Постанова 4824 № 759/20137/18

Справа № 759/20137/18 Головуючий в суді І інстанції Ул`яновська О.В. Провадження № 22ц-824/1128/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О., за участі секретаря Гановської А.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом, в якому просять суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити у їхнє спільне користування житлові кімнати площами 12,6 кв.м, 12.7 кв.м та 10,6 кв.м, що максимально відповідає їхній частці в праві власності на квартиру, а у користуванні відповідачки ОСОБА_3 залишити житлову кімнату, площею 16, 8 кв.м. У загальному користуванні залишити кухню 7,6 кв.м, вбиральню 1,2 кв.м, ванну кімнату 2,6 кв.м та коридор 13,7 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вони є співвласниками 2/3 частини вказаної квартири, а 1/3 частина цієї квартири належить на праві власності відповідачці, однак сторони не можуть знайти домовленості у порядку користування квартирою. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зокрема вказує на те, що місцевий суд, відмовивши у задоволенні позову з підстав відсутності доказів, не вирішив питання про витребування додаткових доказів, які мають значення для справи, не здійснив достатніх дій для повного і всебічного розгляду справи і не сприяв учасникам справи в реалізації ними процесуальних прав. Крім того вказує, що суд не повідомив її належним чином про дату, час і місце розгляду справи, через що вважає оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідачка повідомлялася належним чином про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, своїм правом на відзив не скористалася. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих суду доказів не встановлено, хто у спірній квартирі зареєстрований та скільки осіб у ній проживає, через що суд дійшов висновку, що вимоги позивачів є такими, що ґрунтуються на законі, не доведені матеріалами справи та є такими, що не підлягають задоволенню. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, сторонам у справі належить по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на житло від 04 вересня 2000 року виданого Ленінградською районною радою народних депутатів м. Києва (а.с.9). Відповідно до наданої копії технічного паспорту квартира складається з 4-х житлових кімнат площею 16,8 кв.м, 12,6 кв.м, 12,7 кв.м, 10.6 кв.м, а також кухні, ванної кімнати, вбиральні, коридору (а.с.7, 8). Із матеріалів справи та пояснень позивачів у судовому засіданні вбачається, що між ними та відповідачкою жодної домовленості щодо користування приміщеннями у вказаній квартирі досягнуто не було, часто виникають конфліктні ситуації. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному із співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири), виходячи з його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені у користування приміщення можуть бути і неізольовані і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року по справі № 6-1500цс15 визначено, що ст. 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. До подібних правових висновків також дійшов Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі№ 61-24395св18. Однак, місцевий суд вищевказаних положень Закону не врахував, не встановив належним чином дійсних обставин справи, формально послався на відсутність доказів про те, хто прописаний у спірній квартирі та хто в ній дійсно проживає, при цьому належним чином не сприяв сторонам у здійсненні ними своїх процесуальних прав, не вчинив достатніх дій для повного, всебічного розгляду справи та не врахував, що між сторонами склалися неприязні стосунки, між ними постійно виникають конфліктні ситуації і вони не досягли згоди щодо користування спірною квартирою, і що це житло має достатню кількість площі та приміщень, які можуть бути виділені у окреме користування сторонами із максимальним збереженням їх інтересів і дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. Таким чином, із врахуванням усіх обставин справи, наявності спору щодо користування квартирою, а також завдання цивільного судочинства в частині ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, колегія суддів приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для встановлення між сторонами порядку користування квартирою. Поряд з цим, виділення у відособлене користування кожному із співвласників частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам, у даному випадку є неможливим, проте за запропонованим позивачами варіантом відхилення є незначним, тому, враховуючи інтереси кожної із сторін, колегія суддів приходить до висновку, що запропонований позивачами порядок користування спірною квартирою, за яким позивачам виділяється в їх спільне користування житлові кімнати площами 12,6 кв.м, 12.7 кв.м та 10,6 кв.м, а у користуванні ОСОБА_3 виділяється велика житлова кімната площею 16, 8кв.м, а у загальному користуванні залишається кухня 7,6 кв.м, вбиральня 1,2 кв.м, ванна кімната 2,6 кв.м та коридор 13,7 кв.м., відповідає інтересам сторін, оскільки кожен із співвласників отримує в особисте користування окрему житлову кімнату та не позбавляється користування необхідними в такому випадку іншими підсобними приміщеннями квартири, і такий варіант користування не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно та не порушує їх прав як співвласників спірної квартири. При цьому, всупереч ст. 81 ЦПК України, відповідачкою не було спростовано обґрунтованості запропонованого позивачками варіанту виділення приміщень квартири у користування сторін. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням усіх обставин справи, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , та виділити у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житлові кімнати площами 12,6 кв.м, 12.7 кв.м та 10,6 кв.м, у користуванні ОСОБА_3 залишити житлову кімнату площею 16, 8 кв.м, в загальному користуванні сторін залишити кухню 7,6 кв.м, вбиральню 1,2 кв.м, ванну кімнату 2,6 кв.м, коридор 13,7 кв.м. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 881, 00 грн. судових витрат. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 881, 00 грн. судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: