Постанова 4854 № 400/479/20
від 13.05.2020 ·П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/479/20 Головуючий в 1 інстанції: Фульга А. П. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Крусяна А.В., Яковлєва О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2020р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до УПСЗН Первомайської міської ради Миколаївської області, в якому просив: - визнати неправомірною відмову відповідача в визнанні ОСОБА_1 інвалідом війни та видачі посвідчення інваліда війни; - зобов`язати визнати позивача інвалідом війни та видати посвідчення інваліда війни ІІІ групи; В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 1986р. він брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі формування Цивільної оборони Миколаївського обласного виробничого управління меліорації та водного господарства, є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 1) та інвалідом ІІ групи (захворювання пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС). Відповідно до п.9 ч.2 ст.7 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач, як особа яка брала участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі формування Цивільної оборони має право на отримання статусу інваліда війни, проте відповідач, ігноруючи подані документи відмовляє у визначені позивача інвалідом війни та видачі відповідного посвідчення. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020р. у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його адміністративний позов в повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії п 9 ст. 7 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відсутні. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 31.07.2019р., ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986р. (Категорія 1), йому встановлена III групу інвалідності безстроково. Згідно Експертного висновку №12425 від 29.03.2012р. захворювання ОСОБА_1 пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У грудні 2019р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до УПСЗН Первомайської міської ради, в якій на підставі п.9 ч.2 ст.7 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", просив видати посвідчення інваліда війни третьої групи. В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначив, що він брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в складі формування Цивільної оборони Миколаївського обласного виробничого управління меліорації та водного господарства, про що свідчить відряджувальне посвідчення за №86 від 2.07.1986р., видане на підставі наказу за №223 від 2.07.1986р., довідки про заробітну плату в зоні відсудження ЧАЕС за №04-1/322 від 6.06.2011р. і за №04-1/388 від 7.06.2011р., Експертний висновок за №12425 від 29.03.2012р., довідка МСЕК Миколаївської області від 3.05.2012 року серія 10 AAA №977168 про встановлення третьої групи інвалідності та копія посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986р. (Категорія 1) серія НОМЕР_1 виданого 31.07.2019р.. Проте, УПСЗН своїм листом від 18.12.2019р. за №С-151/04.2-04 ОСОБА_1 відмовило у видачі посвідчення інваліда війни, у зв`язку з відсутністю інформації про факт залучення заявника до формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків ЧАЕС. У доповнення до вищевказаної заяви ОСОБА_1 додав до УПСЗН копію Баштанського міжрайонного управління водного господарства за вих. №05/387 від 7.06.2011р., про те, що він з 1.09.1986р. по 16.09.1986р. працював в об`єднаному загоні по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з отриманням заробітної плати та копію почесної грамоти. Однак, УПСЗН своїм листом від 26.12.19р. за №С-151/2/04.2-04 повідомило ОСОБА_1 про неможливість встановлення статусу інваліда війни у зв`язку з відсутністю інформації про факт залучення його до формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Позивач вважає вказані відмови УПСЗН протиправними та такими, що порушують його права, у зв`язку із чим звернувся в суд із відповідним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій УПСЗН, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх протиправність та незаконність, колегія суддів виходить з наступного. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до визначено ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за №796-XII від 28.02.1991р. (надалі - Закон №796-ХІІ). Відповідно до ч.2 ст.4 цього Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Відтак, умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із зазначених підстав є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Положеннями ч.1 ст.10 Закону №796-XII передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987р. незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990р. - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986р. на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається КМУ. Положеннями про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976р. за №1111, та Положеннями про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975р. за №90, визначено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків належним чином підтверджено матеріалами справи та визнаються сторонами отже є встановленим. Отже, на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ. Разом з цим, для набуття статусу інваліда війни (з підстав п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон №3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Зазначена вимога пов`язана з тим, що окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь і інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Як вбачається із матеріалів справи, що надані позивачем документи належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони позивачем не надано. Апеляційний суд звертає увагу на те, що обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп.1 ч.1 ст.9 Закону №796-ХІІ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 7.06.2018р. у справі за №377/797/17, від 21.08.2018р. у справі за №279/2285/16-а, від 15.05.2019р. у справі за №816/851/18, від 18.09.2019р. у справі за №674/450/17, від 19.09.2019р. у справі за №756/8323/16-а, від 7.10.2019р. у справі за №676/1505/17. З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п.9 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ. Що стосується посилань апелянта на довідку видану Баштанським міжрайонним управлінням водного господарства за вих. №05/387 від 7.06.2011р., у відповідності до якої позивач працював в об`єднаному загоні, то судова колегія вважає такі посилання безпідставними, оскільки даної довідкою не підтверджено факт участі позивача саме в підрозділах Цивільної оборони. Положеннями ч.1 та 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, покладений на суб`єктів владних повноважень - відповідачів указаною нормою процесуального закону тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги. За правилами ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Достатніми, у розумінні ч.1 ст.76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, судова колегія зазначає, що оскільки позивачем в обґрунтованість своїх вимог не надано до суду належних та достатніх доказів, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Враховуючи вищевказане, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення. Головуючий: Ю.М.Градовський Судді: А.В.Крусян О.В.Яковлєв