Постанова 4818 № 632/1636/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 632/1636/19 Головуючий суддя І інстанції Росоха А. В. Провадження № 22-ц/818/1013/20 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів позики, кредиту, банківського вкладу ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2020 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Овсяннікової А.І., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Росохи А.В., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року до Первомайського міськрайонного суду Харківської області надійшла позовна заява АТ КБ «Приватбанк», в якій вказано, що відповідно до укладеного договору № б/н від 10.03.2015 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку» складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 14.08.2019 має заборгованість - 12 178,90 грн, яка складається з наступного: 4 177,21 грн - заборгованість за кредитом; 2 212,01 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн заборгованість за відсоткам; 3 880,83 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 852,71 грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 556,14 грн - штраф (процентна складова). Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року частково задоволено позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором № б/н від 10.03.2015 в загальній сумі 4 177 (чотири тисячі сто сімдесят сім) грн 21 коп. та судовий збір в сумі 658 грн 90 коп. В іншій частині заявлених вимог у задоволенні відмовлено. Не погоджуючись з рішенням районного суду, АТ КБ «Приватбанк» в апеляційній скарзі просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом його ухваленні було порушено норми матеріального і процесуального права, не доведено обставини, які суд вважав встановленими, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам по справі. В обґрунтування скарги зазначено, що суд не надав належної оцінки тому, що відповідачем шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг підтверджено, що вказаний документ разом з Умовами і правилами надання банківських послуг та Тарифами складають договір про надання банківських послуг, вона ознайомлена зі змістом вказаних документів. Вказано, що відсутність підпису на відповідних Умовах та Тарифах не може бути підставою для визнання неукладеним кредитного договору, що ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду, висловлених у справах №№ 356/1635/16-ц, 428/2873/17, 755/2720/16-ц, 666/388/16-ц. Послались на те, що у даному випадку не може бути врахована правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки відповідач у встановленому порядку не оспорювала договір та його умови. Вказано, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула районний суд не мав підстав для відмови у стягненні відсотків за користування кредитними коштами. Вважають, що вимога про стягнення відсотків обумовлена правилами ст. 1048 та ст. 1069 ЦПК України. Відповідач не скористалась правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, 12178 грн 90 коп., без повідомленням учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. З огляду на те, що банком рішення суду оскаржене лише в частині відмови у задоволенні позову, то в іншій частині рішення районного суду не переглядається відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України, за якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 10.03.2015, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_1 , станом на 14.08.2019 має заборгованість - 241 552,88 грн, яка складається з наступного: 12 178,90 грн, яка складається з наступного: 4 177,21 грн - заборгованість за кредитом; 2212,01 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн заборгованість за відсоткам; 3 880,83 грн - пеня за прострочене зобов`язання; 852,71 грн - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 556,14 грн - штраф (процентна складова) (а. с. 6-9). Згідно анкети-заяви позичальника працівником Банку було оформлено платіжну кредитну картку (а. с. 10). У заяві позичальника зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. При цьому вказав, що інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом в розмірі 4 177,21 грн. В іншій частині заявлених вимог позивачеві у задоволенні суд вважав необхідним відмовити. При цьому суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду щодо визначення суми, що підлягає стягненню з відповідача та врахування правової позиції, яка була висловлена у згаданій постанові касаційного суду. Відповідно до норми ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За правилами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно наведений у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути укладено шляхом приєднання однією зі сторін до запропонованих умов, які встановлені іншою стороною у формулярах або інших стандартних формах. При цьому сторона, яка приєднується до них не може запропонувати свої умови договору. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. З матеріалів справи вбачається, що 10.03.2015 ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк», в якій відповідач погодилась, що заява, разом із пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. При цьому в анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт, процентна ставка, тобто відсутні істотні у розмінні ст. 1054 ЦК України умови договору кредиту (а. с. 10). Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які не підписані позичальником, та ксерокопію паспорту на ім`я ОСОБА_1 . Відповідно до частин першої та другої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Колегія суддів не вбачає підстав не враховувати згадану вище правову позицію, яка була висловлена у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 по справі № 342/180/17, з наведених у скарзі доводів щодо відсутності у даній справі відомостей про те, що відповідач не визнає позов та факт підписання договору кредиту на заявлених у позові умовах, оскільки надані позивачем докази не є достатніми для висновку про те, що відповідач при підписанні заяви про отримання кредитної картки 10.03.2015 ознайомилась саме з тими Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, витяг з яких наданий до суду позивачем, які не підписані відповідачем (а .с. 10, 11-34). Відповідно до статті 12 ЦПК України змагальність сторін має такий зміст:

