Постанова 4813 № 520/10104/19

Номер провадження: 22-ц/813/3450/20 Номер справи місцевого суду: 520/10104/19 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.03.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Комлевої О.С., Цюри Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: 11 травня 2019 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачкою 09.11.2010 року був укладений договір б/н, та банк надав їй кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Враховуючи, що позивач виконав умови кредитного договору, а відповідачка не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими втратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, у відповідачки виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 23.04.2019 року, склала загальну суму 14522,46 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 6335,85 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту 2665,42 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання 3603,45 грн.; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу 750 грн.; штрафу (фіксована частина) 500 грн.; штрафу (процентна складова) 667,74 грн, та судових витрат, посилаючись на невиконання відповідачем договірних умов. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.11.2010 року, станом на 23.04.2019 року, у розмірі 14522,46 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 6335,85 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту 2665,42 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання 3603,45 грн.; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу 750 грн.; штрафу (фіксована частина) 500 грн.; штрафу (процентна складова) 667,74 грн. Стягнуто з відповідачки на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення (а.с. 89-94). Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення (а.с. 113). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року та постановлення нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 17.03.2020 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України). Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. У зв`язку з цим, датою ухвалення цього судового рішення є 17.03.2020 року. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, суд ухвалив заочне рішення без належного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 про судові засідання, які були призначені на 27 червня 2019 року і 29 липня 2019 року. Відповідно до ст. 280 ЦПК України, проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутністю або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними. Тобто, повідомлення відповідача про час і місце судового засідання було обов`язковим. Однак судом не було враховано зазначених обставин, та не було взято до уваги, що в даному випадку проведення судового засідання з ухваленням заочного рішення без повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, є незаконним і таким, що порушує права відповідача на участь його в судовому засіданні і надання суду відповідних доказів і заперечень проти позовних вимог. Не було враховано судом зазначених обставин і при постановленні ухвали суду про залишення без задоволення заяви адвоката Нестеренка О.М. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення. У відповідності до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. У зв`язку з цим, доводи заявника апеляційної скарги про те, що у суду першої інстанції не було правових підстав для ухвалення заочного рішення, є слушними, а тому оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення, як то передбачено вищевказаною нормою процесуального права. Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» посилався на те, що 09 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та Банком було укладено кредитний договір №б/н, згідно якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця Анкета-заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. До Кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 17,18, 21-35). Таким чином, позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» обгрунтовувались тим, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним Кредитним договором станом на 23.04.2019 року склала 14522,46 грн., з яких: заборгованості за тілом кредиту 6335,85 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту 2665,42 грн.; нарахованої пені за прострочене зобов`язання 3603,45 грн.; нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу 750 грн.; штрафу (фіксована частина) 500 грн.; штрафу (процентна складова) 667,74 грн., які позивач просив стягнути на його користь з відповідачки (а.с. 11-16). Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач повністю довів перед судом свої позовні вимоги, а тому вони підлягають задоволенню. При цьому суд послався на вимоги статей 526, 530, 549, 610-612, 1046-1050, 1054 ЦК України. Проте, повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Так, судом не було враховано, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Крім того, за змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Однак, в Анкеті-заяві позичальника від 09.11.2010 року взагалі процентна ставка не зазначена. Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, Банк просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також складові його повної вартості, зокрема заборгованість по процентам за користування кредитом, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.11.2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Так, витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПРИВАТБАНКУ ресурс: архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин (09 листопада 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (11 травня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання другої сторони до запропонованого договору. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Таким чином, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Анкети-заяви, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відтак, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що стягнення заборгованості по процентах за користування кредитом, та пені підлягає задоволенню у зв`язку з їх доведеністю, оскільки банком не надано належних та допустимих доказів своїх доводів. Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з того, що відповідачка не підписувала Умов та Правил надання банківських послуг, якими передбачено їх нарахування. При цьому, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тілу кредиту у сумі 6335,85 грн. Що стосується доводів апеляційної скарги про застосування строку позовної давності, то вони задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. У відповідності до ч.1 ст. 261 ЦПК України за загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ч.5 ст. 261 ЦПК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. З огляду на викладене, та враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 здійснила останній платіж на виконання умов Кредитного договору в сумі 500 грн. 30.07.2018 року (а.с. 16), то слід дійти висновку про те, що у Банку право на пред`явлення позову виникло протягом трьох років після ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Враховуючи, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з даним позовом 11.05.2019 року, то загальний трирічний строк позовної давності до суми заборгованості по тілу кредиту не сплив. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим, оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови, згідно якої позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід задовольнити частково. Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України колегія суддів також вважає за необхідне розподілити між сторонами судові витрати. Так, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню лише на 43,63%, то з відповідачки ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 836,21 грн. (1921 грн. х 43,63% = 836,21 грн.) Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення зміні, з частковою відмовою в позові на суму 8216,61 грн., що складає 56,37% від суми, яка стягнута за рішенням суду, то на користь апелянта з позивача слід стягнути 1624,30 грн. сплаченого судового збору при поданні апеляційної скарги. Також підлягає стягненню 216,57 грн., що складає 56,37 % від сплаченого судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення 384,20 грн. ( а.с.88). Таким чином, з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути 1004,66 грн. (1624,30 грн. + 216,57 грн. 836,21 грн.), як того вимагає ст. 141 ЦПК України. Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2019 року скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ: 14360570, заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором №б/н від 09.11.2010 року,у розмірі 6335,85 грн. (шість тисяч триста тридцять п`ять гривень 85 копійок). В решті позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» відмовити, як заявлених безпідставно. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ: 14360570, на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , судовий збір у сумі 1004,66 грн. (одна тисяча чотири гривні 66 копійок). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда О.С. Комлева Т.В. Цюра