Постанова Харківський апеляційний суд № 619/2119/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 619/2119/19 Головуючий суддя І інстанції Якименко Л. О. Провадження № 22-ц/818/1002/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів позики, кредиту, банківського вкладу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Кіся П.В., Котелевець А.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Якименко Л.О., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В підтвердження позову позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 02.04.2012 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не повернув своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язання за кредитним договором відповідач станом на 30.04.2019 має заборгованість 43 146, 17 грн., яка складається з наступного: - 2 299, 95 грн заборгованість за кредитом; - 37 392, 23 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; - 923, 22 грн заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: - 500, 00 грн штраф (фіксована частина); - 2030, 77 грн штраф (процентна складова). Відповідач ОСОБА_1 у письмову відзиви на позовну заяву зазначив, що позивач не подав до суду документи на підтвердження виникнення між сторонами кредитних відносин і надання відповідачу кредитних коштів. Надані позивачем докази: розрахунок заборгованості, анкета-заява позичальника та витяг з умов та правил кредитування не підтверджують, що банківська картка видавалася відповідачу і що на цю картку зараховувалися банком грошові кошти, відкриття рахунку і зарахування кредиту на цей рахунок, суму кредиту. Також позивачем не було додано до позову підтвердження відкриття відповідачем рахунку, на який позивачем надавався картковий кредит та куди мали повертатися грошові кошти, виписки із зазначеного рахунку про рух коштів на підтвердження існування боргу та його розміру. В порушення вимог ЦПК України позивач не довів належними доказами наявність заборгованості у відповідача перед банком. Позивач безпідставно нарахував та заявив до стягнення як пеню за кожен день прострочення грошового зобов`язання додатково штраф за одне й те ж саме прострочення, лише з огляду на його тривалість (кількість днів). З огляду на положення ЦК України за яким штраф і пеня це різновиди однієї і тієї ж самої неустойки, норми ст. 61 Конституції України та правові позиції Верховного Суду України у справах № 3-37гс13, № 6-2003цс15, правових підстав для стягнення цього штрафу немає, оскільки це буде подвійна відповідальність за одне й те ж саме порушення, що заборонено законом. Також відповідно до п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідач просив відмовити позивачу у задоволені позову і застосувати відносно вимог АТ КБ «ПриватБанк» позовну давність. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 08 листопада 2019 року частково задоволено позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 299 грн 95 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати: судовий збір у сумі 1921 грн. Не погоджуючись з рішенням районного суду, АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки при його ухваленні було порушено норми матеріального і процесуального права, та висновки суду не відповідають обставинам по справі. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідачем шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг підтверджено, що вказаний документ разом з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, віна ознайомлений зі змістом вказаних документів. Вказано, що відсутність підпису на відповідних Умовах та Тарифах не може бути підставою для визнання неукладеним кредитного договору, що ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду, висловлених у постановах від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17 та від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18. Вказано, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула районний суд не мав підстав для відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами. Вважають, що вимога про стягнення відсотків обумовлена правилами ст. 1048 ЦПК України. Адвокатом Барішевським О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , суду було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Обґрунтовуючи відзив, зазначив, що при розгляді даної справи підлягає врахуванню правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.07.2019 по справі № 175/4576/14-ц. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 43146 грн 17 коп., без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З огляду на те, що банком рішення суду оскаржене лише в частині відмови у стягненні сум, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору б\н від 02.04.2012 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Між сторонами укладено кредитний договір 02 квітня 2012 року, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 400,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно розрахунку за кредитним договором б/н від 02 квітня 2012 року, станом на 30.04.2019 відповідач має заборгованість в сумі 43 146,17 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 2299,95 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 37 392, 23 грн, заборгованість за пенею та комісією 923,22 грн, а також штраф відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн штраф (фіксована частина), 2 030,77 грн штраф (процентна складова). У заяві позичальника від 02 квітня 2012 року процентна ставка не зазначена. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Матеріали справи не містять визначених у ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду щодо визначення суми, що підлягає стягненню з відповідача. Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно наведений у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2012 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодився, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» 30 та 55 днів пільгового періоду, який не підписаний ОСОБА_1 , витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспорту на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 5-6, 8, 9-32, 33). Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Той факт, що відповідач фактично користувався грошовими коштами не можна вважати доказом укладення договору кредиту, оскільки у даному випадку згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності цих обставин у відповідача виникає процесуальний обов`язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Матеріали справи не містять належних підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку». Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки. За таких обставин Банк не довів, що між сторонами був укладений договір кредиту згідно Умов та Правил, які зазначені у наданих до суду витягів та у довідці про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна». Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Однак, колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України відхиляє ці доводи скарги, оскільки таких вимог, які ґрунтуються на нормі ст. 1048 ЦК України, Банк не заявляв, вони перебувають поза межами розглянутого судом позову. Що стосується посилання відповідача на пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду з даним позов, то колегія суддів враховує, що строк повернення кредитних коштів був визначений п. 2.1.1.12.4 Умов і Правил, які як вже було встановлено не можуть вважатись частиною укладеного сторонами договору. За таких обставин, вірним є висновок районного суду про те, що у даному випадку підлягає застосуванню ч. 2 ст. 530 ЦК України, за якою якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 08 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 16 березня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії П.В. Кісь. А.В. Котелевець.