Постанова 4817 № 607/8592/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/8592/21Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/1166/21 Доповідач - Бершадська Г.В. Категорія - 308010000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 грудня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Бершадська Г.В. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., з участю секретаря - Панькевич Т.І. представника апелянта, ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 24 вересня 2021 року) у цивільній справі № 607/8592/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщення, шляхом вселення , - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась в суд з вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що вона є співвласником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира є двохкімнатною, належить сторонам на праві спільної часткової власності (по 1/3 частині кожному). На даний час позивач змушена проживати за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки відповідачі чинять перешкоди у користуванні майном, не впускають її до квартири, що належить їй на праві спільної часткової власності. Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивач постійно перебуває в стані психологічної напруги, страху та тривоги, неодноразово зверталася за допомогою в поліцію, оскільки на її прохання відповідачі не реагували. На даний час, ОСОБА_1 не має постійного місця проживання та вимушена тривалий час орендувати квартири для тимчасового проживання. Вважає, що відповідачі порушують її право на спокійне життя, завдають їй моральних страждань та перешкоджають вільно користуватись належною їй власністю. Сторони не можуть дійти добровільної згоди щодо порядку користування спірною квартирою. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй 1/3 частиною квартири АДРЕСА_3 , шляхом вселення її у вказану квартиру. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 через представника подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права і невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вказує, що квартира є двокімнатною, однак на момент виникнення спору в ній проживає три сім`ї і вселення ще однієї сім`ї є неможливим. Суд не врахував, що старший син позивачки ОСОБА_4 не бажає проживати в одній кімнаті з позивачкою. Суд першої інстанції не встановив, в яку частину нерухомого майна вселяється позивач, при тому що ідеальна частка 1/3 житлової площі складає менше ніж менша кімната. В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав і навів доводи аналогічні викладеним в ній. ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечила, опираючись на доводи викладені в позовній заяві. ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явився. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доводи учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №256344672 від 13 травня 2021 року, ОСОБА_1 , на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,3 кв.м., житловою площею 29,4 кв.м. Іншими співвласниками спірної квартири є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яким також належить по 1/3 частині . Спірна квартира складається із двох окремих житлових кімнат, площею 10,8 кв.м. та 18,6 кв.м., кухня площею 8,7 кв.м., ванна кімната - 2,6 кв.м., вбиральня 1 кв.м., коридор - 8,7 кв.м., балкон 0,9 кв.м.. На момент вирішення спору, в квартирі АДРЕСА_3 зареєстрована ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача та ОСОБА_3 , який є рідним братом позивачки, а також неповнолітні діти позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її малолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначені обставини визнаються представником відповідача. 20 травня 2021 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . У даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 .. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідачів чиняться перешкоди позивачу у користуванні майном через їх небажання щодо проживання позивача у спірній квартирі. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частинами 1 та 2 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України). Згідно зі ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до вимог ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Враховуючи те, що позивач є співвласником квартири, вона має право безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою. При цьому її право на проживання в квартирі підлягає судовому захисту. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а усунення перешкод в користуванні нею. Тому, критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Вказане право суду випливає також із роз`яснень, які містяться в п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності», згідно якої квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив, в яку частину нерухомого майна вселяється позивач, при тому що ідеальна частка 1/3 житлової площі складає менше ніж менша кімната, оцінюються критично, оскільки предметом позову є саме усунення перешкод співвласнику в користування квартирою, при цьому вимоги щодо встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками жодною стороною заявлені не були. Критичній оцінці підлягають доводи апеляційної скарги про те, що квартира є двокімнатною, однак на момент виникнення спору в ній проживає три сім`ї і вселення ще однієї сім`ї є неможливим та що старший син позивачки ОСОБА_4 не бажає проживати в одній кімнаті з позивачкою, виходячи з наступного. Усі приміщення квартири в силу її перебування в спільній частковій власності залишаються приміщеннями загального користування, з огляду на що дії відповідачів в частині вчинення перешкод позивачеві у користуванні квартирою у будь-якому випадку є неправомірними. Крім того, у спірній квартирі проживають особи пов`язані між собою родинними зв`язками, а тому стверджувати, що у кожного з них створена окрема сім`я, яка потребує виділення окремого житлового приміщення не можна. Ставлення співвласників один до одного, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судових рішення. Оскільки рішення суду ухвалене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2021 року залишити без змін. Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 грудня 2021 року. Головуючий Бершадська Г.В. Судді: Гірський Б.О. Хома М.В.