Постанова 4854 № 420/6852/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/6852/19 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г., при секретарі Жигайлової О.Е., за участю представника відповідача Картавцевої А.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, ухвалену у відкритому судовому засіданні у м.Одесі у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання дій протиправними, скасування припису, постанови по справі про адміністративне правопорушення ВСТАНОВИЛА: 18 листопада 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якій просить визнати протиправними дії Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо проведення у період з 30.09.2019р. по 08.10.2019р. позапланової перевірки, за результатами якої складено акт №001776 від 08.10.2019р.; визнати протиправним та скасувати припис Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 08.10.2019р.; визнати протиправним та скасувати протокол Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про адміністративне правопорушення від 08.10.2019р.; скасувати постанову Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради по справі про адміністративне правопорушення від 05.11.2019р. №776/19. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року заяву Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про залишення без розгляду адміністративного позову в частині позовних вимог щодо скасування постанови Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради по справі про адміністративне правопорушення від 05.11.2019р. №776/19 задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 05.11.2019р. №776/19 залишено без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції. Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач не є фахівцем у галузі права, а тому для підготовки позовної заяви повинен був звернутись до адвоката. Крім того, позивач вважав, що строк на оскарження постанови управління ДАБК складає 15 днів, а не 10 днів. Апелянт наголошує, що пропуск строку звернення до суду з позовом складає 1 день та є не істотним, з урахуванням чого просить ухвалу суду скасувати . Відзив на апеляційну скаргу до суду не надано. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2019р. заступником начальника Управління начальником інспекційного відділу №1 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Єфремовим В.Ю. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення №776/19, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.96 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200грн. Судом з`ясовано, що копію спірної постанови Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради по справі про адміністративне правопорушення №776/19 від 05.11.2019р. ОСОБА_1 отримав, зокрема, 05.11.2019р., що підтверджується відповідним підписом позивача на вищезазначеному документі. Судом встановлено, що з даною позовною заявою в частині позовних вимог щодо скасування постанови Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради по справі про адміністративне правопорушення від 05.11.2019р. №776/19, позивач до Одеського окружного адміністративного суду звернувся лише 18.11.2019р., тобто після спливу законодавчо визначеного строку. Приймаючи ухвалу про залишення позову в частині вимог без розгляду, суд зазначив, що будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску законодавчо передбаченого строку звернення до суду з даним позовом, позивачем суду не надано, як і не надано ґрунтовних пояснень на заяву щодо залишення адміністративного позову без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Однак, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає такий висновок суду формалізмом та зазначає що, пропуск строку звернення до суду становить один день, що є на думку судової колегії підставою для його поновлення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 289 КУпАП України скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності. Із змісту даних норм слідує, що суд, який вирішує публічно-правовий спір, повинен перевірити коли дізнався позивач про порушення своїх прав, чи не пропущено позивачем встановлений строк звернення до суду, якщо так, то чи є в матеріалах адміністративного позову докази поважності причин його пропуску. Разом з цим, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. З матеріалів справи вбачається, що копію постанови №776/19 від 05.11.2019р. ОСОБА_1 отримав 05.11.2019р., що не заперечується апелянтом, однак позовну заяву до суду позивачем подано 18.11.2019 року. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що отримавши постанову по справі про адміністративне правопорушення позивач мав намір її оскаржити, не погодившись з результатами перевірки, однак помилково вважав, що строк оскарження у відповідності до ст..5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» становить 15 днів. Також, апелянт звертає увагу суду, що не є фахівцем у галузі права, а тому для підготовки позовної заяви та подання її до суду позивачу необхідно було звернутись до адвоката, на пошук якого було витрачено деякий час. Матеріалами справи встановлено, що позивачем укладено договір про надання правової допомоги лише 15.11.2019 року, 16 та 17 листопада були вихідними днями, а тому позовну заяву було подано 18.11.2019 року. Апелянт вважає, що пропуск строку не є істотним, а тому просить прийняти такі причини пропуску строку звернення до суду та визнати їх поважними причинами, що унеможливили позивачу звернутись до суду в 10-денний строк звернення до суду. Колегія суддів погоджується з такими доводами та вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно із ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Крім того, відповідно до ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 р.). У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також, у Рішенні у справі Белле проти Франції від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Також слід зазначити, що строк звернення до суду - це період часу, в межах якого особа може звернутися до адміністративного суду з позовною вимогою про захист своїх прав, свобод та інтересів. Дотримання строку звернення до суду є однією із умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права на судових захист. Це право випливає із Конституції України. Другою передумовою забезпечення доступу до суду є нормативне закріплення й реальне дотримання принципу рівності перед законом та судом. Це означає, що не повинно бути жодних обмежень, за будь-якими ознаками, у разі звернення до суду. Обмеження можливе тільки у випадку відсутності в особи процесуальної правоздатності й дієздатності. Аналіз практики Європейського суду дає можливість наступним чином охарактеризувати право на доступ до правосуддя. Будь-яка особа може звернутися до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. При цьому, обмеження цього права, які можуть бути запроваджені державою, не повинні позбавляти особу взагалі права на захист, тобто в неї завжди має залишатися можливість скористатися альтернативними формами захисту. Крім того, такі обмеження повинні мати правомірну мету, а також необхідно зберігати пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою. Особа має не лише право порушити провадження у справі, але й право отримати «вирішення» спору судом, тобто, розгляд справи повинен завжди закінчуватися судовим рішенням. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду. У судовій практиці ЄСПЛ (надалі - Європейський Суд), неодноразово повторював, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов`язків буде остаточно вирішено. При вирішенні справи Голдер проти Сполученого Королівства Європейський суд зазначив: «...На думку Суду, було би нерозумно, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції містив детальний опис наданих сторонам процесуальних гарантій і не захищав би в першу чергу того, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, а саме доступу до суду. Такі характеристики процесу як справедливість, публічність, динамізм, позбавляються змісту, якщо немає самого судового розгляду» (§35 of Judgment of the European Court of Human Rights: Golder v. The United Kingdom, 21 February 1975, Published in A18). Аналогічні висновки містяться у рішеннях Європейського Суду «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), № 58112/00, п. 45, 10 липня 2003 року; «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-ІІ, та «Сухорубченко проти Росії» (Sukhorubchenko v. Russia), № 69315/01, п. 43, 10 лютого 2005 року). Окрім того, рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (22277/93, 27 червня 2000 року, абз. 59) наведене висновок про те, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Отже, необґрунтована відмова в можливості доступу до суду та розгляду справи, враховуючи, що національне законодавство передбачає таку процедуру, розглядається Європейським Судом як фактична перепона у доступі до суду. Відповідно до ч.1,2 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року, «Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Таким чином, колегія суддів зазначає, що процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Проте, вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт пропуск строку звернення до суду, в даному випадку один день не є поважною причиною пропуску строку, однак при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою пропуску строку звернення до суду, а також період часу, який сплинув з моменту закінчення 10-денного строку звернення до суду. Таким чином, з урахуванням того, що останнім днем подання позовної заяви є 15.11.2019 року, та у цей день позивачем було укладено договір про надання правової допомоги, а 16 та 17 листопада були вихідними днями, а тому позовну заяву було подано 18.11.2019 року, колегія суддів вважає, що позивач без невиправданих затримок та зайвих зволікань, скористався своїм правом на подання позову, а пропуск строку на звернення до суду є незначним. З огляду на викладене, з урахуванням рішень ЄСПЛ та норм Конституції України колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду про залишення без розгляду позовну заяву щодо частини вимог унеможливила доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали було неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст.320 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 289, 308, 310, 312, 316, 320, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено та підписано 13.03.2020 року Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик