Постанова Київський апеляційний суд № 756/15021/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 березня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/15021/18 Апеляційне провадження 22-ц/824/2998/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. при секретарі Гойденко Д.В. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану через представника ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Луценко О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення боргу, в с т а н о в и в : у листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути заборгованість за договором позики у сумі 152 318,22 грн. В обґрунтування позову зазначав, що 26.07.2013 між ним та відповідачем укладений договір позики, відповідно до якого він передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000 грн, які останній зобов`язався повернути на першу вимогу, про що складено розписку. 06.09.2018 він звернувся з проханням повернути грошові кошти взяті в борг, однак відповідач борг не повертає. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.12.2019 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 152 318,22 грн. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_3 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, вважає, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, а тому суд мав постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 1 ст. 185 ЦПК України. Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, суд не звернув уваги, що позивачем не надано належним чином засвідчених документів на підтвердження своїх позовних вимог, а в позовній заяві не зазначено у кого перебувають оригінали таких документів. Судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судово-технічної експертизи з метою визначення давності написання розписки та встановлення відповідності дати, зазначеної у борговій розписці дійсній даті її створення. Вважає, що позов має штучних характер, оскільки у справі про поділ майна подружжя позивач спочатку стверджував, що у нього було достатньо коштів для придбання майна та не згадував про боргові зобов`язання, а після подачі заяви про збільшення позовних вимог вказав, що взяв у брата у борг 100 000 грн для придбання житлового будинку. Крім того, спочатку ОСОБА_2 вказував, що повернув борг коштами, від продажу автомобіля у грудні 2015 року, а надалі визнав позов, що свідчить про явну змову позивача та відповідача у даній справі. Також суд неправильно вказав, що вона проти позову заперечувала з тих підстав, що кошти повернуті, оскільки вона заперечувала з тих підстав, що кошти у борг не бралися. До апеляційної скарги додано клопотання про призначення судової технічної експертизи документа. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Делягін О.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що на підтвердження укладення договору позики надана розписка позичальника, яка підтверджує отримання відповідачем коштів у борг. Відповідач мав повернути борг не пізніше 06.10.2018. Оскільки він прострочив зобов`язання то відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від прострочення. Також зазначає, що на момент укладення договору позики, відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Вважає, що остання не була позбавлена права на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним відповідно до положень ч. 2 ст. 65 СК України, проте такий позов не подано. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вказуючи, що у ній викладені ті ж самі пояснення, які надані при розгляді справи та яким суд надав оцінку. При цьому вказує, що він взяв у позивача грошові кошти у борг, але їх повернув, проте відповідач не надав йому розписки про отримання повернутих коштів. Вважає, що суд неправильно стягнув з нього три проценти річних та не застосував позовну давність. Вважає, що судом першої інстанції вірно відмовлено в задоволенні заявленого клопотання про призначення експертизи, оскільки не підлягають встановленню обставини укладення чи не укладення даної розписки з урахування того, що позивач і відповідач ці обставини визнали. У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. Представник позивача Делягін О . В. та представник відповідача Міхальов А .О. підтримали подані ними відзиви та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 26.07.2013 між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн, а останній зобов`язався повернути їх за першою вимогою позивача. На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 написав ОСОБА_1 боргову розписку від 26.07.2013. 06.09.2018 звернувся до відповідача з проханням повернути борг, проте останній борг не повернув. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики та відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення коштів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Статтею 1049 ЦК України передбачений обов`язок позичальника повернути позику, а саме: позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до положень ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Суд першої інстанції керуючись вимогами вищезазначених норм дійшов правильних висновків про те, що наявність розписки у позикодавця підтверджує як факт отримання відповідачем позики, так і факт того, що така позика не повернута. Апелянт фактично просить скасувати рішення суду лише з тих підстав, що таке рішення може вплинути на вирішення справи про поділ майна подружжя. Разом з тим, у даній справі не встановлювалося, що спірні кошти витрачені на придбання будинку чи іншого майна подружжя, а також, що вони використані в інтересах сім`ї. У даній справі також не встановлювалося, що ОСОБА_3 є солідарним боржником тощо. Відтак зазначене рішення не впливає на права та інтереси ОСОБА_3 . Відповідач визнав факт отримання грошових коштів та не надав доказів повернення цих коштів, а відтак суд першої інстанції дійшов правильних висновків про недоцільність призначення у справі судової технічної експертизи документа. Доводи апеляційної скарги про те, що суд прийняв до розгляду позовну заяву, яка, на думку апелянта, не відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України, не впливають на рішення суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови виготовлений 10.03.2020. Головуючий Л. Д. Махлай Судді В. А. Кравець О. Ф. Мазурик