Постанова 4814 № 552/6522/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/6522/19 Номер провадження 22-ц/814/927/20Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Кривчун Т.О. Суддів: Абрамова П.С., Чумак О.В. Секретар Ткаченко Т.І. За участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адв. Наконечної О.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 січня 2020 року по справі за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди розірваним, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та стягнення коштів. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 16 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір найму (оренди) житла, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що, відповідно до п.3.2 договору найму наймач оплачує надані комунальні послуги, електроенергію, газопостачання, телефон та інше згідно показників лічильників чи рахунків установ. Однак, протягом дії вказаного договору відповідач перестав сплачувати за послуги з централізованого опалення, що є порушенням умов договору оренди квартири, а тому з жовтня 2015 року почала утворюватися заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг. Вказує, що неодноразові вимоги про сплату грошових коштів за комунальні послуги ОСОБА_2 усіляко ігнорував, хоча в телефонних розмовах постійно обіцяв, що сплатить заборгованість, але так і не сплатив. Оскільки за послуги з централізованого опалення утворилася значна заборгованість, то до вересня 2019 року особисто нею, позивачем, вже було сплачено борг за комунальні послуги в сумі 9795,39 грн. Окрім цього заборгованість за послугу з централізованого опалення за квартиру станом на 10 вересня 2019 року становить 7202,42 грн. У подальшому, 16 вересня 2019 року нею, позивачем, було надіслано відповідачу повідомлення з вимогою сплатити на її користь до 15 жовтня 2019 року вартість вже сплачених нею комунальних послуг за централізоване опалення, якими відповідач користувався у належній позивачу квартирі в розмірі 9795,39 грн., а також сплатити на користь Полтаватеплоенерго заборгованість за послугу з централізованого опалення, яка утворилась на день подання претензії в розмірі 7202,42 грн. Також, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору найму (оренди) житла його було повідомлено про розірвання з ним вказаного договору. Повідомлення було надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення, але відповідач його навмисно не отримує. З урахуванням наведеного прохала: визнати розірваним договір оренди (найму) квартири від 16 вересня 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення із займаного приміщення; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за оплату послуг централізованого опалення в розмірі9795,39 грн.; вирішити питання судових витрат (а.с.3-9). Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди розірваним, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та стягнення коштів, відмовлено. З цим рішенням не погодилася позивач, яка, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позивачем виконано саме ті вимоги, що передбачені законом, а саме вона звернулась до відповідача з попередженням про розірвання договору оренди, при цьому, обов`язок попередження про розірвання законом не встановлено. Відтак, вважає, що навмисне не отримання відповідачем поштової кореспонденції від ОСОБА_1 , яка надіслана за належною адресою, не може вважатися не врученою, оскільки обумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони. Зазначає, що відповідач зобов`язаний отримувати кореспонденцію за офіційно зареєстрованою адресою свого місця проживання. Вказує, що невірне зазначення в повідомленні дати договору найму є технічною помилкою, та не може впливати на результат вирішення позовних вимог. Вважає, що, оскільки в договорі чітко вказано, що відповідач оплачує комунальні послуги, електроенергію, газопостачання, телефон та інше згідно показників лічильників та рахунків установ, то місцевим судом безпідставно вказано, що сплату за комунальні послуги ОСОБА_2 повинен вносити пропорційно кількості проживаючих у вказаній квартирі осіб. Окрім того, зауважує, що дана справа місцевим судом безпідставно була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін по справі. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на безпідставність та надуманість апеляційної скарги, внаслідок чого прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Вказує, що походження спірного договору викликає у відповідача сумніви та вказаний договір не є документом, на підставі якого з 14.11.2016 року ОСОБА_2 отримав право на користування спірним житлом, такою підставою стала реєстрація останнього у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 як члена сім`ї позивача (зятя). При цьому, вказує, що строк дії договору від 16.09.2014 року, який просить розірвати позивач, має термін до 16.09.2015 року, тобто на даний час він є недійсним, відтак, не може бути предметом спору. Також, вказує, що пунктом 2.2. договору визначено, що: «У разі, якщо сторони письмово не попередили про припинення дії договору на протязі одного місяця до закінчення строку, зазначений договір вважається поновленим на такий же термін». при цьому, повідомлення ОСОБА_1 , направлене ОСОБА_2 , про розірвання договору, датоване 15.09.2019 року, тобто за один день до закінчення терміну дії договору. Вказує, що ним особисто здійснюються платежі з оплати комунальних послуг, що підтверджується довідкою банку, зокрема, за період з 01.01.2019 року по 01.03.2020 року сплачено 9592,42 грн. У судовому засіданні позивач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 02 листопада 2000 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-5002 (а.с.18). 16 вересня 2014 року між ОСОБА_1 , що діє в договорі як наймодавець, та ОСОБА_2 , що діє як наймач, укладено договір найму (оренди) житла (а.с.15). Згідно пункту 1.1. договору найму наймодавець передає, а наймач приймає в тимчасове платне користування для проживання квартиру (частину квартири, будинок, частину будинку) за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з довідки про склад сім`ї, виданої 16 травня 2019 року житлово-будівельним кооперативом «Фінансист» за №31-019, до складу сім`ї ОСОБА_1 , які зареєстровані у вказаному приміщенні, входять: ОСОБА_1 - уповноважений власник, не проживає, прописана, ОСОБА_3 - співмешканець, не проживає з 2015 року, прописаний, ОСОБА_4 донька, прописана, проживає, ОСОБА_2 - зять, проживає, прописаний з 2014 року (а.с.16). В подальшому, 15.09.2019 ОСОБА_1 складено письмове повідомлення, адресоване ОСОБА_2 , у якому вона повідомляла про необхідність останнього сплатити до 15 жовтня 2019 року на її користь 9795,39 грн. на відшкодування оплачених нею житлово-комунальних послуг та сплатити борг за опалення в сумі 7202,42 грн. на користь Полтаватеплоенерго, та повідомляла про розірвання вказаного договору найму (оренди) житла у зв`язку з порушенням наймачем умов цього договору (а.с.12). Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №36011003786762, лист, адресований ОСОБА_2 , що був направлений 16 вересня 2019 року позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачем не отримано (а.с.21), згідно довідки Відділення поштового зв`язку №14 про причини невручення поштового відправлення «закінчення встановленого строку зберігання» (а.с.22). Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що матеріалами справи не встановлено підстав для визнання договору найму житла розірваним, інші підстави для виселення відповідача або визнання його таким, що втратив право користування житлом, судом також не встановлені. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача коштів на оплату комунальних послуг, місцевий суд виходив із того, що п.3.2. договору найму житла не передбачає в якому розмірі, співвідношенні до інших мешканців даного житла, із якого розрахунку наймач має оплачувати такі комунальні послуги. Такі висновки місцевого суду в повній мірі відповідають обставинам справи та ґрунтуються на законі, виходячи з наступного. За змістом ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як убачається зі змісту ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. За нормою ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Як убачається з матеріалів справи 30.07.2014 року було зареєстровано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , доньки позивача, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 26.11.2019р. серії НОМЕР_1 . З 2014 року ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 як член сім`ї (зять) позивача, що підтверджується довідкою ЖБК «Фінансист» про склад сім`ї від 16.05.2019 року №31-019 (а.с.16). Згідно довідки Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації від 25.02.2020р. місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано 14.11.2016 року за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до діючого законодавства, а саме за згодою власника житла ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2014 року між ОСОБА_1 , що діє в договорі як наймодавець, та ОСОБА_2 , що діє як наймач, укладено договір найму (оренди) житла (а.с.15). Пунктом 2.1. визначено, що даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 16 вересня 2015 року. Згідно пункту 2.2. договору найму у разі, якщо сторони письмово не попередили про припинення дії договору протягом одного місяця до закінчення строку, зазначений договір вважається поновленим на такий же строк. Окрім того, відповідно до ч.3 ст.825 ЦК України, договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім`ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці. Як убачається з матеріалів справи, позивач направила відповідачу повідомлення про розірвання з ним договору найму житлового приміщення 15.09.2019 року, тобто за день до дати чергової пролонгації договору, а не за місяць, як установлено умовами договору чи за два як визначено законом. Окрім того, належним повідомленням особи є факт отримання ним відповідної інформації. При цьому, матеріалами справи установлено, що ОСОБА_2 не був повідомлений про намір позивача розірвати з ним договір найму житлового приміщення, оскільки відповідна кореспонденція ним не була отримана. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем виконано саме ті вимоги, що передбачені законом, а саме вона звернулась до відповідача з попередженням про розірвання договору оренди, при цьому, обов`язок попередження про розірвання законом не встановлено, колегія суддів оцінює критично, оскільки законом встановлено обов`язкове попередження наймодавцем наймача про розірвання договору. А факт повідомлення може вважатися належним лише в разі інформування особи про відповідний факт. Відтак, оскільки позивачем не виконано належним чином вимоги договору та норми закону, підстав для розірвання спірного договору за рішенням суду, не встановлено, у задоволенні вказаних вимог місцевим судом було правомірно відмовлено. При цьому, оскільки договір оренди не розірвано, то і підстав для виселення відповідача або визнання його таким, що втратив право користування житлом, не встановлено, а тому в задоволенні даних позовних вимог судом першої інстанції також правомірно відмовлено. Згідно ч.3 ст.815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. Пунктом 3.1. договору плата за проживання встановлюється за домовленістю сторін - безкоштовно. А пунктом 3.2. договору передбачено, що наймач також оплачує надані комунальні послуги, електроенергію, газопостачання, телефон та інше згідно показників лічильників чи рахунків установ. При цьому, пункт 3.2. Договору найму не містить конкретизації розміру та порядку сплати відповідачем комунальних послуг. Позивач вказує, що ОСОБА_2 повинен був вносити плату за надані комунальні послуги, при цьому, порядку такої сплати матеріалами справи не встановлено, а саме не конкретизовано: оплату наймач проводить самостійно чи шляхом передання відповідних сум позивачу. Так, у поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що він кожного місяця передавав позивачу кошти на оплату комунальних послуг, за період з 01.01.2019р. по 01.03.2020р. ним було сплачено 9592,42грн. за опалення. Ці доводи відповідача підтверджуються довідкою АТ КБ Приватбанк від 11.03.2020р., згідно якої ним було здійснено платежі в зазначеній сумі за вказаний період за реквізитами ЄДРПОУ 03338030 (Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства Полтаватеплоенерго). Разом із тим матеріали справи не містять доказів стосовно того, яку частку в загальній сумі заборгованості має сплатити кожний із зареєстрованих у даній квартирі членів сім`ї позивача, у т.ч. і відповідач як її зять та наймач за договором оренди житла. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи не доведено не виконання відповідачем п.3.2. договору та факту того, що заборгованість зі сплати комунальних послуг виникла саме з його вини. З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 і в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми коштів у визначеному розмірі. Доводи апеляційної скарги стосовно того, щов договорі чітко вказано, що відповідач оплачує комунальні послуги, електроенергію, газопостачання, телефон та інше згідно показників лічильників та рахунків установ, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як зазначено вище, конкретизації розміру та порядку сплати відповідачем комунальних послуг договір не містить та матеріалами справи не встановлено факту не виконання вказаних вимог договору саме відповідачем. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,- залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 січня 2020 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ П.С. Абрамов О.В. Чумак