Постанова 4813 № 500/1354/17

Номер провадження: 22-ц/813/800/20 Номер справи місцевого суду: 500/1354/17 Головуючий у першій інстанції Адамов А. С. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.02.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів- Сегеди С.М., Цюри Т.В., За участю секретаря - Ющак А.Ю. розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 -про визнання права власності на спадкове майно, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_5 - про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 -про визнання права власності на спадкове майно ВСТАНОВИЛА: 22.03.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеними позовними вимогами в яких зазначила, що зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилась спадщина на 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вона є спадкоємцем першої черги за законом та спадщину після матері прийняла шляхом проживання зі спадкодавцем за однією адресою та в установлений законом шестимісячний строк надала заяву про прийняття спадщини до нотаріуса, але юридично не оформила своїх майнових прав. Спадкоємцями першої черги стали діти та чоловік ОСОБА_6 , а саме: вона - - ОСОБА_1 (донька), -син ОСОБА_3 , - син ОСОБА_5 , -чоловік ОСОБА_2 . Вона, вин- ОСОБА_3 та чоловік ОСОБА_2 прийняли спадщину шляхом проживання зі спадкодавцем за однією адресою. Окрім цього, вона ще звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_5 спадщину не прийняв, оскільки на день смерті спадкодавця за однією адресою зі спадкодавцем не проживав та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався. Позивачка зазначає, що на кожного спадкоємця припадає по 1/6 частці спадкового майна. Приватним нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок на ім`я спадкодавця. 29.08.2017 року до суду від третьої особи ОСОБА_4 надійшла позовна заява до ОСОБА_1 , третя особа Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, про визнання факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, в якій просить: -встановити факт прийняття ОСОБА_7 спадщини у вигляді житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 ; - встановити факт прийняття ОСОБА_4 спадщини у вигляді 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 ; - визнати за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частин спірного житлового будинку з надвірними спорудами в порядку спадкування після смерті батьків ОСОБА_8 ,померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 та матері ОСОБА_9 ,померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в результаті спадкування йому повинно належати 3/4 частини спірного житлового будинку. Так, згідно технічного паспорту на житловий будинок, спірний житловий будинок був збудований у 1917 році. 23.10.1961р. ОСОБА_10 склав заповіт, яким усе своє майно заповів сину - ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_10 помер. ОСОБА_7 прийняв спадщину у вигляді житлового будинку так як проживав на день смерті разом із спадкодавцем, володів та користувався спадковим майном. Отже, згідно погосподарської книги 1961, 1962, 1963 p.p., набув в результаті спадкування право власності на житловий будинок але не оформив це право належним чином. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 спадкоємцями першої черги стали жінка ОСОБА_9 та син ОСОБА_4 та син ОСОБА_11 не проживала разом зі спадкодавцем на дату смерті та заяву про прийняття спадщини не подавала. Син ОСОБА_7 - ОСОБА_12 помер ще ІНФОРМАЦІЯ_5 році.,не був у шлюбі та не мав дітей. ОСОБА_4 фактично постійно проживав з батьком і матір`ю, здійснював загальне користування господарством своїх батьків. Після смерті батька фактично вступив у володіння та управління майном. Він підтримував хату, проводив ремонти, сплачував комунальні послуги, обробляв город, тому що мати проживала одна, була похилого віку. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати ОСОБА_13 За життя вона склала заповіт, яким все майно заповіла у рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які спадщину прийняли шляхом подачі в установлений законом строк до нотаріуса заяв про прийняття спадщини. Таким чином, ОСОБА_4 прийняв спадщину після батька ОСОБА_7 у вигляді 1/2 частки спірного будинку та після матері - у вигляді 1/4 частини, а загалом - 3/4 частки. Згідно відзиву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 24.10.2018р. на уточнену позовну заяву ОСОБА_14 від 22.02.2018р., просять відмовити в задоволені уточнених позивних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 році помер ОСОБА_7 , після його смерті відкрилося спадкове майно на житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою АДРЕСА_1 . Згідно довідки Бросківської сільської ради на день смерті спадкодавця з ним за адресою була зареєстрована та проживала дружина спадкодавця ОСОБА_9 , яка фактично прийняла спадщину шляхом вступу в управління та володіння, що підтверджується реєстрацією та проживанням зі спадкодавцем за одною адресою, але юридично не оформила її. Заявника не погоджуються з тим, що ОСОБА_4 також прийняв спадщину як спадкоємець першої черги після смерті батька шляхом вступу до управління та володіння спадковим майн так як він не звернутися до нотаріальної контори для заведення спадкової справи та отримання свідоцтва про право на спадщину згідно закону Вважають, що ОСОБА_15 не прийняв спадщину після смерті свого батька Також, зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_3 році померла ОСОБА_9 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами, що підтверджується довідкою наданою Бросківською сільською радою. Вказану спадщину вона фактично прийняла, але юридично не оформила після смерті свого чоловіка . На день смерті свого чоловіка вона була єдиною спадкоємицею за законом, яка прийняла спадщину згідно закону, що підтверджено доказами, у зв`язку з тим, що інші спадкоємці спадщину не прийняли, згідно закону, вона фактично успадкувала після смерті свого чоловіка житловий будинок з надвірними спорудами. За життя вона залишила заповіт, посвідчений Бросківською сільською радою, згідно якого все своє майно вона заповіла ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Після її смерті вони звернулися до Ізмаїльської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини та видачу їм свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно за заповітом. Вважають, що ОСОБА_4 необґрунтовано та з порушенням процедури оформлення спадкового майна просить встановити факти прийняття спадщини та визнати за ним право власності на 3/4 частки спірного житлового будинку. 24.10.2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися зі зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно, якими просять визнати за ними за кожним право власності по 1/6 частині житлового будинку з надвірними спорудами. В обґрунтування зустрічного позову зазначають, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 яку вона фактично прийняла, але юридично не оформила після смерті своєї матері ОСОБА_9 . За життя ОСОБА_6 заповіт не залишала. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 стали: -чоловік ОСОБА_2 , - дочка ОСОБА_1 , -син ОСОБА_3 , які спадщину прийняли шляхом проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Спадкоємець за законом першої черги син ОСОБА_5 спадщину після матері не прийняв. Нотаріусом відмовлено їм у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно у зв`язку з тим, що не можуть вчинятися будь-які нотаріальні дії щодо цього майна до вирішення по суті судової справи щодо вказаного спадкового майна та роз`яснено процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку. У відзиві від 06.12.2018р. та у письмових поясненнях від 10.12.2018р. на зустрічні позовні вимоги представник ОСОБА_4 зазначив, що зустрічні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з тим, що дані особи не зверталися до Ізмаїльської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , вони не отримали відповідну відмову від нотаріуса, що означає, що їх права не порушені. ОСОБА_16 теж не зверталася до Ізмаїльської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 , вона не отримала відповідну відмову від нотаріуса, що означає, що її права теж не порушені. Рішенням Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 13 грудня 2018 року Позов ОСОБА_1 до Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині зустрічного позову відмовити. Позов третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_5 , про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Встановлено факт прийняття ОСОБА_7 спадщини у вигляді житлового будинку АДРЕСА_2 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , 1882 року народження. Встановлено факт прийняття ОСОБА_4 спадщини у вигляді 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 . В іншій частині позовних вимог відмовити. В апеляційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ставлять питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення яким визнати за ними право власності по 1/6 частині спірного спадкового майна посилаючись на невідповідність висновків ,викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін. В судове засідання треті особи: Бросківська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області не звилась,про час та місце розгляду справи сповіщена належним чином. В силу ст.372 ч.2 ЦПК України судова колегія вважає можливим розглянути справу за його відсутністю. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ)СТОРІН: Заявники в апеляційній скарзі посилаються на те, що власниками спадкового будинку являлись ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , яка після смерті чоловіка( ОСОБА_7 ) стала єдиною власницею спадкового майна. Після її смерті спадщину прийняли її діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних частках по Ѕ частині. Висновки районного суду про те, що ОСОБА_4 після смерті батька прийняв спадщину в управління майном не підтверджені доказами,що свідчать про прийняття спадку, а тому вважається, що він відмовився від спадщини з підстав ст.553 Ц України, що діяв на час спірних правовідносин. З врахуванням того, що, що після смерті ОСОБА_9 спадщину прийняти її діти по Ѕ частині ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули в порядку спадкування спадщину по 1/6 частки житлового будинку. У відзиві ОСОБА_4 посилається на те, що спірний будинок побудований в 1917 році. В результаті спадкової трансмісії ОСОБА_7 ( батько) позивача фактично прийняв спадщину після смерті в 1961 році його батька ОСОБА_10 він фактично прийняв спадщину після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 році та після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_3 році. ОСОБА_6 Прийняла спадщину лише після смерті матері,але її не оформила та спадкоємцями після її сперті стали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 зазначає, що батько - ОСОБА_7 був інвалідом виробництва-кульгавий, мати похилого віку, а його брат - ОСОБА_12 - інвалідом дитинства. При житті батьків він фактично проживав з ними, допомагав вести господарство, а після смерті батька фактично прийняв спадщину відповідно до вимог ст.549 ч.1 п.1 ЦК України ( в редакції 1963 року).. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ: Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача,вислухавши пояснення сторін,що з`явились,перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного. Визнаючи право власності в порядку спадкування по 1/12 частці спадкового майна за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 районний суд виходив з того, що після її смерті згідно ст.1220 ЦК України відкрилась спадщина на спадкове майно, до якої ввійшла ј частина житлового будинку пл. АДРЕСА_1 ,які вона прийняла після смерті матері ОСОБА_9 . При цьому районний суд зазначав, що відповідно до вимог ст.549 ЦК УРСР( за 1963 рік), діючого на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 спадщина прийнята його дружиною - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 . ОСОБА_4 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном та прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 . При цьому районний суд зазначив, що суд вважав доведеним факт, що він прийняв спадщину шляхом вступу в управління майном виходячи з письмових доказів та пояснень свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду виходячи з наступного. Судом встановлено, що спірне домоволодіння, складається з житлового будинку літера А та господарських споруд. Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданого 12.10.2011р. КП Ізмаїльське МБТІ , дата побудови зазначена - 1917р. (т. 1, а.с. 85-89). Дане домоволодіння зареєстровано в погосподарській книзі сільської ради із наданням відповідної адреси. Як вбачається із наявних у матеріалах справи копій з погосподарських книг Броськівської сільської ради за відповідні роки, зазначено, що роком забудови спірного житлового будинку, що входить у спадкову масу, є 1915р. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку (п.3.1 Листу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування ). За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вказане домоволодіння побудовано відповідно до діючого на час його будівництва законодавства та належним чином було зареєстровано органом місцевого самоврядування. Згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15.08.1940р. Про поновлення на території Бессарабії дії радянських законів про націоналізацію землі , з 28.06.1940р. поновлено на території Бессарабії дію радянських законів про націоналізацію землі відповідно до декрету Про землю , прийнятого ІІ Всеросійським з`їздом Рад 27.10.1917р. Згідно положень Декрету Про землю (1917р.), присадибна, міська та сільська земля, з домашніми садами та огородами, залишається в користуванні дійсних володільців. У 1960 році питання набуття права власності на житлові будинки регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків (далі - Указ від 26 серпня 1948 року) і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом. Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації. Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року. Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP від 31.01.1966 року, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок роз`яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради. Крім того, згідно п. 3.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 р. № 127, індивідуальні (садибні) будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05.08.1992 року не належать до самочинного будівництва. Враховуючи, що об`єкт нерухомості по АДРЕСА_18 побудований у 1917 році, то він не підлягає здачі в експлуатацію та є завершеним будівництвом. Як зазначено у в п.3.3 листу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. Додатками №32 та №33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо. У період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року, державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що оскільки домоволодіння було побудовано під час набуття статусу вказаного господарства як робочий двір, а не як колгоспний двір, то дане домоволодіння належало голові цього двору як його забудовнику. Як вбачається із наявних у матеріалах справи витягів із погосподарських книг, підтверджено у судовому засіданні головою Броськівської сільської ради та не заперечено сторонами, на момент смерті ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6 , він був головою робочого двору за адресою АДРЕСА_1 , яке в наступному було перенумеровано на №19. Отже, судова колегія погоджується з висновком районного суду , що на момент своєї смерті ОСОБА_10 , як голова робочого двору згідно діючого на той час законодавства, вважався власником спірного домоволодіння. Суд першої інстанції дійшов правильного судження, що на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_10 , як голова робочого двору являвся власником домоволодіння пор АДРЕСА_2 та заповіту ОСОБА_10 , згідно якого вказаний будинок в порядку спадкування перейшов у власність ОСОБА_7 , і до його смерті був його особистою власністю, а тому Ѕ його частини не належала ОСОБА_9 . Рішення Бросківської сільської ради від 24.04.2007 року № 31 «Про визнання права власності та правової реєстрації домобудівні» ухвалено після смерті ОСОБА_7 так і ОСОБА_9 , а тому не породжує правових наслідків. Згідно актового запису про смерть №22 від грудня 1961р. помер ОСОБА_10 котрий заповідав усе своє мйно , своєму синові- ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 187 т.2 а.с.90,т.1 а.с.90). Таким чином, районний суд правильно дійшов висновку, що є спадкоємцем за заповітом після смерті батька ОСОБА_10 став ОСОБА_7 та прийняв спадщину та спадщину у вигляді житлового будинку так як проживав разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, однак право власності належним чином не оформив. Згідно ст. 416 ЦК УРСР 1922р., який вступив в силу з 01.02.1923 р., та діяв на момент смерті ОСОБА_10 допускається спадкоємство за законом і за заповітом. Відповідно до ст. 422 ЦК УРСР 1922р. заповітом визнається зроблене осо бою у письмовій формі розпорядження на випадок смерті про надання майна одному або кільком певним особам майна з числа вказаних в ст. 418 ЦК УРСР (1922 р.) або про розподіл його між кількома або всіма цими особами в іншому порядку, Згідно ст. 429 ЦК УРСР (1922 р.) якщо спадкоємець, присутній в місці відкриття спадщини, на протязі трьох місяців з дня її відкриття не заявить належному загальному органу про відмовлення від спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину. ОСОБА_7 проживав сумісно з батьком ОСОБА_10 на день його смерті- ІНФОРМАЦІЯ_6 . Суд першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_7 набув в результаті спадкування право власності на спірний житловий будинок який збудовано в 1915 (1917) році, після смерті свого батька - ОСОБА_10 якому він належав згідно погосподарської книги 1961,1962,1963 p.p., але не оформив це право в належному порядку. Відповідно до свідоцтва про смерть від 04.09.2009 року, виданого повторно, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 12). Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 Спадкоємцями першої черги за законом після смерті стали його дружина ОСОБА_9 ,син ОСОБА_4 , донька ОСОБА_20 . Дружина спадкодавця фактично прийняла спадщину, оскільки вступила в управління та володіння спадковим майном, на день смерті спадкодавця, час відкриття спадщини, протягом шести місяців проживала, була зареєстрована разом із спадкодавцем за однією адресою, що підтверджено довідкою виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №2390 від 19.09.2017р. (т. 1, а.с. 131). Згідно довідки виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області №1380 від 25.07.2018р., відповідно до погосподарської книги №6 спадкодавець ОСОБА_7 на день смерті був зареєстрованим в спірному будинку. Відповідно до погосподарської книги на день смерті спадкодавця прописані та проживали: дружина померлого - ОСОБА_9 з 1948р. по 21.03.2007р. Станом на 14.04.1991р. двір відносився до робочого типу. Заповіт померлий не залишав. Земельна ділянка в особисту власність передавалася, державний акт не виготовлений. Факт вступу ОСОБА_4 в управління спадковим майном підтверджено матеріалами справи. Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності застосовуються норми Цивільного Кодексу Української РСР в ред. 1963 року. Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР ( 1963 року), не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Прийняття спадщини підтверджується різними діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили у володіння ( користування, розпорядження) спадковим майном. Згідно ч.2 ст. 553 ЦК УРСР (в ред. 1963 року) спадкоємець за законом чи за заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом 6 місяців з дня її відкриття. Відповідно до ст.549 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Згідно роз`яснень Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм Цивільного Кодексу 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в Постанові «Про практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року (з відповідними змінами, які діяли на час виникнення даних правовідносин), заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. У відповідності до постанови №7 Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року. Стаття 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року, яка діяла на момент смерті ОСОБА_7 передбачала, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 01.11.2018 року про справі № 2-о-14/11 у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Відповідно до пунктів 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Отже, відносини спадкування регулюються ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. Правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року й не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до статей 529-530 ЦК Української РСР. Таким чином, враховуючи, що спадщина після смерті ОСОБА_7 відкрилась до 01.01.2004 року і ОСОБА_4 дії щодо прийняття спадщини вчинено до 01.01.2004 року до поовних вимог суд першої інстанції правильно застосував норми ЦК УРСР, зокрема ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР. ОСОБА_4 надав суду належні , допустимі та достатні докази , які в своїй сукупності дали змогу суду першої інстанції дійти висновку, що він прийняв спадщину у вигладі Ѕ частини спірного майна шляхом фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Однак районий суд дійшов до висновку про відсутні підстави для звернення ОСОБА_4 до суду з такою вимогою та відповідно для задоволення позовних вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частину спрного житлового будинку за відсутності відповідної відмови нотаріуса. Виходячи з вимог ст.367 ЦПК України судова колегія законність ьа обґрунтованість відповідного висновку не перевіряє за відсутності доводів апеляційної скарги. За таких обставин, з огляду на встановлені вище обставини, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання за ним права власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними спорудами, ОСОБА_6 своїх прав на вказане майно не оформила, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 Згідно ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить 1/4 частина житлового будинку. Виходячи з того, що спадкоємцями є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , котрі прийняли спадщину в установленому законом порядку,0 районний суд дійшов правомірного висновку про набуття ними в порядку спадкування по 1/12 часті спадкового майна. Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною 1 статті 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відповідно до п.п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів. Спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно. Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження. Згідно п. 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірний будинок на праві власності належав як ОСОБА_21 так і ОСОБА_9 не є переконливими з огляду на те, що він будувався батьком ОСОБА_10 в 1917 році, що підтверджено матеріалами справи. ОСОБА_9 стала його власником в порядку спадкування після смерті свого чоловіка. Враховуючи вищезазначене та у відповідності до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін так як визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 367,368,374, 375 ,381,382,384,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст складено 17.02.2020 року. Головуючий суддя - Л.А. Гірняк Судді С.М.Сегеда - Т.В.Цюра