Постанова Сумський апеляційний суд № 585/535/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м.Суми Справа №585/535/19 Номер провадження 22-ц/816/554/20 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Хвостика С. Г. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Євтюшенкової В.І., у приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області, повний текст рішення складено 28 грудня 2019 року - В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Управління адміністративних послуг Роменської міської ради, про визнання права на реєстрацію місця проживання. Свої вимоги мотивує тим, що з 17 листопада 2007 року вона з ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі. З липня 2011 року вона проживає за місцем реєстрації свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане житло належить на праві спільної часткової власності її чоловіку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Зазначає, що вона сплачує комунальні послуги за місцем проживання та як член сім`ї власника має право на реєстрацію місця проживання, тоді як ОСОБА_3 та її законний представник ОСОБА_2 не надають згоди реалізувати таке право. Роменський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 18 грудня 2019 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, та вирішити питання розподілу судових витрат. В доводах апеляційної скарги зазначає, що вона надавала дозвіл лише на тимчасове проживання позивача у спірній квартирі, оскільки планує продати належну її доньці частку квартири для оплати вартості навчання неповнолітньої ОСОБА_3 , а реєстрація позивача у спірній квартирі може цьому завадити. Вказує, що право на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі є похідним від визнання права користування цим житловим приміщенням. Оскільки позивач не є співвласником спірного житла, у встановленому законом порядку не набула права користування ним, право на вселення до приміщення також за позивачем не визнано, згоди від всіх співвласників на реєстрацію у житловому приміщенні вона не отримала, то підстави для задоволення її позовних вимог відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, оскільки суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення законного представника неповнолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та адвоката Менька Д.Д., які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що з 17 листопада 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с. 30). ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , кожному з них належить Ѕ частка квартири (а. с. 59-73). Згідно довідки про склад сім`ї від 30 жовтня 2018 року №01-35/10698, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_4 (а. с. 31). Також, судом встановлено, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації. Вказана обставина сторонами не заперечується. З копії паспорту позивачки вбачається, що місце її проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 8-9). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що співвласник квартири ОСОБА_4 не заперечує проти реєстрації у спірній квартирі члена його сім`ї - дружини, позивач оплачує комунальні послуги за місцем проживання, в той час як відповідач не несе витрат по утриманню належного йому майна. При цьому, права малолітньої не порушуються, оскільки вона в квартирі не проживає і не має наміру проживати, а відсутність реєстрації у позивача матиме для неї більш негативні наслідки ніж для відповідачів у зв`язку розпорядженням їх власністю. Проте погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, так як суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Частиною першою ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. В даній справі квартира, право на реєстрацію місця проживання в якій, просить визнати за нею позивачка, належить на праві спільної часткової власності, крім її чоловіка, також неповнолітній ОСОБА_3 . Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 2 березня 2016 року (далі - Правила), для реєстрації місця проживання особа або її представник подає: 1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8; 2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; 3) квитанцію про сплату адміністративного збору; 4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін законний представник неповнолітнього співвласника квартири ОСОБА_2 заперечує проти реєстрації місця проживання позивачки в спірній квартирі, оскільки не визнає за нею право постійного користування цим жилим приміщенням. Таким чином вирішення питання про реєстрацію місця проживання позивачки в спірній квартирі залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування нею цим жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Проте вимоги щодо права користування спірною квартирою позивачем в даній справі не заявлялись та судом не вирішувались. Суд першої інстанції зазначених обставин та положень норм матеріального права не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Відповідно до положень ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Доводи позивача про те, що не надаючи згоди на її реєстрацію ОСОБА_2 порушує її права та не дає змоги виконати обов`язок з обов`язкової реєстрації місця проживання, не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними, оскільки зареєструватись у житловому приміщенні можливо виключно зі згоди власника квартири. Зазначеної згоди позивачка від всіх співвласників квартири не отримала, а відповідних документів на право користування або володіння спірною квартирою вона не має. Сам по собі факт проживання позивачки в спірній квартирі, за встановлених обставин справи, не є підставою для визнання за нею права на реєстрацію місця проживання в цьому жилому приміщенні, за відсутності згоди на це всіх співвласників житла. Висновок суду щодо того, що відсутність реєстрації у позивачки матиме для неї більш негативні наслідки ніж для відповідачів у зв`язку розпорядженням їх власністю не відповідає принципу непорушності права власності з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, як суб`єктивне цивільне право, містить у своєму складі: правомочність на власні дії; правомочність вимоги від інших; та правомочність захисту. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як: - пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою, не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; - виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; - абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї. Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.374, п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Аналіз частини 4 статті 137 ЦПК України, а також норм статті 141 цього кодексу, дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Відповідно до укладеного між адвокатом ОСОБА_5 .Д. та Іващенко Н.М. договору про надання правничої допомоги від 23 лютого 2019 року (а.с. 83 т. 1), остання понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн при розгляді справи у суді першої інстанції та 3000 грн в суді апеляційної інстанції. Також матеріали справи містять: квитанцію №8 від 23 лютого 2019 року про сплату адвокату 6000 грн за надання правничої допомоги, додаток №1 від 10 січня 2020 року до договору про надання правничої допомоги від 23 лютого 2019 року, квитанцію форми №КО-1 від 16 січня 2020 року про сплату адвокату 3000 грн за надання правничої допомоги, розрахунок розміру понесених витрат на правничу допомогу адвоката, акт приймання-передачі наданих послуг від 16 січня 2020 року (а.с. 82-84, 232-236 т. 1). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов не підлягає задоволенню, такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). З огляду на викладене та досліджені докази надання правничої допомоги адвокатом ОСОБА_6 Д., колегія суддів вважає, що розмір гонорару за надані послуги при розгляді справи в суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами, в той час як розмір винагороди адвоката при розгляді справи в суді апеляційної інстанції підлягає зменшенню з 3000 грн до 1000 грн з наступних підстав. В акті приймання-передачі наданих послуг зазначено про визначення правової позиції в справі під час підготовки відзиву на позов, а також під час підготовки апеляційної скарги на рішення суду. Водночас, правова позиція сторони відповідача у справі не змінювалась та залишилась такою ж як при підготовці відзиву на позов, як власне й позиція позивача та доводи, якими обґрунтовувався позов. Обставини справи адвокату також були відомі, він був обізнаний із законодавством, яким регулюється спір у справі. До того ж, як підставу для зменшення розміру гонорару адвоката Менько Д.Д., колегія суддів зазначає часткове дублювання доводів апеляційної скарги, які мали місце і у відзиві на позов, що відповідно скорочувало час, необхідний адвокату для підготовки апеляційної скарги. Враховуючи викладене, з позивача на користь законного представника відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання нею апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн, а всього 8152,60 грн. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 4; 381-382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 8152 (вісім тисяч сто п`ятдесят дві гривні) 60 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено ­­­­­18 березня 2020 року. Головуючий: Т.А. Левченко Судді : О.І. Собина С.Г. Хвостик