Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/3890/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2068/20 Справа № 210/3890/19 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М., секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідачі - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2019 року, яке ухвалене суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні),- ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про визнання незаконними дії АТ «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку АДРЕСА_1 , визнання незаконним встановлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу, згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» з 01.01.2017 року поновити побутовим споживачам природного газу позивачам, режим нарахування природного газу відповідно до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності лічильників, визнання право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «Криворіжгаз» за побутовими споживачами природного газу позивачами та зобов`язання за рахунок АТ «Криворіжгаз» в термін до 01.01.2018 року, відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу», здійснити встановлення в квартирах споживачів індивідуальних газових лічильників природного газу, у порядку захисту прав споживачів. Позовна заява мотивована тим, що на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2500 між позивачами та відповідачем Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» ( надалі АТ «Криворіжгаз») укладено Типовий договір постачання природного газу споживачам. Відповідно до пункту 1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) направляє споживачеві інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплату рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. Доказом факту приєднання всіх споживачів до Типового договору вважають щомісячне споживання ними природного газу та здійснення щомісячної сплати рахунків за спожитий природний газ. Позивачі зазначали, що права та обов`язки споживачів виникли з однієї підстави та що предметом цього спору є однорідні права та обов`язки. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника». Зміст Типового договору, викладений в постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2500 передбачає, що права та обов`язки для всіх споживачів є ідентичними. Сумлінно виконуючи всі умови даного договору, позивачі регулярно оплачували рахунки за спожитий природний газ згідно договору та в терміни, визначені в рахунках. АТ «Криворіжгаз» встановило позивачам на будинок АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу. У лютому 2017 року позивачам стало відомо про те, що для них ПАТ «Криворіжгаз», правонаступником якого є АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», в односторонньому порядку, з 01.01.2017 року почало нараховувати об`єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу. Вищевказані дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» позивачі вважають незаконними, у зв`язку з чим, просили суд: визнати незаконними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу, які проживають у будинку АДРЕСА_1 ; визнати незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу позивачам по справі; зобов`язати ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» з 01.01.2017 року поновити позивачам, як побутовим споживачам природного газу, режим нарахування природного газу відповідно до Норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників; визнати право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» за побутовими споживачами природного газу - позивачами по справі; визнати, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України « Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язано було за власний рахунок, в термін до 01.01.2018 року, здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників побутовим споживачам природного газу. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу в будинку АДРЕСА_1 . Визнано незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ). Зобов`язано ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» з 01.01.2017 року поновити побутовим споживачам природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ) режим нарахування природного газу відповідно до чинних норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників. Визнано право на забезпечення індивідуальними безкоштовними газовими лічильниками за рахунок Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» за побутовими споживачами природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ). Визнано, що Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» відповідно до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язане, за свій рахунок, в термін до 01 січня 2021 року, здійснити встановлення в квартирах індивідуальні газові лічильники побутовим споживачам природного газу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ). Стягнуто з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» судовий збір у розмірі 1921 грн. в дохід держави в особі Державної судової адміністрації України. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» судовий збір у розмірі 1921 грн. в дохід держави. В апеляційній скарзі відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, пред`явлених до АТ »Криворіжгаз» та постановити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» та вирішити питання розподілу судових витрат по справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, відповідач вказує, що загальнобудинковий лічильник газу встановлений на будинок АДРЕСА_1 за кошти АТ «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» на виконання вимог Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та Закону України «Про ринок природного газу». Зазначає, що загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Згідно розділу І Плану розвитку на 2016 -2025 роки передбачено встановлення загальнобудинкового вузла обліку за адресою позивачів з урахуванням економічних та технічних чинників, АТ «Криворіжгаз» не може відступати від положень, встановлених Планом розвитку гадорозподільної системи ПАТ «Криворіжгаз» на 2016- 025 роки. Вказує, що загальнобудинковий лічильник газу встановлений в будинку АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію 01.01.2017 року. Зазначає, що АТ «Криворіжгаз» правомірно встановлено загальнобудинковий вузол обліку газу згідно вимог Законодавства України, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. Зазначає, що 19.01.2018 року набули чинності зміни до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», а прийняття рішення судом першої інстанції про права та обов`язки сторін у справі на майбутнє є неприпустимим, та таким, що не підлягає задоволенню. Вимога позивачів захистити права, факту порушення яких на момент подання позову судом не встановлено, а також права, щодо яких невідомо чи відбудеться таке порушення у майбутньому, не є належним способом захисту. Разом з тим, право споживачів на забезпечення та встановлення лічильників газу за рахунок суб`єкта господарювання, здійснює розподіл природного газу визнано та закріплено Законом із зазначенням строку, до якого має бути встановлено лічильники, а саме до 01.01.2021 року. У зв`язку з тим, що на час розгляду справи вищезазначений строк не сплив, а право споживачів на забезпечення лічильниками газу не порушено, рішення суду першої інстанції є неправомірним та підлягає скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог позивачів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про визнання незаконним встановлений ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» режим нарахування об`ємів спожитого природного газу згідно показань загальнобудинкового прибору обліку газу для побутових споживачів природного газу позивачів по справі та зобов`язання ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» з 01.01.2017 року поновити побутовим споживачам природного газу позивачам по справі, режим нарахування природного газу відповідно до чинних норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників в апеляційному порядку не оскаржено, у зв`язку з чим колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи Криворіжгаз» підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є або власниками, або зареєстровані та проживають у будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до постанови НКРЕКП №1274 від 16.04.2015 про видачу ліцензії на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ, ПАТ «Криворіжгаз» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ на території м. Кривого Рогу (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривому Розі) та Криворізького району Дніпропетровської області в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз». Відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» протягом 2011-2017 років приймав від НАК «Нафтогаз України» природний газ та здійснював його постачання до будинку АДРЕСА_1 , тобто кожен із позивачів є споживачем природного газу, який постачається до їх квартир, розташованих у будинку АДРЕСА_1 . 12.12.2016 року ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», встановило на будинок АДРЕСА_1 загальнобудинковий вузол обліку газу, у зв`язку з чим позивачам з 01 січня 2017 року, в односторонньому порядку, почали нараховувати об`єми використаного природного газу згідно показань загальнобудинкового приладу обліку. Спір між сторонами виник з приводу неправомірного встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 та зміну відповідачем ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» в односторонньому порядку режиму нарахування природного газу побутовим споживачам. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивачів в частині визнання незаконними дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу у будинку АДРЕСА_1 , визнання за кожним з позивачів, як за побутовими споживачами природного газу, права на забезпечення індивідуальними лічильниками газу та зобов`язання за рахунок АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», в термін до 01 січня 2021 року, здійснити встановлення в квартирах позивачів індивідуальні газові лічильники, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами. Дії відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку газу замість квартирних лічильників газу побутовим споживачам у будинку АДРЕСА_1 є незаконними та вчинені з порушенням положень ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», Кодексу ГРС, Типового договору розподілу природного газу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції станом на час звернення позивачів до суду з цим позовом, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; - виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; - засіб обліку - прилад, технічний пристрій для обліку кількісних та/або якісних показників житлово-комунальної послуги, який має нормовані метрологічні характеристики; - комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; - норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; - споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян. Як наведено у статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи. Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій. Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природнього газу». Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління. ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», є Оператором ГРМ. Відповідно до частини першої статті 3 Закону Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», в редакції на час звернення позивачів до суду з цим позовом, фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Згідно з положеннями статті 6 Закону Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2018 року. Відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 21 грудня 2017 року «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», - тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року. Як встановлено матеріалами справи, позивачі є споживачами природного газу, а Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням. Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України. Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу. У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС. Колегією суддів встановлено, що позивачі приєдналися до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживають природний газ та щомісячно сплачують рахунки за спожитий природний газ. Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника». Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору ПАТ «Криворіжгаз», на теперішній час Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а позивачі взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» (з 2011 року по 31 травня 2017 року) до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу. Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу, які становили 6,96 грн, а згідно з додатком № 1 до постанови від 27 вересня 2016 року № 1625 у структурі тарифу витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню за розподілені 1000 куб. м становлять 25,20 грн. Оскільки позивачі по справі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі. Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про те, що встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинку АДРЕСА_1 виконано за кошти АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та не суперечить Законодавству України, чинного на час встановлення цього приладу обліку, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне. Так, згідно пунктів 2,3 глави 1 Розділу ІХ Кодексу ГРМ, в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цьогоКодексу та договору. Якщо побутовий споживач за договором розподілу природного газу не забезпечений лічильником газу, фактичний об`єм спожитого (розподіленого) природного газу по об`єкту побутового споживача за відповідний календарний місяць визначається за нормами споживання. За ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу. Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ. Відповідно до п.4 гл.1 розділу ІХ Кодексу ГРС комерційний вузол обліку встановлюється (організовується) в точці вимірювання, яка має збігатися з межею балансової належності (точкою комерційного обліку) між суміжними власниками газових мереж. Відповідно до п.1 гл.5 розділу ІІІ Кодексу ГРС межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності між Оператором ГРМ та споживачем (суміжним суб`єктом ринку природного газу) визначається в акті розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, що є невід`ємною частиною договору розподілу природного газу (або у передбачених цим Кодексом випадках технічній угоді про умови приймання-передачі газу ГРМ). Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін в обов`язковому порядку має містити схему газопроводів з визначенням на них межі балансової належності, точки вимірювання (місця встановлення вузла обліку) та напрямів потоків природного газу. Отже, межа балансової належності та місце встановлення визначається актом укладеним між Оператором ГРМ та споживачем. Однак, розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін зі співвласниками не укладався, тобто межа балансової належності та місце встановлення приладу обліку не було визначене. Відповідно до акта розмежування балансової належності та експлуатаційної вілповідальнолсті сторін між Оператором ГРМ та управителем 14 травня 2019 року останній був складений без участі споживачів будинку АДРЕСА_1 ( а.с.142). За таких обставин, не маючи точки обліку, тобто вихідних даних для розрахунку проекту, працівники ПАТ «Криворіжгаз» не могли розробити проект та не мали права здійснювати монтаж загальнобудинкового приладу обліку. Отже, оскільки в судовому засіданні було встановлено факт незаконного встановлення загальнобудинкового лічильника газу АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на будинок АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. Крім того, згідно п.п. 3,4 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору. Отже, встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу для побутових споживачів природного газу, які проживають у будинку АДРЕСА_1 , в процесі споживання газу не відображає фактичного споживання газу кожним споживачем багатоквартирного будинку окремо, що породжує нарахування сум за споживання об`єму газу, який насправді не використовувався споживачем. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що задоволення вимог про визнання незаконними дій відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» щодо встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 , буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивачів з отримання послуги по газопостачанню. Зважаючи на те, що позивачі не надавали згоду на встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу на будинок АДРЕСА_1 та не забезпечені індивідуальними лічильниками природного газу у їх квартирах у будинку АДРЕСА_1 , сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, тому АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами та відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», зобов`язаний забезпечити встановлення індивідуального лічильнику газу для населення, у квартирі позивачів, в яких вони використовують газ тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року, у зв`язку з чим їх права, як споживачів, порушені та підлягають судовому захисту, і в цій частині висновки суду першої інстанції є цілком законними та обгрунтованими. Визнання за позивачами права на забезпечення індивідуальними газовими лічильниками за рахунок відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» та встановлення вподальшому такого лічильника забезпечить оплату ними саме того об`єму газу, який ними спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість, і доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» в цій частині колегією суддів не приймаються, з вищенаведених підстав. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивачів щодо зобов`язання АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»,за свій рахунок здійснити встановлення в квартирах індивідуальних газових лічильників, в термін до 01.01.2021 року, оскільки на момент ухвалення рішення по даній справі відбулась зміна терміну встановлення таких лічильників для вказаної категорії осіб. В зв`язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що прийняття рішення судом першої інстанції про права та обов`язки сторін у справі на майбутнє є неприпустимим. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін по суті спору, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині зміні або скасуванню не підлягає. Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач АТ «Криворіжгаз» посив вирішити питання про розподіл судових витрат у справі. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ст. 133 ЦПК України). Згідно ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Уразі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними вимогами судовий збір сплачується на загальних підставах. Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору. За подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог, недоплачена сума судового збору також підлягає сплаті. У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених згідно із статтею 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" за подання позову немайнового характеру. Відповідно до ч.1, п.п. 2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ( в редакції на час подання позову) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на місяць, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на місяць на 1 січня 2019 року становив 1 921,00 грн., тобто за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 768,40 грн., а за подання п`ятьма позивачами позовної заяви з чотирма вимогами немайнового характеру щодо кожного з них 15 368 грн. (768,40 грн. х 4 = 3038,60 грн.; 3038,60 грн. х 5 = 15 368,00 грн.). Стаття п`ята Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої особи, які зазначені у цій статті звільняються від сплати судового збору у всіх судових інстанціях відповідно до зазначеного у ній переліку, не містить у переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, таких осіб, як споживачі. Зазначений перелік є вичерпним щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, що призвело до збігу темпоральної (часової) та змістовної (сутнісної) колізій правових норм одного й того ж рівня. Так, Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом у питаннях звільнення від сплати судового збору. Стаття п`ята цього закону передбачала безумовне звільнення від сплати судового збору споживачів, але внаслідок викладення статті 5 цього Закону в новій редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» споживачі на сьогодні відсутні в переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях. При цьому частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним законом саме в цій сфері захисту прав споживачів звільняє споживачів від сплати судового збору за подання позову на захист своїх порушених прав. З метою подолання такої змішаної колізії слід виходити з такого. Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством і встановлює певні особливості судового захисту прав споживачів, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними до положень статті п`ятої Закону України «Про судовий збір», оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії ( об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій. У цьому Законі не йдеться про звільнення споживачів від оплати судового збору загалом за подання до суду будь-якої інстанції будь-якого з об`єктів справляння судового збору. Застосовувати частину третю статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» обов`язково слід у системному зв`язку з нормами статей 1 6 Закону України «Про судовий збір», тобто враховуючи характеристику об`єкта справляння судового збору та з урахуванням правил врегулювання темпоральної колізії, зокрема правила відповідно до якого пізніше прийнятий закон відміняє закон, якій був прийнятий раніше. Статті 3 і 4 Закону України «Про судовий збір» визначають, що об`єктом справляння судового збору є процесуальний документ позовна заява, інша заява, апеляційна, касаційна скарги, заява про перегляд судового рішення Верховним Судом тощо. Розмір ставки судового збору так само залежить передусім від об`єкта справляння судового збору. Отже, системне тлумачення статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц. Отже, позивачі, відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», звільнені від сплати судового збору при зверненні з даним позовом, однак, при поданні позову кожен з позивачів, мав сплатити по 3073,60 грн. судового збору, а разом 15368,00 грн. Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача АТ «Криворіжгаз» на користь держави підлягають стягненню 15 368,00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат по справі за розгляд справи судом першої інстанції, а не 1921,00 грн., як помилково вважав суд першої інстанції. За таких обставин рішення суду першої інстанції, в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги в цій частині та зміни рішення суду в частині розміру судових витрат, які підлягають стягненню з АТ «Криворіжгаз» на користь держави. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 жовтня 2019 року в частині розміру судових витрат, стягнутих з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» на користь держави змінити, збільшивши цей розмірі з 1921,00 грн. до 15 368 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 березня 2020 року. Головуючий: Судді: