356 КК України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, щопозивачем не надано суду доказів того, що саме відповідач ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у здійсненні ним права користування, володіння та розпорядження спірною квартирою, а також доказів того, що саме відповідач без правової підстави заволодів цією квартирою. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки судом не враховано таке. Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності, як суб`єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших осіб та правомочність захисту. Зазначені гарантії відображені й у ст.321 ЦК України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма права визначає право власника, у тому числі квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Такі правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-709цс16, у постанові Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі №309/2477/16-ц. У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С., реєстровий номер 1524. Вказану квартиру він придбав на електронних торгах, про що свідчить протокол електронних торгів № 247900 від 05 квітня 2017 року, яка на праві власності належала відповідачу ОСОБА_2 . Однак він позбавлений права користування, володіння та розпорядження належною йому квартирою, оскільки відповідач ОСОБА_2 продовжує проживати у цій квартирі, на вимоги позивача відмовляється добровільно її звільнити та передати йому ключі від квартири, що порушує його права, як власника квартири. На підтвердження обставин того, що відповідач ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у користуванні, володінні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 надав суду першої інстанції копії матеріалів кримінального провадження, яке 10 серпня 2017 року внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 про те, що колишній власник ОСОБА_2 продовжує проживати у квартирі АДРЕСА_1 , відмовляється добровільно звільнити приміщення та чинить перешкоди позивачу у вселенні до квартири, а саме, копію протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 30 серпня 2017 року, копію талону - повідомлення №19593 від 25 вересня 2018 року, копію відповіді начальника Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 25 вересня 2018 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 щодо дій ОСОБА_2 з приводу самовільного зайняття квартири АДРЕСА_1 (а.с.104-109, 116-117). Також на підтвердження вказаних вище обставини, позивачем надано суду першої інстанції копії матеріалів кримінального провадження № 4201710000001158, яке 11 вересня 2017 року внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_1 за фактом неправомірних дій начальника Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києвіза попередньою змовою з головою громадської організації «Брати», що виразилося в умисному вжитті заходів, спрямованих на перешкоджання ОСОБА_1 у користуванні належної йому на праві власності квартирою, що спричинило тяжкі наслідки, а саме, копія пояснень ОСОБА_2 від 18 вересня 2017 року, копія протоколу допиту ОСОБА_2 від 06 жовтня 2017 року (а.с.131-142) Крім того, позивачем надано суду копію постанови про закриття кримінального провадження від 16 квітня 2018 року, прийнятою слідчим другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва, згідно якої закрито кримінальне провадження № 4201710000001158 від 11 вересня 2017 року у зв`язку з відсутністю в діях начальника Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві Ніконова М.М. складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. Зі змісту постанови вбачається, що допитаний в якості свідка начальник Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві Ніконов М.М. пояснив, що 23 серпня 2017 року близько 20 год 00 хв. йому черговий Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві повідомив, що за адресою: АДРЕСА_1 відбувається виселення із квартири. По прибуттю за вказаної адресою ним було встановлено, що біля під`їзду будинку, на сходах та біля самої квартири знаходилось біля 60 осіб спортивної статури, якими керували ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які представились керівниками громадської організації «Брати» та пояснили, що прибули на прохання ОСОБА_2 , який мешкає разом із родиною у вказаній квартирі і його намагаються незаконно виселити. При цьому також був присутній ОСОБА_2 , який підтвердив, що він дійсно мешкає у вказаній квартирі та повідомлень щодо необхідності її звільнити не отримував, про рішення суду щодо виселення йому не відомо. Наведені обставини представником відповідача не спростовані. Отже, оцінивши наведені вище докази у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що попередній власник квартири - відповідач ОСОБА_2 чинить йому, ОСОБА_1 , як новому власнику квартири, перешкоди у здійсненні ним права користування, володіння та розпорядження своєю власністю. Тому доводи представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_2 з 2017 року не проживає у спірній квартирі, у зв`язку з чим вважає, що він не є належним відповідачем у справі, колегія суддів не приймає до уваги з наведених вище підстав. При цьому колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_2 був попереднім власником спірної квартири, враховує право позивача, як нового власника квартири, заявити вимоги до відповідача, а також враховує те, що ким саме спричинено порушене право позивача та з яких підстав, не має значення відповідно до вимог ст.391 ЦК України. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_2 з указаної квартири без надання іншого житла, є обґрунтованими та підлягають до задоволення відповідно до положень ст.ст.317, 319, 383, 391 ЦК України. Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.263, 264 ЦПК України на наведене належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном та виселення, з підстав їх недоведеності. Зазначені порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору. Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача, як власника квартири, не підлягають задоволенню з таких підстав. Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Тобто, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння. Оскільки встановлено, що спірна квартира належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куксовою М.С. і ця квартира не вибула з власності позивача, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ОСОБА_1 про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача, як власника квартири, відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з наведених вище підстав. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Позивач ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1 920 грн 00 коп., а за подання апеляційної скарги - 2 880 грн 00 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 , то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 200 грн 00 коп. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києвавід 19 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, виселеннята витребування майна з чужого незаконного володіння- задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпоряджання належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 . Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 200 грн 00 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: