Постанова 4855 № 320/5180/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5180/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Журавель В.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Міхальова Андрія Олександровича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 13 грудня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду звернулась з позовом до Управління соціального захисту населення Володарської районної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни; - зобов`язати відповідача встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням № НОМЕР_1 від 20 квітня 1994 р. та вкладкою до нього № НОМЕР_2 від 10 листопада 2003 р. Відповідно до довідки МСЕК серії ВТЭ-25 № 011251 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 7 квітня 1994 р., причиною якої є захворювання, пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС. Згідно з експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України за результатами розгляду звернення позивача та наданої документації на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено діагноз: «ВСД по смешанному типу. Хр. Вертебро-базилярная нед-сть ІІ-ІІІ ст. глазодвигательными нарушениями. Хр. Холецисто-панкреатит.». Згідно з експертним висновком захворювання позивача пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. 2 вересня 2018 р. листом № 01.1-14/350 відповідача повідомлено, що відповідно до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, в першу чергу - Положення про цивільну оборони СРСР, затверджене постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 р. № 201-78; наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 6 червня 1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та №92 від 29 червня 1976 року (Настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), Розпорядження начальника ЦО СРСР від 26 квітня 1986 р., начальника ЦО УРСР від 28 квітня 1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29 квітня 1986 року № 01, від 30 квітня 1986 року № 02, від 9 травня 1986 р. № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єкта народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років. З урахуванням вищевикладеного, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт у складі формувань Цивільної оборони. 6 вересня 2019 р. листом відповідача № 1250 позивача повідомлено, що відповідно, до п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни належить особи, які залучалися до складу формувань Цивільної оборони, та стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Згідно роз`яснення Департаменту соціального захисту населення Київської облдержадміністрації, статус інваліда війни встановлюється на підставі довідки, яка містить інформацію про залучення особи до формувань Цивільної оборони та документів про роботу, яку виконував громадянин дід час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки про встановлення інвалідності внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням службових обов`язки по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Оскільки не пред`явлено довідки, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони, як учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, позивачу відмовлено у надані статусу інваліда війни. Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне. Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з вимогами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отож, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі Положення № 302). Згідно з п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації. Вимогами п. 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни інвалід». Відповідно до абз. 2 п. 7 Положення № 302, «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім`ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. Згідно із п. 10 Положення № 302 «посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 р. № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 р. № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Відповідачем не заперечується факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. На позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Щодо посилання позивача на те, що відповідно до чинного законодавства, що діяло на час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, до складу цивільної оборони зараховувалося все працездатне населення, тому він входив до складу формувань цивільної оборони, колегія суддів зазначає наступне. Колегія суддів не погоджується із зазначеними вище посиланнями, оскільки вони є помилковими з наступних підстав. Так, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Крім того, відповідно до матеріалів справи, які були наданні позивачем, у суду відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому достатніх підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ немає. До того ж долучені до позовної заяви документи належним чином підтверджують лише його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що вона брала участь у таких заходах. Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надала. Конкретної норми законодавства, яка б відносила у наведеному випадку все працездатне населення до формувань цивільної оборони, позивачем не наведено. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1ст. 9 Закону № 796-ХІІ). Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони потрібно встановлювати. На підстав іивще зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачем до відповідача не були подані всі необхідні документи на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, тому не має права на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховним Судом від 7 червня 2018 р. № 377/797/17, від 27 лютого 2018 р. справа № 368/1579/14 та від 10 травня 2018 р. справа № 279/12162/15-а, від 7 серпня 2019 р. справа № 826/11163/18. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідач, відмовляючи позивачу у встановленні статусу інваліда війни, діяв відповідно до норм чинного законодавства України, та дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України. Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи було спростовано відповідачем. Натомість, відповідачем доведено суду правомірність та законність дій, що оскаржувалися позивачем. Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Право позивача на встановлення статусу інваліда війни зазначеними у позові діями відповідача не порушено. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому позов задоволенню не підлягає. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Міхальова Андрія Олександровича - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль