Постанова Київський апеляційний суд № 759/5793/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 759/5793/19 Головуючий у 1 інстанції: Бабич Н.Д. провадження №22-ц/824/6439/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 15 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В., при секретарі Бондаренко І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Комунального концерну «Центр комунального сервісу», треті особи: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою, поділ особових рахунків, - в с т а н о в и в : У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , а інша 1/2 частина належить відповідачеві. Згідно технічного паспорту спірна квартира є трьохкімнатною: загальна площа - 72,1 кв.м., житлова площа складає 41,9 кв.м, 1 кімната - 17,2 кв. м., 2-га - 12,3 кв.м, 3-тя - 12.4 кв.м., кухня 8,3 кв., ванна кімната - 2,7 кв.м., вбиральня - 1,3 кв., коридор -13,6 кв.м., лоджія - 8,6 кв.м. Всі житлові кімнати є ізольованими. Зазначала, що за життя бабусі вона приїжджала в квартиру і мала свій комплект ключів. Проте, після смерті бабусі, ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона не може потрапити до спірної квартири. По факту неправомірних дій відповідача, позивачка неодноразово викликала поліцію та зверталася до дільничого інспектора. Вказувала, що вони не можуть дійти згоди щодо користування спірною квартирою, що і змусило позивачку звернутися до суду за захистом порушеного права. На підставі наведеного просила встановити порядок користування квартирою, а саме: виділити їй житлову кімнату 17,2 кв. м. з лоджією, а відповідачу - житлові кімнати площею 12,3 кв.м та 12,4 кв.м, а інші приміщення залишити в загальному користуванні. Також просила зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди в користуванні та розпорядженні 1/2 частиною спірної квартири шляхом надання вільного доступу до квартири та надання комплекту ключів від замків на вхідних дверях. Крім того, просила зобов`язати КК «Центр комунального сервісу» розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до квартири. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до квартири та стягнення судового збору і ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. Скарга обґрунтована тим, що факт чинення ним перешкод у доступі до спірної квартири не доведено, а за відсутності доведення факту порушеного права немає і підстав для його захисту. Третя особа ОСОБА_3 подала до апеляційного суду пояснення, в яких просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до квартири та стягнення судового збору та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. Зазначає, що до ухвалення судового рішення у цивільній справі, предметом якої є право власності на Ѕ частину спірної квартири, що зареєстроване за позивачкою, не можна вважати обґрунтованими висновки суду про те, що ОСОБА_2 є співвласником квартири і її права підлягають захисту. Також зазначала, що вона зареєстрована у вказаній квартирі і обізнана щодо всіх подій, які відбувались, та що позивачка ніколи не виявляла бажання користуватись квартирою та не повідомляла про такі наміри. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає, що і письмові докази і покази свідка в сукупності дали змогу прийти до обґрунтованого висновку про наявність перешкод з боку ОСОБА_1 в доступі позивачки до спірної квартири. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів та дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки про усунення перешкод у користуванні житловою квартирою відповідачем знайшли своє підтвердження. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Встановлено, що позивач ОСОБА_2 відповідно до договору дарування квартири від 02.04.2016 року є власником 1/2 частини кватири АДРЕСА_1 (а.с.10-11, 12). Інша 1/2 частина спірної квартири належить відповідачу - ОСОБА_1 , а саме: 1/6 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01.04.2010 року, 1/6 свідоцтва частина на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01.04.2010 року, та 1/3 частина на підставі свідоцтва про право власності на житло. Згідно з матеріалами справи кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними і визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі. Як вбачається з технічного паспорту на спірну квартиру від 2015 року, спірна квартира є трьохкімнатною, загальною площею - 72,1 кв.м., житловою площею - 41,9 кв.м. (1 кімната - 17,2 кв. м., 2-га - 12,3 кв.м, 3-тя - 12,4 кв.м., кухня 8,3 кв., ванна кімната - 2,7 кв.м., вбиральня - 1,3 кв., коридор -13,6 кв.м., лоджія -8,6 кв.м., всі житлові кімнати є ізольованими) Згідно іншого технічного паспорту на спірну квартиру від 09.07.2019 року, який надав відповідач, спірна квартира є трьохкімнатною: житлова площа складає 41,9 кв.м. (1 кімната - 17,2 кв. м., 2-га - 12,3 кв.м, 3-тя - 12,4 кв.м., кухня 8,3 кв., ванна кімната - 2,7 кв.м., вбиральня - 1,3 кв., коридор -13,6 кв.м., лоджія -8.6 кв.м.) Одна кімната - 17,2 кв. м. та 2-га - 12,3 кв.м. є суміжними, а 3-тя - 12,4 кв.м. ізольована (а.с.73,74). Відповідно до довідки КП Київської міської ради «Київського міського бюро технічної інвентаризації» від 11.07.2019 року спірна квартира має загальну площу - 74,8 кв.м. та житлову - 41,9 кв.м. Зазначено, що квартира самочинно переобладнана та реконструйована (втручання в загальну опалювальну систему та влаштування дверного прорізу в капітальній стіні). Документи, що надають право на виконання будівельних робіт до бюро не подавались (а.с.72, 75). Згідно з Витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , та зареєстровано три особи, а саме: відповідач ОСОБА_1 та треті особи: ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 (а.с.103). Позивачка неодноразово зверталася до дільничого інспектора з приводу того, що відповідач не пускає її в спірну квартиру. (а.с.15, 16, 17). Свідок ОСОБА_5 , яка є сусідкою відповідача по спірній квартирі, ствердила, що до смерті бабусі позивачки, остання мала можливість користуватися спірною квартирою, але після її смерті в листопаді 2018 року відповідач не допускає ОСОБА_2 до квартири. Також він замінив замки на вхідних дверях і поселив квартирантів. За ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. За частинами 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує. Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №29 від 22 грудня 1995 року (з наступними доповненнями) передбачено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. За ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з ч.ч.1-3 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють, користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Отже, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Також рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Таким чином, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Отже, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Так як спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, то суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Як вбачається з матеріалів справи та досліджених доказів, порядок користування між співвласниками належною їм квартирою не встановлювався, а також між сторонами не було укладено договору про участь у витратах на оплату житлово-комунальних послуг. При цьому, позивачем на обґрунтування заявлених вимог не надано доказів щодо наявного спору між сторонами по оплаті комунальних послуг, оскільки матеріали справи свідчать протилежне. Відповідно до ст.150 ЖК УРСРгромадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.. Так як кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому, то розділення особового рахунку можливе лише за умови виділення часток у натурі (визначення конкретної площі за кожним зі співвласників чи встановлення порядку користування квартирою). Судом встановлено, що відповідач, будучи співвласником спірної квартири чинить перешкоди співвласнику квартири в користуванні своїм майном на власний розсуд. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищенаведене, позовні вимоги позивачки про усунення перешкод у користуванні житловою квартирою знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягали до задоволення. Частки сторін у спірній квартирі в натурі не виділені і окремі прилади обліку споживання газу, електричної енергії та водопостачання не встановлені. Згідно пункту 10 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року №572, у разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю зареєстрованих осіб, що проживають у квартирі, житловому приміщенні у гуртожитку; за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар). Так як цивільним законодавством України не встановлено прямої норми, яка б регулювала правовідносини з приводу поділу особового рахунку з оплати житлово-комунальних послуг між співвласниками квартири, то вирішити питання про поділ особових рахунків, як це передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, можливо лише у випадку визначення конкретної житлової площі, якою користується кожна з осіб, яка претендує на оформлення особового рахунку на своє ім`я. Так, при поділі обов`язково повинен враховуватися порядок користування квартирою (житловим будинком), коли однією частиною житлової площі (коридором, санвузлом, ванною, кухнею тощо) користуються всі мешканці, а інша (житлові кімнати) ділиться на всіх порівну. При подачі позовної заяви питання про необхідність поділу особових рахунків має бути поставлено чітко і коректно. Крім того, судом встановлено, що спірна квартира самочинно переобладнана та реконструйована, відбулося втручання в загальну опалювальну систему та влаштування дверного прорізу в капітальній стіні, і документи, що надають право на виконання будівельних робіт до БТІ не надавались. По факту, кімната 17,2 кв.м., яку просить виділити в користування позивачка, є суміжною з кімнатою 12,3 кв.м. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: