Постанова 4818 № 643/9638/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/9638/19 Головуючий суддя І інстанції Горбунова Я. М. Провадження № 22-ц/818/1662/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: купівлі-продажу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Яцини В.Б. суддів: - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря: Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марини Леніківни на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Горбунової Я.М., по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Орловська Валентина Георгіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Міссіяж Олена Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, Департамент управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, встановив: 11 червня 2019 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Орловська Валентина Георгіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Міссіяж Олена Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, Департамент управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Позовна заява мотивована тим, що період з березня 2018 по січень 2019 року спірна квартира на підставі підробленого правовстановлюючого документу була декілька разів поспіль відчужена різним особам за договорами купівлі-продажу. Вказала, що 15.03.2018 року на підставі документа під назвою «свідоцтво про право власності на житло від 16 березня 2007 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР, реєстраційний №5А-07-281122», відповідно до якого власником квартири АДРЕСА_1 є виключно ОСОБА_3 , вказана вище квартира була відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г., під реєстраційним номером 836. 30 березня 2018 року було оформлено договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А., реєстраційний номер 262. 24.01.2019 року зазначена квартира за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., реєстровий номер 87, була передана у власність ОСОБА_1 . На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продаж квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено 15 березня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловською В.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 836; витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути в володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; cкасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно квартири АДРЕСА_1 , а саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40135318 від 15.03.2018 року, приватний нотаріус ХМНО Орловська В.Г., внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2018 року, р.№836, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40416759 від 30.03.2018 року, приватний нотаріус ХМНО Міссіяж О.А., внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2018 року, р.№262, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45204707 від 24.01.2019 року, приватний нотаріус ХМНО Малахова Г.І., внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2019 року, р.№87, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І.; стягнути з відповідачів по справі на користь позивачки судові витрати, а саме суму судового збору, витрати на правничу допомогу адвоката, витрати за проведення оцінки нерухомого майна. Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 18 грудня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , оформлений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та посвідчений 15 березня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловською В.Г., реєстраційний номер

836. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 30,0 кв.м, загальною площею 47,9 кв.м., з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та повернути в володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка їм належала по праву спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 березня 2007 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР, реєстраційний №5А-07-281122. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно квартири АДРЕСА_1 , а саме рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40135318 від 15.03.2018 року, приватний нотаріус ХМНО Орловська В.Г., внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2018 року, р.№836, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40416759 від 30.03.2018 року, приватний нотаріус ХМНО Міссіяж О.А., внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 30.03.2018 року, р.№262, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А.; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45204707 від 24.01.2019 року, приватний нотаріус ХМНО Малахова Г.І., внесеного на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2019 року, р.№87, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. Стягнуто на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 у розмірі 6829,80 грн (по 1707,45 грн з кожного). Стягнуто на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 у розмірі 15600,00 грн (по 3900,00 грн з кожного). Стягнуто на користь ОСОБА_2 витрати на проведення оцінки нерухомого майна з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 у розмірі 800,00 грн (по 200,00 грн з кожного). В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лаєвська М.Л. просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, судом першої інстанції було неправильно помилково відшкодовані витрати позивача на професійну правничу допомогу, сплати яких належними доказами не підтверджена. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і в якості доводів апеляційної скарги виклала наведені у відзиві на позов заперечення. Вказала, що у матеріалах справи відсутні документи, на підставі яких було посвідчено оспорюваний договір купівлі-продажу від 15 березня 2018 року, що унеможливлює встановлення його фіктивності. Також без вказаних документів неможливо встановити наявність або відсутність згоди ОСОБА_2 на відчуження належної їй частки майна, або повноваження ОСОБА_3 на здійснення дій від імені ОСОБА_2 , без встановлення вказаних обставин неможливо вірно вирішити питання про витребування майна з володіння добросовісного набувача. Зазначила, що відсутність рішення про визначення часток у спільній сумісній власності на спірну квартиру не надає підстав про її витребування судом. Посилається на правові висновки, які були викладені у постанові Верховного Суду України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 та у пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. №

5. Також вказала, що укладення одним з співвласників договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого співвласника не може бути підставою для визнання такого договору недійсним у разі, якщо суд не установить, що той з співвласників, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, і що той з власників, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого співвласника. У постанові Верховного Суду № 755/20923/14-ц від 03 травня 2018 року підкреслюється неможливість віндикації відчуженого спільного майна, тобто витребування такого майна у добросовісного набувача за позовом того з власників, хто не надав письмової згоди на відчуження. Верховний Суд наголосив, що оскільки спірне майно вибуло з володіння внаслідок вільного волевиявлення одного з співвласників, то витребування його у покупця (добросовісного набувача) згідно ст. 388 ЦК України виключається. Натомість співвласник, який не надав згоди на відчуження спільного майна має право на відповідну грошову компенсацію вартості відчуженої частки майна. Зазначила, що у справі наявні докази добросовісності дій власників спірної квартири - відповідачів ОСОБА_1 та попереднього власника - ОСОБА_5 , які судом першої інстанції не були розглянуті. Послалася на правову позицію, яка була висловлена у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 08 травня 2018 у справі № 810/2823/17, від 22 травня 2018 у справі № 826/8107/16 суд неправомірно стягнув витрати на правову допомогу, які були обґрунтовані договором про надання правової допомоги № 1 від 25квітня 2018 року та додаткової Угоди до договору від 25 квітня 2018 року, у розмірі 15600,00 грн. Сплата вказаної суми гонорару передбачає прийняття участі в судових засіданнях, надання клієнту консультацій, збирання документів під час підготовки позову до суди. Проте представником позивача не було надано ані опису наданих послуг з правової допомоги ані платіжного документу, що відповідає вищезазначеним вимогам, не подано доказів відображення адвокатом Молокосусовим Є.В. доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятих осіб, отриманих від позивача шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат. Також суд не врахував, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто адвокат не приймав участь у судових засіданнях, що є умовою для сплати гонорару. Вважає, що судом не взято до уваги положення ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», постанову Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, ст. 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Харкові, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2002 року. Батьками ОСОБА_2 зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Рішенням виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова №308/55 від 14.11.2000 року ОСОБА_9 було призначено опікуном над неповнолітньою онукою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_9 була основним наймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру НОМЕР_5, виданого виконавчим комітетом Московської районної ради м. Харкова 22 червня 1982 року. Також в ордері членом сім`ї основного наймача зазначена дочка ОСОБА_8 , яка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2002 року по цивільній справі 2-12837/2002 за заявою ОСОБА_9 її дочка ОСОБА_8 була визнана безвісно відсутньою. ОСОБА_7 заявою від 03 лютого 2005 року відмовилась від батьківських прав та надала свою згоду на усиновлення її неповнолітньої дочки ОСОБА_2 іншою особою. Вказана заява посвідчена державним нотаріусом Одинадцятої ХДНК 03 лютого 2005 року та зареєстрована в реєстрі за №7-84. В квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_9 постійно мешкала та була в ній зареєстрована. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_5. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05 червня 2006 року по цивільній справі 2-9337/06 за позовом виконкому Московської районної ради м. Харкова в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було позбавлено ОСОБА_7 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановлено піклування та призначено піклувальником над неповнолітньою ОСОБА_2 - двоюрідну бабусю ОСОБА_10 , 1958 року народження; закріплено за неповнолітньою ОСОБА_2 право на житло за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова №111/18 від 06.04.2006 року ОСОБА_10 , 1958 року народження, також було призначено піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; збережене житло за неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , по АДРЕСА_1 . Матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішенням виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова №231/50 від 11.07.2006 року було дозволено піклувальнику ОСОБА_10 , 1958 року народження, від імені підопічних ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформити приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я неповнолітніх. Після приватизації вказаної вище квартири Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на житло №5А-07-281122 від 16 березня 2007 року, що підтверджується матеріалами архівної (інвентаризаційної) справи КП ХМБТІ на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова №292/1 від 22.03.2006 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_9 наймачем квартири АДРЕСА_1 було визнано ОСОБА_3 на сім`ю з двох осіб: ОСОБА_3 - наймач, ОСОБА_2 - племінниця. ОСОБА_2 частину свого часу мешкає у м. Санкт-Петербурзі РФ, отже спірну квартиру для проживання постійно не використовує. На час відсутності позивачки в України в спірній квартирі проживають її батько ОСОБА_7 , дядько ОСОБА_7 та дядько ОСОБА_3 . 15.03.2018 року на підставі документа під назвою «свідоцтво про право власності на житло від 16 березня 2007 року, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету ХМР, реєстраційний №5А-07-281122», відповідно до якого власником квартири АДРЕСА_1 є виключно ОСОБА_3 , вказана вище квартира була 15 березня 2018 року відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г., реєстраційний номер 836 (а.с. 46-47 т.1). 30 березня 2018 року було оформлено договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А., реєстраційний номер 262. 24.01.2019 року в період відсутності заборони відчуження зазначена квартира за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., реєстровий номер 87, була передана у власність ОСОБА_1 . Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна квартира під АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 87, виданий 24.01.2019, видавник: Малахова Г.І. , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 45204707 від 24.01.2019, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І.. 20.03.2018 року ОСОБА_2 стало відомо від батька про зміну замків у квартирі на час його відсутності та появу у їх квартирі сторонніх осіб з договором купівлі-продажу від 15.03.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передав право власності на квартиру в цілому ОСОБА_4 . Представник позивачка звернувся з заявою в результаті чого 19.04.2018 року до ЄРДР були внесені відповідні відомості, що підтверджується копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.04.2018 року. З вказаного витягу вбачається, що 19.04.2018 року в Московському відділі поліції ГУ НП в Харківській області було зареєстровано кримінальне провадження №12018220470002133 за ч.1 ст.190 КК України щодо складення шахрайським шляхом 15.03.2018 року угоди про продаж квартири АДРЕСА_1 . На теперішній час досудове розслідування по кримінальному провадженню №12018220470002133 продовжується. Також це підтверджується наявними документами з матеріалів кримінального провадження №12018220470002133 за ч. 1 ст.190 КК України, які надані суду для дослідження на виконання ухвали суду про витребування доказів. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згоди на розпорядження належною позивачці та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності квартирою ОСОБА_2 не надавала, у неї була відсутня воля на продаж належного їй на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_12 нерухомого майна іншій особі, внаслідок чого спірний договір купівлі-продажу відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 388 ЦК України, з урахуванням роз`яснень, які були надані судам у п.10 постанови Пленуму ВССУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про те, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - права власниця мають бути захищені. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 16 березня 2007 року реєстраційний НОМЕР_6 (що міститься в матеріалах архівної (інвентаризаційної) справи КП ХМБТІ) ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дійсно мають на праві спільної сумісної власності квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 13 т.1). Як вбачається з нових доказів, які суд першої інстанції не зміг вчасно отримати від приватного нотаріуса Орловської В.Г., громадянин ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 спірний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 15.03.2018 був посвідчений нотаріусом на підставі наданих сторонами цього договору документів, зокрема: свідоцтва про право власності на спірну квартиру від 16.03.2007 НОМЕР_6, виданого Відділом приватизації житлового фонду Департаменту економіки та комунального майна та приватизації Виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 16 березня 2007р. № 13847, довідки від 26.01.2018 № 1031196, яка видана ОСОБА_3 , про те, що згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.03.2007 ВПЖФ УКМ та П, р. НОМЕР_6 спірна квартира перебуває у приватній власності лише ОСОБА_3 (а.с. 111, 113 т. 2), що не відповідає наданим позивачкою аналогічному Свідоцтву про право власності на житло від 16 березня 2007 року, реєстраційний номер НОМЕР_7 , виданого згідно з розпорядженням від 16 березня 2007 року № 6127 та довідки від 30 січня 2018 № 1031196, виданої ОСОБА_3 про те, що спірна квартира станом на 31.12.2012 згідно матеріалів інвентаризаційної справи КП Харківське міське БТІ належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.03.2007 ВПЖФ та П, п. НОМЕР_6 на праві приватної спільної сумісної власності (а.с. 13, 57 т.1). Згідно листа директора КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради Оберемок О.М. (виконавець Єрьоменко ) від16.02.2018 за № 1032189 на ім`я заступника начальника управління комунального майна та приватизації - начальника відділу приватизації житлового фонду Харківської міської ради Марковій О.В. до КП «Харківське міське БТІ» Харківської міської ради надійшло замовлення від ОСОБА_13 , який діє за дорученням ОСОБА_3 , з заявою про видачу дубліката свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_1 , у зв`язку з втратою оригіналу. При вивченні матеріалів інвентаризаційної справи за адресою АДРЕСА_3 , встановлено, що станом на 31.12.2012 кв. № 105 зареєстрована на праві спільної сумісної власності на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.03.2007 УКМ та П ВПЖФ р. НОМЕР_6. Додатково повідомлено, що заява щодо видачі дублікату на ім`я ОСОБА_2 , а також ксерокопії паспорту громадянина України та ксерокопія коду РНОКПП до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради не подавалися. На підставі викладеного було поставлено питання щодо можливості видачі дублікату свідоцтва про право власності на житло на кв. АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с. 59-60 т. 1) Той факт, що спірна квартира на день укладення спірного договору купівлі-продажу квартири від 15.03.2018 належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 16.03.2007 ВПЖФ та П, п. НОМЕР_6 на праві приватної спільної сумісної власності також підтверджується наявними у справі документами: копією рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова від 11.07.2006 № 231/50 про надання дозволу піклувальнику гр. ОСОБА_10 , від імені підопічних ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформити приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я неповнолітніх (а.с. 19 т.1); копією технічного паспорту на спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 14-15 т.1), а також чинним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26.11.2018 по справі № 643/3317/18 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , треті особи Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Орловська В.Г., ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 15.03.2018 та від 30.03.2018 недійсним, яким було встановлено, що вказана спірна квартира за адресою АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16.03.2007р. (а.