Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/8068/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2014/20 Справа № 204/8068/19 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Варенко О.П., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., за участю секретаря Василенко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А: Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди. Не погодившись з такою ухвалою, позивачзвернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та направити позовну заяву по даній справі до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі. Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що суд не може відмовити у доступі до правосуддя в разі порушення прав і свобод громадянина, а Конституція України гарантує право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади. Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно матеріалам справи, в листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в якій просив відшкодувати за рахунок держави матеріальні збитки (упущену вигоду) у розмірі 450 000,00 грн, які позивач зазнав та зазнає на даний час від протиправних дій судді Захарчук-Борисенко Н.В., яка обмежила його право на звернення до суду; відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду у розмірі 750 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 13 125 грн, яку він зазнав та зазнає на даний час від протиправних дій судді Захарчук-Борисенко Н.В., яка обмежила його право на звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, щосуддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватнаособа, до якої можна звернутися з позовом, а відповідно до правил, передбаченихвідповідним розділом цивільного процесуального кодексу (або кодексу адміністратвиного судочинства), має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у випадку, якщо суд вирішив питання про його права та обов`язки, та він не згоден з таким рішенням суду. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд не може відмовити у доступі до правосуддя в разі порушення прав і свобод громадянина, а Конституція України гарантує право на оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності органів державної влади, підлягають відхиленню, з огляду на наступне. Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). З позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що його позовні вимоги безпосередньо пов`язані з процесуальними діями судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 під час відправлення нею правосуддя у справі № 160/10377/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , якими на думку позивача йому завдано моральної та матеріальної шкоди. У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», зазначено, що згідно частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Такі спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя». Отже, чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність. Зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Слід виходити з того, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьов проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33). Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду. Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19). Таким чином, порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено, тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова