Постанова 4813 № 500/2212/13-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4096/20 Номер справи місцевого суду: 500/2212/13-ц Головуючий у першій інстанції Швець В.М. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб - ОСОБА_3 , Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Тетяни Іванівни про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи - Бросківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно В С Т А Н О В И В: У квітні 2013 року, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 , Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, приватний нотаріус Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Т.І., у якому з урахуванням уточнень (Том І: а.с.1-3, 75-77, Том ІІ: а.с.114-115) просила суд визнати за нею право власності на обов`язкову частку в спадковому майні, після смерті ОСОБА_4 , що складає 59/200 часток житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 . У вересні 2013, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третьої особи - Бросківської сільської ради, у якій з урахуванням уточнень (Том І: а.с. 29-31, Том ІІ: а.с. 98-101, 127-129) просила суд визнати за нею право власності на 59/120 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб - ОСОБА_3 , Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Тетяни Іванівни про визнання права власності на спадкове майно - задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на обов`язкову частку в спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , яка складається з 59/600 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інший частині - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи - Бросківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно - задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 59/120 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року. Визнати за ОСОБА_1 право власності на обов`язкову частку в спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , яка складається з 59/200 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 59/200 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати за сплату судового збору, при зверненні до апеляційного суду Одеської області. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.11.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб - ОСОБА_3 , Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Тетяни Іванівни про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи - Бросківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, а ухвалою цього ж суду від 04.12.2018 року призначено розгляд вищевказаної цивільної справи у приміщенні апеляційного суду Одеської області (Том ІІ: а.с. 151-152, 154). Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м.Одесі. Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Частиною 5 ст. 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду. На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області. За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено склад колегії суддів: Цюра Т.В. - головуючий суддя, судді - Гірняк Л.А., Сегеди С.М., що є підставою для прийняття справи до провадження (Том ІІ: а.с.164). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.02.2019 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб - ОСОБА_3 , Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Тетяни Іванівни про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи - Бросківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно,за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року, яку було призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Том ІІ: а.с.165-166). У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд залишити рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року без змін, а скаргу - без задоволення (Том ІІ: а.с. 156-158). До суду апеляційної інстанції з`явилася представник ОСОБА_1 - адвокат Жигуліна А.С. Інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши пояснення , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке. Так, судом першої інстанції встановлено, що спірне майно 59/100 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належало ОСОБА_4 , померлому в ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с.13,14). ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 12 лютого 1986 року, шлюб розірваний не був (т.1 а.с.6, 12). За життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповідав все своє майно ОСОБА_5 (т.1 а.с.47). Однак ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2 а.с.13). ОСОБА_5 заповів свою частку в спірному майні своїй доньці - ОСОБА_2 (т.2 а.с.24). Ухвалюючи рішення по справі, районний суд виходив з того, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов має бути задоволений повністю. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст.1216,1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Згідно із ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Стаття 1269 ЦК України встановлює, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Судовим розглядом справи встановлено, що у відповідності до вимог ст. 1269 ЦК України, таку заяву ОСОБА_2 подала (т.2 а.с.54), а тому вона спадкує після смерті свого батька ОСОБА_5 частку спірного майна, що заповідав йому ОСОБА_4 . Відповідно до ст.1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є непрацездатною вдовою ОСОБА_4 , а тому має право на обов`язкову частку у спадковому майні. Обґрунтованими є посилання суду першої інстанції на те, що при розрахунку обов`язкової частки у спадщині слід виходити з того, що розмір усієї спадщини береться за одиницю, а частка спадкоємця за законом визначається шляхом поділу усієї спадщини на кількість спадкоємців за законом, які закликаються до спадкування, тобто тих, на користь яких відкрилася спадщина. Тобто для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина З матеріалів справи вбачається, що після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 виявилося, що спадкодавець склав заповіт на усе майно на особу, яка не входить до числа спадкоємців за законом, а саме на ОСОБА_6 , хоча потенційними спадкоємцями за законом є три особи: -дружина спадкодавця ОСОБА_1 ; -донька спадкодавця ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; -син спадкодавця ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому, ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку, розмір частки у спадщині обов`язкового спадкоємця дорівнює 1/6 (1/2 від 1/3), а спадкоємець за заповітом, відповідно, отримає 5/6 спадщини. При вирахуванні розміру обов`язкової частки припускається, що заповіту взагалі немає, а відтак враховуються частки усіх без винятку спадкоємців, закликаних до спадкування за законом, тобто тих, які були в живих на час відкриття спадщини (ст.1222 ЦК України). При цьому наступне «відпадіння» таких спадкоємців зі складу спадкових відносин жодним чином не впливає на порядок вирахування обов`язкової частки. З урахування наведеного безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначаючи розмір обов`язкової частки у спадщині, суд першої інстанції помилково врахував спадкоємців першої черги (сина та дочку), які не здійснили право на спадкування. Із змісту апеляційної скарги, вбачається, що апелянт фактично визнає зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , однак спір між сторонами фактично існує лише в різному підході розрахунку обов`язкової частини 59/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість, у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 детально розрахувала спадкову масу 59/100 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та саме в такому розрахунку оскаржуваним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, тому понесені апелянтом судові витрати відшкодуванню не підлягають. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третіх осіб - ОСОБА_3 , Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Одеської області Веліксар Тетяни Іванівни про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи - Бросківської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 20.03.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк С.М. Сегеда