Постанова 4824 № 756/724/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/724/22 Головуючий у 1 інстанції: Тиха О.О. Провадження № 22-ц/824/10617/2023 Доповідач: Шебуєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шебуєвої В.А., суддів Крижанівської Г.В., Матвієнко Ю.О., секретарі Шевченко Т.В., Шпирук О.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про встановлення порядку користування житловим приміщенням,- в с т а н о в и в: У січня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про встановлення порядку користування житловим приміщенням. Зазначила, що вона є власником 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 102,3 кв. м, житловою площею 59,6 кв.м, а власником іншої 1/3 частки квартири є її син ОСОБА_3 . Квартира складається з трьох житлових кімнат площею 13,0 кв.м, 32,4 кв.м, 14, 2 кв.м; санвузла, площею 6.3 кв.м; санвузла, площею 3,9 кв.м; балкону, площею 0,9 кв.м; кухні, площею 10,7 кв.м та коридору, площею 20,9 кв.м. Посилаючись на те, що квартира є неподільною, між нею та відповідачем виник спір щодо користування квартирою, вони не можуть домовитися про порядок володіння та користування спільним майном, ОСОБА_2 просила встановити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 : виділити їй у користування житлові кімнати площею 13,0 кв.м та 32,4 кв.м, санвузол площею 6.3 кв.м; у користування відповідачу ОСОБА_3 виділити житлову кімнату площею 14,2 кв.м та санвузол площею 3,9 кв.м; залишити у спільному користуванні кухню, площею 10,7 кв.м та коридор, площею 20,9 кв.м. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлений порядок користування квартирою АДРЕСА_1 в наступному порядку: - виділено у користування ОСОБА_2 житлову кімнату №7, площею 32,4 кв.м, санвузол №2, площею 6.3 кв.м; - виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату № 5, площею 14,2 кв.м з балконом, площею 0,9 кв.м; - залишено у спільному користуванні: житлову кімнату № 6, площею 13,0 кв.м, коридор № 1, площею 20,9 кв.м, санвузол №3, площею 3,9 кв.м; кухню № 4, площею 10,7 кв.м. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 . Посилається на порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, а не позовом про вирішення цивільно-правового спору. ОСОБА_2 не надала доказів наявності у неї з відповідачем ОСОБА_3 реального спору про право користуваня квартирою. Вважає, що позов пред`явлений ОСОБА_2 виключно з метою обмеження її прав та прав неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Виділена судом у спільне користування кімната перебувала у користуванні дитини. Визначення такого порядку користування квартирою між співваласниками буде мати наслідком порушення прав неповнолітнього. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційцне оскарження. Просили рішення суду першої інстанції залишити без задоволення, а рішення суду першої інсанції без змін. В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Представник ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В судове засідання ОСОБА_3 і його представник не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, подали відзив на апеляційну скаргу, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність. Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 загальною площею 102,3 кв. м, житловою площею 59,6 кв.м. Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 серпня 2013 року ОСОБА_2 на праві власності належить 2/3 частки квартири, ОСОБА_3 - 1/3 частка вказаної квартири. Відповідно до технічного паспорту квартир АДРЕСА_1 складається з трьох житлових кімнат, площею 13,0 кв.м, 32,4 кв.м, 14, 2 кв.м; санвузла, площею 6.3 кв.м; санвузла, площею 3,9 кв.м; балкону, площею 0,9 кв.м; кухні, площею 10,7 кв.м та коридору, площею 20,9 кв.м. Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані проживаючими колишня дружина співвласника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , та їх неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами розгляду позовних вимог про визначення порядку користування власністю між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_2 . Враховуючи права та інтереси ОСОБА_1 і неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд визначив наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 - виділив у користування ОСОБА_2 житлову кімнату №7, площею 32,4 кв.м, санвузол №2, площею 6.3 кв.м; ОСОБА_3 - житлову кімнату № 5 , площею 14,2 кв.м з балконом, площею 0,9 кв.м. Залишив у спільному користуванні: житлову кімнату № 6, площею 13,0 кв.м, коридор № 1, площею 20,9 кв.м, санвузол №3, площею 3,9 кв.м; кухню № 4, площею 10,7 кв.м. Колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до змісту ст. ст. 12, 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності сторін та є неподільною. Ініціюючи в судовому порядку необхідність визначення порядку користування спільною частковою власності з відповідачем ОСОБА_3 , позивачка ОСОБА_2 посилалася на наявний спір щодо порядку володіння та користування вказаною квартирою. Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення порядку користування квартирою у судовому порядку, оскільки це відповідає праву співвласників відповідно до діючого законодавства. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта ОСОБА_1 про відсутінсть спору між позивачкою і відповідачем, оскільки вони не грунтуються на належних та допустимих доказах. Пред`явлення співвласником нерухомого майна позовних вимог про визначення порядку користування майном є правом співвласника, яке здійснюється ним на власний розсуд. Питання про визначення порядку володіння та коритсування майном є спором між співвласниками такого майна, а не між співвласником та користувачем такого нерухомого майна. Також колегія суддів враховує, що при визначенні порядку користування квартирою АДРЕСА_1 суд врахував інтереси ОСОБА_1 і неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Саме тому суд позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив не повністю, а частково. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що ОСОБА_2 подала в суд не цивільний, а адміністративний позов. Позовна заява ОСОБА_2 обгрунтована положеннями ЦК України і подана за правилами ЦПК України. Помилкове зазначення на першій строніці позову "адміністративний позов" не свідчить про те, що він має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Спірні правовідносини між сторонами є цивільно-правові, а тому правильно вирішені судом за правилами цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 серпня 2023 року. Суддя-доповідач Шебуєва В.А. Судді Крижанівська Г.В. Матвієнко Ю.О.