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

3. Кожна, сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відсутність заперечень відповідача щодо укладення договору кредиту, про що зазначив банк в доводах скарги, не заперечує застосуванню згаданої правової позиції Великої Палати, ухваленої при аналогічних обставинах справи щодо порядку укладення договору кредиту. Сама по собі відсутність заперечення проти позову у даному випадку не має доказового значення, оскільки згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України банк звільнюється від процесуального обов`язку доказування змісту договору кредиту та факту його порушення лише у разі визнання відповідачем таких обставин справи та за умови, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Таких заяв по суті справи чи пояснень відповідача у матеріалах справи немає. Крім того, відповідач має процесуальний обов`язок спростувати юридичні факти щодо факту порушення умов договору кредиту та їх змісту, які перебувають в межах предмету доказування, лише у разі їх доведеності позивачем. При недоведеності цих юридичних фактів покладення на відповідача обов`язку їх спростовувати є надмірним процесуальним тягарем, який не відповідає принципу змагальності, передбаченому у ст. 12 ЦПК України. Згідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 203 ЦК України для чинності договору сторони мають дотримуватися загальних вимог, зокрема: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Відповідно до принципу правової визначеності, який є складовим елементом принципу верховенства права, передбаченого ст. 10 ЦПК України, з урахуванням загальних вимог для чинності договору, визначених у ч.ч. 3, 4 ст. 203 ЦК України, зміст договору кредиту має бути сформульований сторонами з достатньою точністю так, щоб кожний з них мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому, за відсутності підпису відповідача на наданих позивачем документах, у контексті вимог ст. 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту, з урахуванням мінливого характеру Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку, за наявності лише однієї підписаної сторонами анкети-заяви від 10.03.2015, яка не містить істотних умов договору кредиту та відсилає з цією метою до інших документів, ознайомлення з якими за відсутності підпису відповідача у розумінні норми ч. 6 ст. 81 ЦПК України є недоведеним припущенням, колегія суддів вважає, що доводи скарги не відповідають критерію доведеності поза розумним сумнівом і з цих підстав їх необхідно відхилити. З наведених мотивів колегія суддів також вважає безпідставними посилання у доводах скарги на правові висновки щодо застосування норм матеріального права стосовно укладення кредитного договору за відсутності підпису на відповідних Умовах та Тарифах, висловлених касаційним судом у справах №№ 356/1635/16-ц, 428/2873/17, 755/2720/16-ц, 666/388/16-ц. У даному випадку неможливо поза розумним сумнівом та з належною для стороннього добросовісного спостерігача достовірністю з`ясувати належність доданого позивачем до справи доказу - витягу з Умов і Правил, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність того факту, до яких істотних умов договору приєднався позичальник при підписанні анкети-заяви, текст якої не містить істотних у розумінні ст. 1054 ЦК України умов договору кредиту. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачем факту укладення кредитного договору учасниками справи, та відповідно до норми ч. 4 ст. 263 ЦПК України правильно врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17. Що стосується доводів скарги щодо стягнення простроченого тіла кредиту у сумі 2212,01 суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно з розрахунком заборгованості відповідач 22.12.2017 у повному обсязі сплатила заборгованість перед банком станом на день платежу у розмірі 2245,89 грн. Після вказаної дати ОСОБА_1 загалом витратила 16523,58 грн кредитних коштів, та здій нила погашення заборгованості на суму 12790,22 грн. З розрахунку заборгованості вбачається, що банком у період з 01.03.2018 по 01.02.2019 було самостійно здійснено погашення заборгованості за відсотками за рахунок кредитних коштів на суму 2031,47 грн (а. с. 6-9). Таке право банку зазначене у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк» (а. с. 10). Відповідні повноваження кредитора передбачені у п. 2.1.1.3.3 та п. 2.1.1.12.2 Умов та Правил надання банківських послуг, що як вже було встановлено, внаслідок їх не підписання відповідачем не може вважатись частиною укладеного кредитного договору. Вказане свідчить, що зазначена сума 2212,01 грн. за своєю правовою природою є не тілом кредиту, а є відсотками за користування кредитними коштами, нарахованими поза межами узгоджених умов договору, а тому ці вимоги є також недоведеними. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За правилом ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України. Однак, колегія суддів відповідно до ст. 367 ЦПК України відхиляє доводи скарги про сплату процентів, які ґрунтуються на нормі ст. 1069 ЦК України, оскільки такі вимоги банком не заявлялися, вони перебувають поза межами розглянутого судом позову. З огляду на те, що при ухваленні рішення районним судом було додержано норми матеріального і процесуального права, а доводи скарги висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 11 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 02 квітня 2020 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. А.І. Овсяннікова.