с. 25 т.1). В силу норми ч. 4 ст. 82 ЦПК України, яка передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, встановлені згаданим чинним рішенням суду обставини про належність спірної квартири за адресою АДРЕСА_1 на день укладення спірного договору від 15.03.2018 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16.03.2007р. мають преюдиціальне значення по цій справі, і тому не підлягають повторному доказуванню. Оскільки при укладенні спірного договору від 15.03.2018 купівлі-продажу згаданої квартири до нотаріуса були надані вищевказані свідоцтво про право власності на квартиру та довідка, в яких була вказана інформація про те, що спірна квартира належить лише ОСОБА_3 , що не відповідає дійсності, то колегія суддів погоджується з тим, що спірний договір від 15.03.2018 був укладений за відсутності на це волі позивачки ОСОБА_2 - співвласника квартири, яка перебувала у спільній сумісній власності з ОСОБА_3 , що не відповідає загальним умовам дійсності цього договору, які визначені у ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України. Як вбачається зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. В статті 16 ЦК України одним зі способом захисту прав передбачено відновлення становища, яке існувало до порушення. Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 про витребування майна від добросовісного набувача, яке вибуло з володіння власника поза його волею були висловлені висновки щодо застосування згаданої норми п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, які відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України є застосованими у цій справі. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування спірного майна в порядку статті 388 ЦК України (п.п. 7.3, 7.5 (п. 7.3 згаданої постанови ВП ВС від 26.11.2019) До аналогічних правових висновків дійшов ВС у складі КЦС у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц. Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи скарги щодо відсутності правових підстав для витребування від добросовісного набувача. При цьому суд апеляційної інстанції також за безпідставністю відхиляє посилання у доводах скарги на правову позицію, яка була висловлена у постанові Верховного Суду № 755/20923/14-ц від 03 травня 2018 року щодо неможливості віндикації відчуженого спільного майна, тобто витребування такого майна у добросовісного набувача відповідно до ст. 388 ЦК України за позовом того з власників, хто не надав письмової згоди на відчуження, оскільки вона стосувалася спору про поділ спільного сумісного майна подружжя, тобто захисту права на частку спільної власності, та витребування на належну їй частку у праві спільної сумісної власності майна, яке було відчужене за недійсним договором і тому не є релевантною до обставин цієї справи. Оскільки у даній справі спірна квартира належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, то за відсутності домовленості між ними відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України вони володіють і користуються ним спільно, а розпоряджаються мають лише за їх згодою, тому з урахуванням наведеної норми ст. 387, 388 ЦК України для повернення цього майна у спільну сумісну власність співвласників його попереднього поділу не вимагається. Наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними. Доводи скарги про відсутність у матеріалах справи документів, на підставі яких було посвідчено оспорюваний договір купівлі-продажу від 15 березня 2018 року також є безпідставними і спростовується вищевказаними матеріалами справи За необґрунтованістю колегія суддів також відхиляє доводи скарги про необхідність застосування у даній справі правові висновки, які були викладені у постанові Верховного Суду України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 та у пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. №

5. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, по суті спору суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і доводами скарги не спростовується, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України в цій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Що стосується відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то в цій частині колегія суддів сприймає доводи скарги і вважає їх доведеними. Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як вбачається з матеріалів справи, правничу допомогу відповідачу ОСОБА_14 здійснював адвокат Молокосусов Валерій Євгенович на підставі договору про надання правової допомоги № 1 від 25 квітня 2018 року та додаткової Угоди до договору від 25 квітня 2018 року, відповідно до якої адвокату сплачено гонорар у розмірі 15600,00 грн. Сплата вказаної суми гонорару передбачає прийняття участі в судових засіданнях, надання клієнту консультацій, збирання документів пд час підготовки позову до суди. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надані: копія договору про надання правової допомоги № 1 від 25 квітня 2018 року та додаткової Угоди до договору від 25 квітня 2018 року, відповідно до якої адвокату сплачено гонорар у розмірі 15600,00 грн. Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. За змістом вказаних норм цивільного процесуального права при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. У правовому висновку, викладеному у постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, повіданих з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Крім того, згідно з правовою позицією висловленою Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18 необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачу ОСОБА_2 , до суду надано договір про надання правової допомоги № 1 від 25 квітня 2018 року та додаткову Угоду до договору від 25 квітня 2018 року, відповідно до якої адвокату сплачено гонорар у розмірі 15600,00 грн.(а.с.69-70,71). Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо правової допомоги, оскільки документів, які б підтверджували склад та розрахунок таких витрат, акт приймання-передачі наданих послуг, документів, що свідчать про оплату гонорару матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідачів витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення в частині розподілу судових витрат, тому судове рішення в цій частині відповідно до статті 376 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у цій частині. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської Марини Леніківни - задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року - скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з розглядом, на професійну правничу допомогу на суму 15600,00 грн. (по 3900 з кожного), у задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині - відмовити. В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 13 липня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.