Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 1.380.2019.004085

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004085 пров. № 857/13426/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Пліша М.А., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М., представника позивача Марченка Р.В., представника відповідача Квасниці Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська ізоляторна компанія» до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Львівська міська рада, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - суддя (судді) в суді першої інстанції Кухар Н.А., час ухвалення рішення 11:57:12, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 11.11.2019 року, ВСТАНОВИВ: ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Львівській області), яким просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.07.2019 року № 0010851401. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року позов задоволено. Рішення мотивоване тим, що враховуючи дату прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення (23.07.2019 року), та дату подання уточнюючої декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки) за 2016 рік (22.06.2016 року), податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафу у розмірі 820562,43 грн., прийняте податковим органом поза межами 1095-денного строку, встановленого ст. 102 Податкового кодексу України. Відтак, на думку суду, у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 23.07.2019 року № 0010851401 про накладення на ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» штрафної (фінансової) санкції штрафу з орендної плати з юридичних осіб в сумі 820562,43 грн., а тому таке податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що за наслідками перевірки ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» було встановлено, що підприємством занижено суму орендної плати за землю на 3900119,86 грн., в тому числі за 2016 рік на 1125342,79 грн., за 2017 рік на 1192609, 92 грн., за 2018 рік на 1196606,50 грн. і за 4 місяці 2019 року на 385560,65 грн., у зв`язку з чим правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб. Скасування судом першої інстанції оскарженого податкового повідомлення-рішення з тих підстав, що воно прийняте поза межами строків, встановлених ст. 102 Податкового кодексу України, апелянт вважає помилковим, оскільки терміни сплати земельного податку встановлені не вказаною нормою, а п. 287.3 ст. 287 цього Кодексу. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу та письмові пояснення, в яких виклав свої заперечення, вважає вимоги та доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановив суд, Головне управління ДФС у Львівській області провело документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» з питань правильності нарахування орендної плати за земельні ділянки, які використовуються позивачем у власній господарській діяльності, за період з 01.01.2016 року до 30.04.2016 року, за результатами якої складено акт від 27.06.2019 року № 957/14.1/30823262. В акті зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12, пп. пп. 14.1.72, 14.1.73, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, п. 284.1 ст. 284, п. п. 285.1, 285.2 ст. 285, п. 286.2 ст. 286, п. п. 287.1, 287.3 ст. 287, п. п. 288.1, 288.2, 288.3, 288.4, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму орендної плати за землю всього на 3900119,86 грн., в тому числі за 2016 рік на 1125342,79 грн., за 2017 рік на 1192609, 92 грн., за 2018 рік на 1196606,50 грн. і за 4 місяці 2019 року на 385560,65 грн. ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» подало заперечення на акт перевірки. Згідно з висновком на вказане заперечення вказано, що висновки акту перевірки: в частині заниження суми орендної плати за землю у сумі 1125342,79 грн., в тому числі за 2016 рік 1125342,79 грн., вважати правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавств, а заперечення позивача залишено без задоволення; в частині заниження суми орендної плати за землю у сумі 2774777,07 грн., в тому числі за 2017 рік 1192609,92 грн., за 2018 рік 1196606,50 грн., за 4 місяці 2019 року 385560,65 грн. скасовано, а заперечення позивача задоволено. На підставі акту перевірки та з врахуванням розгляду заперечень на нього Головне управління ДФС у Львівській області: винесло податкове повідомлення-рішення від 23.07.2019 року № 0010851401, яким ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб, у тому числі за податковим зобов`язаннями 656449,94 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 164112,49 грн. Отже, предметом спору в даній справі є правомірність визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав. Як встановив суд, ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» на підставі ухвали Львівської міської ради від 27.01.2011 року № 167 та договору оренди від 01.08.2013 року № С-2573 користується земельною ділянкою комунальної форми власності площею 13,5042 га по АДРЕСА_1 . Зеленій, 301 у м. Львові. Суд першої інстанції дійшов висновку про допущення позивачем податкового правопорушення, яке полягає у заниженні суми орендної плати за землю за 2016 рік на 1125342,79 грн., та відхилив доводи позивача про правомірність сплати ним орендної плати за землю в цьому податковому періоді з врахуванням пільг (застосування понижуючого коефіцієнта 0,6) на підставі ухвали Львівської міської ради від 29.01.2015 року № 4270, оскільки Податковим кодексом України у 2016 році було визначено, що розмір річної суми платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Рішення суду першої інстанції в частині наведених висновків і мотивів позивачем не оскаржене, а тому відповідно до норм ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається і суд апеляційної інстанції не надає їм правової оцінки та не бере до уваги відповідні пояснення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях. Щодо мотивів, з яких суд першої інстанції скасував оскаржене податкове повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п. п. 288.1-288.5 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Згідно з п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу. Пунктом 285.1 ст. 285 Податкового кодексу України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Також згідно з ст. 114 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу. Як встановив суд з пояснень сторін та матеріалів справи, зокрема, розрахунку фінансових санкцій (штрафів), передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, за порушення строків сплати орендної платі за землю з юридичних осіб, доданого до оскарженого податкового повідомлення-рішення, такий розрахунок здійснено на підставі декларації від 22.06.2016 року № 9103647589 (уточнюючої) за податковий період 2016 рік, яка отримана контролюючим органом того ж дня. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що, як правильно вказав суд першої інстанції, враховуючи дату прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення (23.07.2019 року), та дату подання уточнюючої декларації з плати за землю (земельний податок/або орендна плата за земельні ділянки) за 2016 рік (22.06.2016 року), податкове повідомлення-рішення про нарахування штрафу у розмірі 820562,43 грн. прийняте податковим органом поза межами 1095-денного строку, встановленого ст. 102 Податкового кодексу України. Тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що, зважаючи на вимоги ст. ст. 102, 114 Податкового кодексу України у контролюючого органу були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про накладення на ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» штрафної (фінансової) санкції штрафу у розмірі 25% за порушення податкового законодавства по орендній платі з юридичних осіб в сумі 820562,43 грн. При цьому, колегія суддів наголошує, що закінчення встановленого ст. 102 Податкового кодексу України строку є безумовною підставою для відсутності у контролюючого органу права визначати платнику податків суму грошових зобов`язань, в тому числі штрафних санкцій, за період поза межами такого строку. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, положення п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, зміст якого описано вище, однозначно пов`язує відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань, але лише якщо такі нараховані контролюючим органом. Зважаючи на зазначене вище, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про помилковість скасування судом першої інстанції оскарженого податкового повідомлення-рішення з підстав, що воно прийняте поза межами строків, встановлених ст. 102 Податкового кодексу України, оскільки терміни сплати земельного податку встановлені п. 287.3 ст. 287 цього Кодексу, згідно з яким податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що винесене Головним управлінням ДФС у Львівській області податкове повідомлення-рішення від 23.07.2019 року № 0010851401 є протиправним та підлягає скасуванню. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1.380.2019.004085 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді М. А. Пліш В. В. Святецький Повне судове рішення складено 12 березня 2020 року