Постанова Київський апеляційний суд № 761/36366/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В. № 22-ц/824/10938/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 761/36366/19 12 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності,- в с т а н о в и в: 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 з грудня 2003 року по жовтень 2011 року. Свої шлюбні відносини вони не реєстрували, хоча не лише спільно проживали, а й вели спільне господарство, спільно формували сімейний бюджет, були пов`язані спільним побутом, разом відпочивали та подорожували, мали спільні права та обов`язки. Після того, як вона та ОСОБА_2 розійшлися, вона звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2015 року у справі № 755/1795/15-ц був встановлений факт проживання однією сім`єю її та відповідача ОСОБА_2 з 01.09.2004 року по жовтень 2011 року. Під час проживання однією сім`єю без шлюбу вони придбали майно, яке є їх спільною сумісною власністю, так як це майно купувалось за їх спільною участю. Серед іншого майна ними спільно 16.09.2004 року було придбано також квартиру АДРЕСА_1 , але право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 . Під час проживання з ОСОБА_2 і до теперішнього часу вона є матеріально незалежною, заробляє собі на життя та здійснює нотаріальну діяльність. З огляду на вимоги ст. 74 СК України, яка визначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю її та ОСОБА_2 . Разом із тим, 13.11.2008 року ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 уклали договір дарування вказаної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В., зареєстрований за № 3526. Зазначеним договором ОСОБА_2 передав у дар ОСОБА_3 спірну квартиру. Вона своєї зголи на таке розпорядження квартирою, що є їх спільною сумісною власністю, не надавала. Крім того, відповідач ОСОБА_2 не повідомив її про те, що він розпорядився спільним майном. Про укладення договору дарування вона дізналася лише напочатку 2019 року, коли запропонувала відповідачу розділити цю квартиру в позасудовому порядку. З огляду на те, що вона не надавала своєї згоди на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 вчинив правочин щодо розпорядження спільним майном без наявності необхідних повноважень. Так як обдарована ОСОБА_3 є рідною донькою ОСОБА_2 , їй було достеменно відомо, що до 2011 року позивачка та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю та спірну квартиру вони придбавали разом. Дізнавшись про те, що спірна квартира була подарована ОСОБА_3 , вона звернулася до відповідачки ОСОБА_3 з метою врегулювати спірне питання позасудовим шляхом. Проте, від відповідачки ОСОБА_3 їй стало відомо що 08.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка тривалий час працювала у ОСОБА_3 і якій також було відомо про спільне життя позивачки та відповідача ОСОБА_2 , був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрований за № 1114. З метою з`ясування кінцевого власника спірної квартири, її представник отримала інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з якою право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 . Згідно отриманої інформації з реєстру, відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування квартири від 06.03.2015 року. При цьому слід зазначити, що відповідачка ОСОБА_4 є рідною матір`ю ОСОБА_5 , якій начебто продала спірну квартиру відповідачка ОСОБА_3 . Спірна квартира фактично перебуває у володінні її та відповідача ОСОБА_2 , а відповідачка ОСОБА_4 , незважаючи на зареєстроване право власності, не володіє та ніколи не володіла цією квартирою. Незважаючи на те, що вона є співвласником вказаної квартири, вона не була стороною за договорами дарування та купівлі-продажу спірної квартири. З огляду на вимоги ст.ст. 60,65,74 СК України, ст.ст. 369, 392 ЦК України, просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 13.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Охендовською К.В., зареєстрованого за № 3526. Скасувати реєстровий запис про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчинений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 17.11.2008 року. Скасувати рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права класності на об`єкти нерухомого майна про державі реєстрацію №35304989 від 19.12.201 1 року та запис 8459 в книзі 187-41. Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року. Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Заочним рішенням Шевченківського районного суд міста Києва від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності - задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 9 605, 00 грн. В задоволені решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Войцехівський Михайло Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року по справі №761/36366/19 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 13.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К.В., зареєстрованого за №3526, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію прав №2459 в реєстрованій книзі № 187-41, вчиненого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерхомого майна 17.11.2008 року, скасування рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкт нерухомого майна про державну реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року та запис 8459 в книзі 187-41 та про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенка М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер ; 19848131 від 06.03.2015 року, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання спірного договору дарування недійсним та похідних вимог про скасування реєстрових записів та рішень про реєстрацію права власності, виходив з того, що незважаючи на визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивачки і ОСОБА_2 та застосування ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України, з огляду на те, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю та встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності пов`язується з набранням законної сили рішенням суду, а тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. На підтвердження цього висновку суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду України від 07.11.2011 року по справі № 6- 44цс11 та від 07.09.2016 року у справі №6-727цс16 та на висновок Верховного Суду у постанові від 03.02.2020 року у справі №235/5146/16-ц Вважає що, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції неправильно застосував ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України внаслідок врахування неактуальної практики Верховного Суду України. Зазначає, що навпаки, усталена практика Верховного Суду підтверджує, що особа, яка проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з іншою особою, має право вимагати визнання недійсним договору про відчуження майна, укладеного без її згоди, на підставі ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України, незважаючи на те, що факт спільного проживання однією сім`єю встановлюється рішенням суду, винесеним після укладення договору, і незалежно від добросовісності чи недобросовісності набувача за договором. Посилається на те, що у даній справі ОСОБА_1 не пред`являла позовних вимог про поділ спільного майна. Позивачка звернулась за захистом не права на поділ спільного майна, а свого права власності у зв`язку з проведеним без її згоди відчуженням спільного майна. При цьому, спірна квартира ніколи не вибувала і продовжує перебувати у фактичному володінні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , тому юридична заінтересованість позивачки полягає у підтвердженні судовим рішенням недійсності договору дарування, укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 без згоди позивачки. Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, Шевченківський районний суд міста Києва помилково застосував до спірних правовідносин ст. 71 СК України, оскільки вона регулює поділ спільного майна, тоді як у цій справі вимоги про поділ спільного майна позивачем не заявлялися. З цих же причин помилковими є посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 03.02.2020 року у справі №235/5146/16-ц. Постановою Київського апеляційного суду 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника позивача адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича залишено без задоволення. Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року в оскаржуваній частині залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корчагіна Максима Павловича, задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року прийнято до провадження справу за апеляційною скаргою представника позивача адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності. Призначено розгляд справи у судовому засіданні суду апеляційної інстанції на 12 червня 2024 року на 14 год. 15 хв. в приміщенні Київського апеляційного суду. В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 адвокат Скрипник Станіслав Володимирович, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Також в судове засідання з`явився представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Костинчук Павло Михайлович, який проти задоволення апеляційної скарги не заперечував. В судове засідання з`явився представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Орехівська Лариса Миколаївна, яка проти задоволення апеляційної скарги не заперечував. Відповідач ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, представник Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна в судове засідання не з`явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на насутупне. Судом встановлено, що 16 вересня 2004 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 ( покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною та зареєстровано в реєстрі за № 11182 . Відповідно до умов договору продаж квартири було вчинено за 398 250,00 грн., які сплачені продавцю під час підписання цього договору. Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру було зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 23 вересня 2004 року за № 8459. 13 листопада 2008 року між ОСОБА_2 ( дарувальник) та ОСОБА_3 ( обдаровувана) було укладено договір дарування за умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла в дар належну дарувальнику на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох жилих кімнат, загальною площею 36,40 кв.м., жилою площею 24,00 кв.м. Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською Катериною Вячеславівною 13 листопада 2008 року , зареєстровано в реєстрі за № 3526. 08 грудня 2011 року між ОСОБА_3 ( продавець) та ОСОБА_5 ( покупець) було укладено договір купівлі-продажу за умовами якого продавець продав ( передав у власність ), а покупець купив ( прийняв у власність) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 3,40 кв.м., житловою площею 24,00 кв.м. Відповідно до умов п.4 вказаного договору сторони домовились, що ціна квартири становить 226 000,00 грн. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К.В. 08 грудня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 1114. 06 березня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,40 кв.м., житловою площею 24,00 кв.м. Право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.03.2015 року. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання однією сім`єю задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2004 року по жовтень 2011 року. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне нерухоме майно: нежилі будівлі загальною площею 22 486,20 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; трикімнатну квартиру, загальною площею 70,3 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , одинадцятикімнатну квартиру, загальною площею 422 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . В решті позову відмовлено. Заочним рішенням Шевченківського районного суд міста Києва від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд в цій частині рішення суду не переглядає. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчиненого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 17.11.2008 року, скасування рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна про державну реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року та запис № 8459 в книзі 187-41, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського, нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року та визнання право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України, пов`язується з набранням законної сили рішенням суду, і тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. Наявність підстав для визнання того чи іншого договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення. З огляду на те, що факт проживання позивачки та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю на момент укладення оспорюваного договору дарування 13 листопада 2008 року встановлений не був, то підстави для застосування положень про спільну власність відсутні. Зазначав також, що ст.71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби, приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Разом із тим, в процесі розгляду справи позивачем вимог про присудження її компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності не заявлялось та вона не позбавлена права звернутись із такими вимогами в майбутньому. Таким чином, суд не знаходить на даний час правових підстав для задоволення позову в частині визнання спірного договору дарування недійсним, як і відсутні підстави для задоволення інших, похідних від первісної вимог про скасування реєстрових записів та рішень про реєстрацію права власності, а також визнання за позивачем та відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном згідно із частиною першою статті 319 ЦК України. Однак розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України). Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України). В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Костинчук Павло Михайлович зазначив, що відповідач визнає, що спірна квартира була придбана ним та позивачкою за спільні кошти та є спільною сумісною власністю. На момент укладення спірного договору дарування вказаного майна, позивачка своєї згоди не надавала, а тому відповідач вважає, що такими діями він порушив права позивачки на спільне майно. Також в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Орехівська Лариса Миколаївна зазначила, що відповідачка визнає апеляційну скаргу. Повідомила, що спірна квартира була придбана за спільні кошти її батька та позивачки під час їх сумісного проживання. Повідомила, що станом на дату укладення спірного договору дарування позивачка своєї згоди на його укладення не давала. Окрім того зазначила, що відповідачка була обізнана, що спірна квартира є спільною сумісною власністю її батька та позивачки. З урахуванням зазначеного проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала. Матеріалами справи підтверджується, що позивачка не давала згоду на те, щоб відповідач ОСОБА_2 подарив спільну сумісну власність своїй дочці. Також представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Орехівською Ларисою Миколаївною не заперечується, що на момент укладення спірного договору останній було достеменно відомо, що спірне майно є спільною сумісною власністю її батька та позивачки, а тому колегія суддів приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем, оскільки знала про те, що спірна квартира належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що позивачка не отримувала згоди на її відчуження в позивача. Частина четверта статті 369 ЦК України пов`язує недійсність договору купівлі продажу квартири з відсутністю згоди одного із співвласників майна подружжя на відчуження його третій особі. Указана згода повинна бути вчинена в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції відносно того, що наявність підстав для визнання того чи іншого договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення. З огляду на те, що факт проживання позивачки та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю на момент укладення оспорюваного договору дарування 13 листопада 2008 року встановлений не був, то підстави для застосування положень про спільну власність відсутні, з огляду на наступне. У справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що від встановленої судом наявності чи відсутності певної обставини може залежати висновок суду про визнання договору недійсним чи про відмову в такому позові. При цьому наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Отже, суд завжди встановлює обставини, з якими може пов`язуватися недійсність правочину, станом на минуле. Зазначене не означає, що судове рішення, яким встановлені певні обставини, має зворотну дію в часі. Обставини, встановлені судовим рішенням, об`єктивно існували до ухвалення такого рішення, а не виникли в минулому з набранням цим судовим рішенням законної сили. Якщо закон пов`язує недійсність правочину з певними обставинами, то визначальним є з`ясування наявності чи відсутності таких обставин на момент вчинення цього правочину. Момент набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено наявність таких обставин, значення не має. Водночас із набранням законної сили судовим рішенням, яким встановлені певні обставини, таке судове рішення є преюдиціальним, і в майбутньому в інших справах сторони звільняються від доказування цих обставин, якщо виконані умови, передбачені частиною четвертою статті 82 ЦПК України. Встановлення судом обставин, які свідчать про проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, саме по собі не впливає на дійсність договору, який був укладений як до, так і після набрання законної сили таким судовим рішенням, але від наявності таких обставин на момент укладення договору може залежати вирішення спору про недійсність договору. Протилежне тлумачення ставитиме під сумнів передбачувані правила цивільного обороту. На відміну від можливості перевірки факту перебування особи у шлюбі на момент вчинення правочину з огляду на державну реєстрацію шлюбу як акта цивільного стану з видачою відповідних документів та внесенням інформації, зокрема, до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, судове рішення, у якому встановлюється факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, може й не бути ухваленим взагалі. Отже, факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не пов`язаний з набранням законної сили рішенням суду, у якому встановлені відповідні обставини, а існує об`єктивно. Встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності також не пов`язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення. З урахуванням того, що позовні вимоги про визнання недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 13 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охедовською К.В., зареєстрованого за № 3526, колегія суддів приходить до висновку, що задоволенню підлягають також позовні вимоги про скасування реєстрового запису про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчинений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 17.11.2008 року, про скасування рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права класності на об`єкти нерухомого майна про державі реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року та запис 8459 в книзі 187-41 та про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року, оскільки дані реєстраційні дії були вчиненні на підставі договору дарування, який судом визнано недійсним. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального права, разом з тим, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги відносно того, що відповідачка ОСОБА_3 в будь- якому випадку не могла не знати про факт спільного проживання однією сім`єю позивача з відповідачеи на момент набуття у власність спірної квартири, оскільки в даному випадку важливим є доведення факту обізнаності обдарованої, що спільна квартира була придбана за спільні кошти позивачки та відповідача та є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначені обставини були підтвердженні представником відповідача ОСОБА_3 лише в суді апеляційної інстанції. З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича підлягає частковому задоволенню, а рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 13.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Охендовською К. В., зареєстрованого за № 3526. Скасувати реєстровий запис про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчинений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна 17.11.2008 року. Скасувати рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права класності на об`єкти нерухомого майна про державі реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року та запис 8459 в книзі 187-41. Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року. В частині відмови у позовній вимозі про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 14 червня 2024 року. Головуючий: Судді: