Постанова 4815 № 557/338/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2020 року м. Рівне Справа № 557/338/18 Провадження № 22-ц/4815/345/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Пацко Д.В. Рішення ухвалене в смт. Гоща Рівненської області Дата ухвалення повного тексту не зазначено Рівненський апеляційний суд : в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника АТ КБ "Приватбанк" - Крилової О.Л. на заочне рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У травні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк") звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 30.11.2010 та судові витрати у справі. Позов мотивує тим, що між сторонами 30 листопада 2010 року підписано заяву №б/н, згідно якої ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок із сплатою процентів за користування кредитом. Відповідач не виконувала договірних зобов`язань і станом на 23 квітня 2018 року виникла заборгованість з врахуванням процентів та штрафних санкцій в сумі 12054,13 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Заочним рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 30.11.2010 в розмірі 4239,85 грн. непогашеного тіла отриманого кредиту. Вирішено питання про судові витрати. В решті вимог позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення відсотків та неустойки в зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відповідно до підписаної ОСОБА_1 анкети-заяви, відповідач згоден, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, правилами користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір про надання банківських послуг. Також, 30.11.2010 відповідачем було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду". В кінці довідки зазначено : "З фінансовими умовами надання кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений (а)". Натомість суд першої інстанції не вказав, чому не взяв до уваги даний доказ, як підтвердження ознайомлення клієнта з умовами кредитування. Вважає, що оскільки сторони узгодили розмір відсоткової ставки, пені та штрафів в Довідці про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового період", а суд першої інстанції належним чином не дослідив даний доказ, то правових підстав відмовляти у стягненні відсотків та неустойки у суду не було. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ "Приватбанк" в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з відповідача судові витрати. Інші учасники справи правом на подачу відзиву не скористались. Згідно з ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "Приватбанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Зазначав, що у заяві позичальника від 30.11.2010 року відсутня відсоткова ставка за користування кредитом, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відтак слід відмовити у задоволенні позову про стягнення з відповідача: 2814,77 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 3949.31 грн. заборгованість за пенею, 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 550,20 грн. штраф (процентна складова). Такі висновки місцевого суду в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону. Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за тілом кредиту сторонами не оскаржується та його законність в цій частині апеляційним судом не перевіряється. Судом встановлено, що 30 листопада 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. У заяві також зазначено, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua (а.с.8). Разом з тим, звертаючись до суду з позовом, банк як на підставу для його задоволення, посилався на те, що в порушення умов договору №б/н від 30 листопада 2010 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач своїх зобов`язань не виконала, а тому, станом на 24 квітня 2018 року мала заборгованість, яку визначено у загальному розмірі 12054,13 гривень, з яких: 4239,85 гривень тіло кредиту, 2814,77 гривень відсотки за користування кредитом; 3949,31 гривень пеня; 500 грн. штраф (фіксована частина), 550,20 грн. - штраф (процентна складова). При цьому, на підтвердження погодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї заяви відповідача, довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" та Витяг з умов та правил надання банківських послуг. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Проте, Умови і правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка ж із сайту банку не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У справах споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну, рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Відтак відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Щодо посилань банку на досягнення при укладенні кредитного договору всіх його істотних умов, зокрема через підписання відповідачем особисто довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду, то колегія суддів зазначає таке. Дослідивши розрахунок, наданий АТ КБ "Приватбанк" встановлено, що визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 2814,77 гривень суперечить умовам кредитування, на які покликається позивач в апеляційній скарзі. Так, базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2,5 % на місяць, тобто 30% річних. Проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки у підвищеному розмірі, а саме в період нарахування заборгованості з : 07 березня 2017 року по 29 березня 2017 року розрахунки проводились за відсотковою ставкою у розмірі 3,6 % на місяць, тобто 43,2% річних на поточну заборгованість; з 30 березня 2017 року по 23 квітня 2018 року відсоткову ставку на поточну заборгованість визначено у розмірі 42% річних та по деяких місяцях застосовано коефіцієнт

2. Також з розрахунку видно й інші неправомірні нарахування заборгованості, здійснені на підставі умов, які відсутні в заяві та довідці про умови кредитування, які підписані відповідачем. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснив судам, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Між тим, належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 періодично здійснювала погашення за наданим кредитом, у т.ч. й за неправомірно підвищених відсоткових ставок та нарахованих відсотків на прострочену заборгованість, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості, оскільки вказані зарахування також впливають на дійсний розмір тіла кредиту в відповідні періоди, на яке за умовами відбувалось нарахування відсотків. Неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях. Підписавши вказану довідку відповідач лише підтвердила ознайомлення із викладеними в ній умовами кредитування, а будь-які дані про її погодження з ними у довідці відсутні. Крім того, заявою від 30 листопада 2010 року не передбачено, що довідка про умови кредитування є складовою договору про надання банківських послуг. Хоча й у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ст. 12 ЦПК України ). Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Іншого розрахунку заборгованості за кредитним договором з урахуванням підписаних відповідачем заяви і довідки позивач до суду не надав. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі в частині,яка є предметом апеляційного оскарження, або ж його зміни. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає. Відповідно до ч.1 та ч.13 ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги віднести за рахунок АТ КБ "ПриватБанк". Керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника АТ КБ "ПриватБанк" Крилової О.Л. залишити без задоволення. Заочне рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складений 19 березня 2020 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук С.С. Шимків