Постанова Харківський апеляційний суд № 643/15508/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 643/15508/18 Головуючий суддя І інстанції Харченко А. М. Провадження № 22-ц/818/830/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Котелевець А.В., Хорошевського О.М., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Харченко А.М., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 06.06.2012 року в розмірі 110612 грн 33 коп., судові витрати в розмірі 1762 грн 00 коп., посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 06.06.2012, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним і банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 31.08.2018 у нього виникла заборгованість у сумі 110612,33 грн, яка складається із: - 3996 грн 17 коп. - заборгованість за кредитом; - 106616 грн 16 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 06.06.2012 по 30.03.2018. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15.02.2019, ухваленому у справі за вищезазначеним позовом, позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» були задоволені, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.06.2012 в сумі 110612 грн 33 коп. та судові витрати в розмірі 1762 грн. 00 коп. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 13.07.2020 поновлено строк ОСОБА_1 на подання заяви про перегляд вказаного заочного рішення. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.02.2019 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано. Визначено зазначену справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2020 року частково задоволено позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, р/р НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.06.2012 в сумі 3996 (три тисячі дев`ятсот дев`яноста шість) грн 17 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, р/р НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, судові витрати в розмірі 63 (шістдесят три) грн 61 коп. В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням районного суду, АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в оскарженій частині є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Копії Витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витягу з «Тарифів Банку» додавались до позовної заяви. Зауважив, що на підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка за рахунком відповідача. Зазначено про необхідність врахування у цій справі висновків Верховного Суду у справах №№ 356/1635/16-ц, 428/2873/17, 755/2720/16-ц, 666/388/16-ц, 415/5971/17. Вказано, що суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Банк вважає, що суд відмовив у стягненні процентів, чим порушив вимоги ст.ст. 1048, 1069 ЦК України. Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. До апеляційної скарги було додано нові докази - довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти ОСОБА_1 , довідку про видані ОСОБА_1 кредитні картки. АТ КБ «Приватбанк» просив визнати поважними причини пропуску строку на подання доказів та залучити їх до матеріалів справи із посиланням на те, що можливість збирання доказів судом за власною ініціативою за чинним ЦПК України має обґрунтовуватись не виключно через призму змагальності, однак і з урахуванням принципу пропорційності в контексті завдань та мети цивільного судочинства. Колегія суддів вважала, що позивачем не було доведено наявності поважних причин пропуску строку подання доказів до суду першої інстанції відповідно до норм ч.ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України. Вказані норми передбачають, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд відхилив посилання позивача на недотримання районним судом принципу пропорційності в контексті завдань та мети цивільного судочинства судом першої інстанції у розумінні того, що ним не було за власною ініціативою витребувано у Банку необхідні докази, оскільки нормою ч. 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. На підставі викладеного ухвалою суду від 18.12.2020 позивачу було відмовлено у залученні нових доказів до матеріалів справи. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З огляду на те, що банком рішення суду оскаржене лише в частині відмови у стягненні сум, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 06.06.2012 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір без номеру, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява складає між ним і банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві та, що відповідач ознайомлений та згодний з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку». Згідно з наданим банком розрахунком, у відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2018 виникла заборгованість у сумі 110612,33 грн, яка складається із: - 3996 грн 17 коп. - заборгованість за кредитом; 106616 грн 16 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 06.06.2012 по 30.03.2018. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками (процентами), в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з «Тарифів Банку», витяг з «Умов та правил надання банківських послуг у новій редакції, що відображає внесені зміни що знаходяться на сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. Проте в обґрунтовування позовних вимог позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Суд дійшов висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 статті 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.рrivatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-якій редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. На підставі викладеного суд вважав, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, на підставі частини другої статті 530 ЦК України АТ КБ «Приватбанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Суд обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки позивач не надав до суду належних і допустимих доказів, що сторони при укладенні договору досягли згоди саме про той розмір процентів, які зазначені у наданих на підтвердження позову доказів, на яких саме умовах був укладений договір приєднання позивач належним чином не довів. Так, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з наведеною у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. З матеріалів справи вбачається, що 06.06.2012 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодився, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. При цьому згадана Анкета-заява не містить обов`язку позичальника сплачувати певні проценти за користування кредитом та неустойку у разі порушення своїх зобов`язань (а. с. 29). Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, виписку за рахунком позичальника, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який не підписаний позичальником, та ксерокопію паспорту на ім`я відповідача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. При цьому згадана презумпція відповідно до конституційного принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, діє лише при доведеності позивачем факту укладення договору на певний умовах. Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Той факт, що відповідач фактично користувалась грошовими коштами не можна вважати достатнім доказом укладення договору кредиту на зазначених у доводах позову умовах, оскільки у даному випадку згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України саме на Банк покладено тягар доведення факту та умов укладення договору, на підставі якого був заявлений позов. І лише при доведеності цих обставин у відповідача виникає процесуальний обов`язок їх спростування, що відповідає принципу рівності сторін, ч. 2 ст. 12 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, ч. 6 ст. 81 ЦПК України Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України не можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Виходячи зі змісту поняття публічності норми ст.ст. 633, 634 ЦК України можуть застосовуватися лише якщо умови цього договору реально доступні невизначеному колу осіб. Роздруківка із сайту позивача в мережі Інтернет не може виступати належним доказом, оскільки таку публікацію не можна вважати загально доступною, а цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Матеріали справи не містять належних підтверджень, що позичальник при підписанні Анкети-заяви, мав реальний доступ до сайту банку в мережі Інтернет. Тому доводи позову про те, що саме той Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», який доданий до справи, був розміщений на його сайті в мережі Інтернет, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до згаданих Умов - є лише припущенням, який суд не вправі брати до уваги Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, - судова колегія відхиляє доводи позивача щодо узгодження сторонами порядку нарахування процентів за користування кредитом та неустойки. Крім того, роздруківка із сайту позивача не відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України щодо подання електронних доказів. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору не лише про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, а й процентів за користування кредитом. Відсутність заперечень відповідача проти позову не має правового значення, оскільки позивач не виконав свій процесуальний обов`язок та не довів в суді умови договору, на яких був укладений договір кредиту. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України доказове значення має лише визнання обставин справи його учасником, внаслідок чого вони не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таких заяв відповідача у справі не встановлено. За таких обставин колегія суддів погоджується з тим, що Банк не довів укладення договору кредиту згідно Умов та Правил, які зазначені у наданих до суду витягів з умов та правил та у витязі з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна». Тому суд першої інстанції правильно та відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин щодо укладення договору кредиту у формі договору приєднання врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Колегія судів відхиляє посилання позивача на практику Верховного Суду у справах №№ 356/1635/16-ц, 428/2873/17, 755/2720/16-ц, 666/388/16-ц, 415/5971/17, оскільки вона не містить висновків про відступ від правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі № 342/180/17. За правилом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до ч. 3 ст. 1069 ЦК України Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України. Колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України відхиляє доводи скарги щодо стягнення процентів на підставі ч. 1 ст. 1048 та ч. 3 ст. 1069 ЦК України, оскільки таких вимог до суд першої інстанції не було заявлено і він їх не розглядав, такі доводи відповідно до ст. 367 ЦПК України перебувають поза межами розглянутої справи, що не позбавляє банк для захисту визначених згаданими нормами прав звернутися до суду з цих підстав з новим позовом. При зверненні до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення відповідач також заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентами) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Враховуючи, що анкетою-заявою не передбачено порядку погашення заборгованості (щомісячні чергові платежі чи повернення кредиту в повному обсязі у строк кредитування), виконання зобов`язання за таким договором відбувається за вимогою кредитора. Частиною другою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Оскільки умовами анкети-заяви, підписаної позичальником, не передбачено відповідної календарної дати або події, з якої пов`язується виконання зобов`язання за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом у жовтні 2018 року, то саме з цього моменту боржник зобов`язаний повернути кредитору суму кредиту з моменту встановлення банком такої вимоги про виконання зобов`язання. Зважаючи на наведене, до звернення банку до суду з позовом до боржника перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не починався, а отже, позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Саме до таких висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 750/896/17-ц. З огляду на правило ч. 4 ст. 263 ЦПК України, колегія суддів вважає за доцільне застосувати вказані правові висновки суду касаційної інстанції та відмовити ОСОБА_1 у застосуванні до вимог банку наслідків пропуску строків позовної давності. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом були додержані норми матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави дляперерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 листопада 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії А.В. Котелевець. О.М. Хорошевський.