Постанова Київський апеляційний суд № 754/12263/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/846/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 754/12263/21 30 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жменяка Юрія Юрійовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Галась І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою,- в с т а н о в и в: У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , а відповідач - ОСОБА_1 є власником 2/3 частин зазначеної квартири. Загальна площа квартири 75,2 кв.м., яка складається з 3-х кімнат загальною житловою площею 49,2 кв.м., позначених в технічному паспорті номерами 5 (площа 12,3 кв.м.), 6 (площа 15,9 кв.м.), 7 (площа 21,0 кв.м.), коридору, ванної, туалету, кухні. Зазначав, що відповідач у серпні 2019 році звернулась до суду з позовом до нього про припинення права власності на 1/3 частку у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом виплати грошової компенсації. Вказаний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Разом з тим, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Посилаючись на те, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, позивач ОСОБА_2 просив суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між її співвласниками, а саме:виділити у його користування окрему житлову кімнату площею 15,9 кв.м., позначену в технічному паспорті під номером 6, усі підсобні приміщення: коридор, ванну, туалет, кухню - залишити у спільному користуванні та стягнути з відповідача судові витрати на його користь. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою задоволено. Встановлено порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) кімнату площею 15,9 квадратних метра. Підсобні приміщення в квартирі АДРЕСА_1 залишити в спільному користуванні. Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представника відповідача ОСОБА_1 - адвокат Жменяк Юрій Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи № 754/12263/21 було порушено принцип змагальності сторін у зв`язку з неповідомленням відповідача належним чином про розгляд справи. У зв`язку з цим відповідач не мала можливості скористатися жодним із прав, наданих їй процесуальним законом, зокрема подати зустрічний позов, подати відзив на позов, подати докази та клопотання про виклик свідків чи проведення судової експертизи та інші. До того ж, висновки суду першої інстанції про порушення прав позивача як співвласника квартири та необхідність їх захисту не відповідає обставинам справи та не підтверджується доказами. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу яким чином та ким порушені його права. Не підтверджено позивачем й того, що існують будь-які перешкоди для реалізації ним особистих немайнових чи майнових прав. У дійсності ніхто і ніколи позивачеві не перешкоджав користуватися належним йому майном. У кінці 2012 року позивач, не бажаючи брати участі в утриманні та вихованні своїх неповнолітніх дітей, зібрав речі і поїхав жити до батьків. З цього часу позивач жодного дня не проживав у квартирі за власним бажанням. Ні тоді, ні на момент розгляду справи судом ніхто йому не перешкоджав користуватися квартирою. Відповідні обставини можутьпідтвердити діти сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, задоволення позову порушує права відповідача, як власника 2/3 часток квартири, а також права дітей сторін у справі -ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які мають право проживання у відповідній квартирі. Так, квартира складається з 3-ох кімнат площею, 12,3 квадратних метра, 15,9 квадратних метра та 21,0 квадратних метра. Виділивши позивачу у користування кімнату площею 15,9 квадратних метра, суд першої інстанції не врахував, що право проживання у відповідній квартирі мають ще троє осіб - власниця 2/3 часток квартири ОСОБА_5 (відповідач), син сторін у справі - ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 , які проживають у ній з моменту свого народження. Сторона відповідача вважає, що у користування співвласників квартири неможливо виділити таку її частину, яка б відповідала часткам кожного з них, а відтак за обставин справи позивач має право просити компенсацію 1/3 вартості квартири, якщо його не влаштовують умови спільного користування квартирою, право на проживання в якій мають четверо осіб. Також сторона відповідача просить суд залучити до участі у справі ОСОБА_6 а та ОСОБА_4 у, повнолітніх дітей сторін у справі, які мають право на проживання у квартирі, а відтак вирішення судом питання про визначення порядку користування квартирою безпосередньо впливає на їх права. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року визначено склад колегії суддів: Гуль В.В. - головуючий суддя, судді: Матвінко Ю.О., Мельник Я.С. для розгляду справи № 754/12263/21. Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жменяка Юрія Юрійовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Галась І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року призначено справу до розгляду у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. У зв`язку з переведенням судді-доповідача Гуля В.В. до складу іншої судової палати та зміною спеціалізації, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи на підставі розпорядження керівника апарату від 05 червня 2024 року. Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Ратнікова В.М., судді Левенець Б.Б., Борисова О.В. для розгляду справи № 754/12263/21. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Жменяк Юрій Юрійович повністю підтимав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Роскошинська Олеся Станіславівна проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задвроленння, а оскарджуване рішення суду - без змін. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 21.02.2012 року Деснянським районним судом м. Києва у справі № 2-753 ухвалено рішення, яким в порядку поділу майна, набутого за час шлюбу визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 75,2 кв.м., житловою площею 49,2 кв.м. 16.11.2020 року державним реєстром на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.02.2012 року у справі № 2-753 було здійснено реєстрацію право власності за ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . З технічного паспорту від 15.10.2020 року, оформленого ФОП ОСОБА_8 , вбачається, що квартира АДРЕСА_1 складається з 3-х кімнат загальною житловою площею 49,2 кв.м., позначених в технічному паспорті номерами 5 (площа 12,3 кв.м.), 6 (площа 15,9 кв.м.), 7 (площа 21,0 кв.м.), коридору, ванної, туалету, кухні. Судом також встановлено, що у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення права власності на 1/3 частку у спільній частковій власності, шляхом виплати грощової компенсації за частку та визнання права власності на 1/3 частку квартири. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.09.2020 у справі № 759/12675/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , трнті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення права власності на 1/3 частку у спільній частковій власності, шляхом виплати грощової компенсації за частку та визнання права власності на 1/3 частку квартири, залишено без розгляду. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції вказав, що відповідно до Технічного паспорту спірної квартири, житлова площа якої складає 49,2 квадратних метра, отже, зважаючи на частку позивача в спірній квартирі - 1/3 на його долю припадає 15,9 метри житлової площі. Зважаючи на заявлену позивачем вимогу про виділ в її користування кімнати меншої за її ідеальну частку в житловій площі квартири, суд дійшов висновку про можливість задоволення даної вимоги, оскільки це не порушує прав іншого співвласника та не впливає на розмір часток у праві власності в квартирі АДРЕСА_1 . Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Зазначеним вимогам закону рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року не відповідає, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження, тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України). Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України). Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України). Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Питання повноважень суду апеляційної інстанції, передбачених ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), скасовувати рішення суду першої інстанції внаслідок неповідомлення про розгляд справи судом першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Так, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18) вказано, що у ЦПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Аналіз постанов Касаційного цивільного суду підтверджує, що застосування пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є одинаковим, передбачуваним та послідовним. Про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 30 липня 2020 року у справі № 755/13782/15-ц (провадження № 61-4835св20), від 12 серпня 2020 року у справі № 225/4880/17 (провадження № 61-1893св19), від 19 серпня 2020 року у справі № 303/5161/19 (провадження № 61-4702св20), від 02 вересня 2020 року у справі № 203/1235/17 (провадження № 61-35530св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 202/7607/14-ц (провадження № 61-283св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 495/639/17 (провадження № 61-3726св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 617/1322/15-ц (провадження № 61-45185св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 638/15016/14-ц (провадження № 61-18844св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 361/8730/15-ц (провадження № 61-17263св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19), від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), від 24 березня 2021 року у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 10 березня 2021 року у справі № 761/26280/17 (провадження № 61-15020св20), від 24 березня 2021 року у справі № 211/1971/15-ц (провадження № 61-14285св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 642/8473/14-ц (провадження № 61-4943св20), від 27 квітня 2021 року у справі № 184/104/17 (провадження № 61-5997св20), від 12 травня 2021 року у справі № 216/3765/16-ц (провадження № 61-9765св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 567/955/15-ц (провадження № 61-4490св20), від 11 серпня 2021 року у справі № 545/690/18 (провадження № 61-11146св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 202/1824/20 (провадження № 61-12847св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 369/9465/20 (провадження № 61-6946св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 520/16369/13-ц (провадження № 61-12066св20), від 29 вересня 2021 року у справі № 336/7603/13-ц (провадження № 61-18136св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 760/21831/18 (провадження № 61-16283св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 205/5106/15-ц (провадження № 61-4620св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 505/5007/15-ц (провадження № 61-2601св19), від 24 листопада 2021 року у справі № 753/5990/17 (провадження № 61-16232св20), від 14 грудня 2021 року у справі № 370/1226/15-ц (провадження № 61-6936св21), від 19 січня 2022 року у справі № 325/2132/19 (провадження № 61-6502св21), від 02 лютого 2022 року у справі № 127/2-4507/09 (провадження № 61-17088св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21) та ін.). Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту 3) частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року). У справі, що переглядається: ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року відкрито провадження у справі, визнано справу малозначною, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначити судове засідання по справі на 06 жовтня 2021 року о 15 годині 00 хвилин в приміщенні суду, в судове засідання викликати сторін. 20.09.2021 року сформовано судову повістку на імя ОСОБА_1 . 06.10.2021 року сформовано довідку про неявку в судове засідання сторін та призначення справи до розгляду на 25.11.2021 року. 07.10.2021 року сформовано судову повістку на імя ОСОБА_1 . 25.11.2021 року сформовано довідку про неявку в судове засідання сторін та ухвалення судом рішення у справі. Поряд з цим, аналіз матеріалів справи свідчить, що відомості про належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи 06.10.2021 року та 25.11.2021 року у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 25.11.2021 року, за відсутності учасника справи - відповідача ОСОБА_1 , належним чином не повідомленої про місце, дату та час судового засідання. Таким чином, враховуючи імперативні приписи пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, з наступних підстав. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Відповідно до частин першої - третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників) належить їм на праві спільної власності. Згідно з ч. 1 ст. 358 ЦК право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України). Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною 3 ст. 358 ЦК України визначено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Положеннями статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Статею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналіз статті 391 ЦК України свідчить, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Таким чином, зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення порушень свого права від будь-яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі, шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про ввстановлення порядку користування квартирою. Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 , власником інших - 2/3 частин цієї квартири є ОСОБА_1 . Між сторонами існує спір щодо користування цим майном, що підтверджується, зокрема, діями відповідача шляхом звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на 1/3 частку у спільній частковій власності шляхом виплати грощової компенсації за частку та визнання права власності на 1/3 частку квартири. Враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши вказані обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для встановлення між сторонами порядку користування квартирою за запропонованим позивачем варіантом, який відповідає інтересам обох її співвласників, а саме: виділивши у користування ОСОБА_2 кімнату площею 15,9 квадратних метра. Підсобні приміщення в квартирі АДРЕСА_1 залишити в спільному користуванні. Такий порядок користування квартирою не впливає на розмір часток співвласників та право власності в квартирі АДРЕСА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким чином та ким порушені його права, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyyv. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло. Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. В разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та/або встановлення порядку користування житловим приміщенням. Як заначалося вище, у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , трнті особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення права власності на 1/3 частку у спільній частковій власності шляхом виплати грощової компенсації за частку та визнання права власності на 1/3 частку квартири. Не погодившись з рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року, яким було встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , за запропоновам позивачем варіантом, ОСОБА_4 подада апеляційну скаргу, якою просить ухвалити судове рішення про відмову в задоволення позовних вимог в поному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що в користування співвласників квартири неможливо виділити таку її частину, яка б відповідала часткам кожного з них, а відтак, за обставин справи позивач має право просити компенсацію 1/3 вартості квартири, якщо його не влаштовують умови спільного користування квартирою. З наведеного чітко вбачається, що між позивачем та відповідачем наявний спір щодо користування квартирою АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку та відсутня можливість у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом, що призвело до невирішення питання щодо порядку користування квартирою в позасудовому порядку. Доводи апеляційної скарги про те, що у кінці 2012 року позивач, не бажаючи брати участі в утриманні та вихованні своїх неповнолітніх дітей, зібрав речі і поїхав жити до батьків і з цього часу позивач жодного дня не проживав у квартирі за власним бажанням, не відносяться до предмету доказування у даній справі, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21). Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18). Предметом даної справи є позов до ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою. Поряд з цим, предметом вказаного позову не є питання проживання/непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі. Крім того, ні досуду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано судового рішення, яке б набрало законної сили та яким був би встановлений факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з 2012 року. А відтак, у суду відсутні правові підстави надавати правову оцінку обставинам щодо яких позивачем не заявлено жодних позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те що, виділення позивачу у користування кімнати площею 15,9 квадратних метри, порушує право проживання у відповідній квартирі трьох осіб - власниці 2/3 часток квартири ОСОБА_9 (відповідач), сина сторін у справі - ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 , які проживають у ній з моменту свого народження, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Верховний Суд у своїх постановах: від 07.07.2021 року у справі № 420/370/19; від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17; від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18; від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18; від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17, наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів які б достеменно підтверджували її доводи про те, що виділення позивачу у користування кімнати площею 15,9 квадратних метра порушує право проживання у відповідній квартирі трьох осіб - власниці 2/3 часток квартири ОСОБА_9 (відповідача), сина сторін у справі - ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 . Предметом спору у даній справі є встановлення порядку користування квартирою між двома її співвласниками6 позивачем, якому належить 1/3 частина квартири та відповідачкою,яка є власницею 2/3 частин квартири. Інтереси на той час неповнолітніх дітей сторін були враховані Деснянським районним судом м.Києва при ухваленні рішення від 21 лютого 2012 року про поділ майна подружжя, яким суд відступив від рівності часток подружжя, збільшивши частку відповідачки ОСОБА_1 у спірній квартирі до 2/3 частин з урахуванням проживання з нею двох неповнолітніх дітей. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жменяка Юрія Юрійовича підлягає частковому задоволенню, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою та встановлення порядку користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_2 кімнату площею 15,9 квадратних метра. Підсобні приміщення в квартирі АДРЕСА_1 залишити в спільному користуванні. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жменяка Юрія Юрійовича задоволено частково, судове рішення скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 908,00 грн. Керуючись ст.ст. 15, 16, 319, 321, 356, 358, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 11, 13, 76, 81, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Жменяка Юрія Юрійовича задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою задовольнити. Встановити порядок користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) кімнату площею 15,9 квадратних метра. Підсобні приміщення в квартирі АДРЕСА_1 залишити в спільному користуванні. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908,00 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Судді: