Постанова Полтавський апеляційний суд № 537/241/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/241/20 Номер провадження 22-ц/814/951/20Головуючий у 1-й інстанції Хіневич В. І. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді: Кривчун Т.О. Суддів: Бондаревської С.М., Чумак О.В. секретар: Ткаченко Т.І. за участю заявника ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И В : Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задоволено частково. Заборонено державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності речових прав на нерухоме майно, щодо квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог заявника відмовлено (а.с.15-16). Із вказаною ухвалою не погодилась ОСОБА_2 , яка в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та скасувати відповідні заходи забезпечення позову. В обгрунтування доводів скарги зазначає, що, дану заяву ОСОБА_1 було подано для забезпечення її позову про визнання недійсними розпорядження органу приватизації та свідоцтв про право власності на квартиру. Проте, навіть у випадку задоволення цього позову, апелянт вважає, що це жодним чином не вплине на її право власності на спірну квартиру, оскільки жодного відношення до приватизації вона не має, а квартиру отримала згідно договору дарування №1998 від 04.10.2018 року, який ніким не оскаржується. Зазначає, що місцевий суд, частково задовольняючи заяву, не здійснив оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності вимог щодо забезпечення позову, забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, не з`ясував кому, на день постановлення ухвали, належить спірне майно, та чи спроможний такий захід забезпечення позову сприяти фактичному виконанню судового рішення у разі задоволення позову. Також, зауважує, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та розпорядження про приватизацію спірної квартири не вплине на статус квартири, оскільки вона перебуває у власності на підставі рішення суду, а не оспорюваних документів, відтак, на думку апелянта, заходи забезпечення позову не є співмірними позовним вимогам. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали, внаслідок чого прохає залишити її в силі, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що про порушення норм закону при здійсненні приватизації спірної квартири їй стало відомо лише у 2019 році, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Вважає, що ОСОБА_3 , використовуючи сфальсифіковане рішення суду від 22.01.1998 року у справі №2-95/1998р. (наразі по цьому факту порушено кримінальне провадження), провела реєстраційні дії 11.09.2018 року та стала власником належної позивачу частки квартири та частки квартири її сина ОСОБА_4 , після чого вказана квартира була подарована ОСОБА_2 . Вказує, що іншого житла вона не має та зараз ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пред`являють до неї вимоги щодо виселення її зі спірної квартири. Також, зауважує, що скасування приватизації, визнання недійсним розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності, буде тією нововиявленою обставиною, яка дозволить переглянути статус квартири та добитися справедливості та законності у справі щодо неї. У судовому засіданні заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, прохала її відхилити, а ухвалу суду залишити без змін. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заяви, вислухавши пояснення заявника, дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із заявою про забезпечення позову до подачі позову, в якій прохала: заборонити виселення ОСОБА_1 із квартири з адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити вселення будь-яких інших осіб, крім осіб, на кого було здійснено приватизацію в 1993 році та видано Свідоцтво на право власності від 02.07.1993 року, в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності речових прав на нерухоме майно, а також заборонити проведення будь-яких реєстраційних дій (реєстрацію, зняття з реєстрації) щодо фізичних осіб за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.1-3). У подальшому, як зазначено вище, місцевим судом було постановлено оскаржувану ухвалу, якою частково задоволено вказану заяву про забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що в даному випадку, достатнім заходом забезпечення позову, враховуючи можливість ОСОБА_2 здійснити відчуження квартири, буде заборона державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності речових прав на нерухоме майно. При цьому, заборонити проведення будь-яких реєстраційних дій (реєстрацію, зняття з реєстрації) щодо фізичних осіб у вказаній квартирі, як і заборона вселення інших осіб призведе до порушення прав теперішніх власників. Окрім того, вимоги заявника щодо заборони виселення заявника та заборони вселення інших осіб відхилено, оскільки останні здійснюються не інакше як на відповідних правових підставах і є неспівмірними з позовними вимогам, які заявниця має намір пред`явити. Проте, такий висновок суду не в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам та не ґрунтується на законі, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з п.п.3,4,7 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Відповідно до п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити можливим виконання рішення суду. За змістом ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. З матеріалів справи вбачається. що предметом позовних вимог, які ОСОБА_1 планує заявити, є - визнання недійсним розпорядження органу приватизації УЖКГ адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів від 28.06.1993 року №1134/2 та Свідоцтва про право власності, виданого 02.07.1993 року УЖКГ адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що наразі спірна квартири знаходиться у власності апелянта ОСОБА_2 та остання як власник має право володіння, користування і розпорядження спірним майном на власний розсуд, то обмеження таких її прав потребує ретельного обґрунтування та наявності реальної загрози порушення законних права інших осіб. За змістом п.4 постанови пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте а користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. При цьому убачається, що матеріалами справи належним чином не підтверджено, а місцевим судом не досліджено наявність реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду, жодних доказів стосовно того, що ОСОБА_2 вчиняються дії щодо реалізації спірного майна чи підготовчі дії до його реалізації, чи вчинення інших дій, що могли б призвести до утруднення виконання рішення суду в майбутньому, матеріали справи не містять. ОСОБА_1 у поданій заяві вказувала на те, що зараз ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пред`являють до неї вимоги щодо її виселення зі спірної квартири, проте доказів на підтвердження вказаного нею не надано. Окрім того, досліджуючи подані ОСОБА_1 докази, вбачається, що матеріали даної справи не містять, зокрема, розпорядження органу приватизації УЖКГ адміністрації Кременчуцької міської Ради народних депутатів від 28.06.1993 року №1134/2, який заявниця має намір оскаржити. Пунктом 7 вказаної постанови передбачено, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст.209 ЦПК (кореспондується з нормою ст.ст. 259,260 ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року), і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали. При цьому, оскаржувана ухвала не містить чітких та конкретних мотивів, підтверджених наявними доказами та фактами, з яких виходив суд, забороняючи державним реєстраторам та/або будь-яким іншим реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру права власності речових прав на нерухоме майно, щодо квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . З урахуванням наведеного оскаржувана ухвала місцевого суду є передчасною, постановленою без належного вивчення та дослідження матеріалів справи, суті та змісту вимог, відтак, підлягає скасуванню з направленням справи до місцевого суду для продовження розгляду. З огляду на наведене доводи апеляційної скарги в основному є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу. Відповідно до п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст.368, п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379, ст.ст.382,383,384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , задовольнити частково. Ухвалу Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 31 січня 2020 року, скасувати. Матеріали справи за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову, - направити до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ С.М. Бондаревська О.В. Чумак