Постанова 4814 № 554/7901/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/7901/24 Номер провадження 22-ц/814/2024/25Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2024 року, ухвалене суддею Тімошенко Н. В., повний текст рішення складено 27 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,- В С Т А Н О В И В: 01.08.2024 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму боргу згідно з договором позики від 02.04.2021 у розмірі 130 000 доларів США, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати та оплату правничої допомоги. Позовна заява мотивована тим, що 02.04.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав у борг відповідачу ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 130 000 доларів США, що станом на момент укладення договору становило еквівалент 3 619 200,00 гривень, строком до 01.08.2021. Вказані обставини у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України підтверджуються власноручною розпискою відповідача ОСОБА_1 від 02.04.2021. Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу згідно з договором позики від 02 квітня 2021 року у розмірі 130 000 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовій збір в сумі 15 140 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щосуд першої інстанції, оцінюючи докази, дійшов висновку про доведеність позивачем заявлених вимог, а тому з відповідача підлягає стягненню 130 000 доларів США, що станом на момент укладення договору становило еквівалент 3 619 200 грн, в рахунок повернення боргу за договором позики. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на надання професійної правничої допомоги, тому у їх стягненні слід відмовити. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 06 лютого 2025 року заява відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу залишена без задоволення (а.с. 104). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції повністю скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, щоміж суддею Тімошенко Н.В. та ОСОБА_3 існували зв`язки, зумовлені спільним виконання ними своїх повноважень і посадових обов`язків в Октябрському районному суді м. Полтави. Виконання ОСОБА_3 посадових обов`язків секретаря судового засідання, надалі помічника судді здійснювалося нею виключно за безпосереднім керівництвом судді Тімошенко Н.В. Вступ 06.02.2025 ОСОБА_3 у цю справу призвів до виникнення суперечності між приватним інтересом судді Октябрського районного суду м. Полтави Тімошенко Н.В. і її повноваженнями та обов`язками на здійснення правосуддя у цій справі, отже до виникнення реального конфлікту інтересів. Документи за результатами вчинення судом та позивачем процесуальних дій в ході судового провадження відповідач не отримувала, у зв`язку з тим, що з 2019 не проживає за місцем подання позивачем позову. За таких обставин була позбавлена можливості скористуватися своїми правами, встановленими положеннями статей 43, 49 ЦПК України, та надати свої обгрунтування, пояснення і заперечення щодо предмету спору у цій справі. Поважність причин неучасті у розгляді цієї справи детально описані в заяві ОСОБА_1 від 22.01.2025 з посиланням на додані до неї докази. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, зазначаючи розмір боргу за договором позики і заявляючи вимоги про його стягнення, не навів обгрунтувань щодо місця складення розписки, обставин, які передували її складенню, фактичних умов надання коштів у позику та умов їх повернення, як і не повідомив суд про джерела походження таких коштів. У своїй заяві від 22.01.2025 ОСОБА_1 зазначала про те, що зверталася до позивача для отримання коштів у позику як у національній, так іноземній валюті (доларах США). Водночас, відповідач звертає увагу суду на те, що цивільно-правові відносини між сторонами з питань надання коштів в позику, виникли задовго до виникнення правовідносин, що є предметом спору цієї справи, і існували на принципах довіри, тому передача коштів і їх повернення здійснювалися за усною домовленістю цих сторін і без письмового оформлення правочину в порушення приписів пункту 3 частини 1 статті 208 ЦК України. При цьому ОСОБА_1 вказувала, що сума повернених коштів завжди перевищувала запозичену. Через виникненням у неї фінансових зобов`язань перед іншими кредиторами і її неспроможністю їх виконати, у вересні 2018 вона звернулася до позивача для отримання коштів у розмірі значно меншому ніж вказаному у позовній заяві. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань та з метою отримання гарантій щодо повернення наданих у позику коштів 02.04.2021 позивачем було запропоновано скласти розписку за наданим ним зразком та із зазначеним в ній розміром, що становив 130 000 доларів США. Складовими боргу, що підлягав поверненню за розпискою, є сума фактично переданих коштів у позику і процентів від суми такої позики, які були самостійно розраховані позивачем на його розсуд та із застосуванням його критеріїв справедливості. Складення розписки є приховування іншого правочину, який сторони насправді вчинили раніше в часі на оплатній основі, що може свідчитити про існування у такому договорі позики ознак удаваності. Крім того, перебуваючи під впливом тяжкої обставини і під психологічним тиском, в умовах обставин, які могли свідчити про існування у ОСОБА_1 психічних розладів і істотно впливати на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, відповідач 02.04.2021 беззаперечно виконала вимоги і переписала текст зі зразку розписки, наданого позивачем, що призвело до вчинення нею правочину на вкрай невигідних умовах. Проте, дослідження судом вказаних вище обставин, що є істотними (існування ознак для визнання правочину в судовому порядку недійсним) і мають місце для правильного вирішення справи, могло б бути можливим лише у випадку звернення ОСОБА_1 до такого суду з зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним, і в разі задоволення судом вимог заяви від 22.01.2025. Разом з цим очевидним є те, що встановленню обставин передачі 02.04.2021 коштів за розпискою у встановленому у ній розмірі, повинно було передувати встановлення судом першої інстанції самого факту володіння позивачем таким розміром коштів на момент їх, нібито, передачі з одночасним встановленням джерел їх походження. Проте, такі докази у матеріалах цієї справи відсутні. Єдиним доказом, який би міг опосередковано прийти до об`єктивного висновку про існування чи відсутність у позивача можливості надати 02.04.2021 кошти у позику у зазначеному у розписці розмірі, є довідка про доходи №255, складена 29.07.2024 КП «ПОВЛ ім.Скліфософського ПОР». Приймаючи до уваги, що загальний розмір отриманих позивачем у 2023 доходів становив 164 034,19 грн, що, з огляду на офіційний курс НБУ (41,098 грн за 1 долар США на день складення довідки про доходи) становив 3 991,29 доларів, виникають справедливі сумніви щодо існування у такого позивача станом на 02.04.2021, можливості надати кошти у позику у зазначеному в розписці розмірі. Звертаючись з позовом про існування зазначених обставин позивач не повідомляв, а суд при винесенні рішення від 23.12.2024 такі обставини не дослідив, що свідчить про неповне з`ясування ним обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення цієї справи. Суд першої інстанції не встановив договір позики на предмет його реальності, оплатності чи безоплатності, удаваності, фіктивності або недійсності, не дослідив відповідних висновків з цього приводу та в рішенні від 23.12.2024 не навів, а в подальшому в ухвалі від 06.02.2025 обгрунтування ОСОБА_1 з цього приводу взагалі проігнорував. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Гудзь Л.Г. просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У судове засідання апеляційного суду 02.07.2025 не з`явилися учасники справи, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 20.05.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 136-137), які були доставлені до електронних кабінетів. 01.07.2025 та 02.07.2025 до апеляційного суду надійшли заявивідповідача ОСОБА_1 та представника позивача ОСОБА_2 адвоката Гудзь Л.Г. про розгляд справи у їх відсутність При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 16.04.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 02.07.2025 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 02.04.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, що підтверджується складеною відповідачем розпискою від 02.04.2021, яка містить зобов`язання останньої повернути надані кошти до 01.08.2021 та підтвердження того, що вона отримала кошти 02.04.2021 (а.с. 24). Наведене підтверджує наявність боргового зобов`язання у відповідача перед позивачем. У судовому засіданні позивачем було надано для огляду та приєднання до матеріалів справи оригінал розписки від 02.04.2024 (а.с. 24), що підтверджує перебування боргового документа у позивача, та, відповідно, свідчить про невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення боргу. Матеріали справи не містять доказів виконання ОСОБА_1 боргового зобов`язання. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем не надано жодних доказів. Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш яку десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а увипадках, коли позикодавцем є юридична особа-незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тлумачення ст. 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц сформовано висновок, що за своїми правовими ознаками договір позикиє реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєюсуттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Згідно з ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати проце в розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У постанові Верховного Суду від 19.12.2018 у справі №544/174/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Згідно ч. ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та доведеним. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу згідно з договором позики від 02.04.2021 у розмірі 130 000 доларів США. Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Правилами ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошейіз зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачемі відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.12.2017 у справі №6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №596/1123/19 (провадження №61-7056св22) та від 05.06.2024 у справі №640/15157/16-ц (провадження №61-4579св24). Згідно матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підтвердження своїх вимог надав оригінал розписки від 02.04.2021, складеної українською мовою наступного змісту: «Я, ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 виданий Октябрським РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській обл. 18 вересня 2009 року прописана у АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 позичила у ОСОБА_2 , паспорт: документ № НОМЕР_3 виданий органом №4613 27.04.2018, ідент. номер НОМЕР_4 , прописаний у АДРЕСА_2 гроші у сумі сто тридцять тисяч доларів США (130 000$), що еквівалентно на момент написання розписки три мільйони шістсот дев`ятнадцять тисяч двісті гривень (3 619 200,00 грн) на термін до 01.08.2021. Сьогоднішня дата 02.04.2021. Зобов`язуюсь віддати всю суму до 01.08.2021. Розписка написана мною добровільно, без стороннього натиску. При невиконанні взятих на себе зобов`язань про можливі наслідки згідно чинного законодавства попереджена» (а.с. 24). Дійсність та достовірність спірної розписки від 02.04.2021, якою підтверджується факт укладання договору позики та погодження його істотних умов в порядку, визначеними нормами, у тому числі, процесуального законодавства України, відповідачем не спростована, а укладений договір позики, посвідчений вищевказаною розпискою, не визнаний недійсним або неукладеним. За результатами перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що зі змісту розписки вбачається отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів саме у борг, тому правовідносини сторін за своєю юридичною природою є позиковими, оскільки доведено факт отримання грошових коштів за розпискою у позику, тобто у власність, як це передбачено статтею 1046 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що між суддею Тімошенко Н.В. та ОСОБА_3 існували зв`язки, зумовлені спільним виконання ними своїх повноважень і посадових обов`язків в Октябрському районному суді м. Полтави, що виконання ОСОБА_3 посадових обов`язків секретаря судового засідання, надалі помічника судді здійснювалося нею виключно за безпосереднім керівництвом судді Тімошенко Н.В., то ці доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані обставини не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першлї інстанції. По справі вбачається, що адвокат ОСОБА_3 вступила у справу вже на стадії перегляду заочного рішення, а не на момент розгляду справи по суті. У заяві відповідача від 22.01.2025 про перегляд заочного рішення відводи головуючому судді не заявлялися. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не брала у позивача грошові кошти у позику саме у такому розмірі, який заявлений позивачем, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, є доведеними, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Боргова розписка (розписка про отримання коштів) від 02.04.2021, виконана власноручно ОСОБА_1 , містить словосполучення «позичила у ОСОБА_2 гроші у сумі сто тридцять тисяч доларів США (130 000$) на термін до 01.08.2021р.», що доводить укладення відповідачем з позивачем договору позики грошових коштів саме у вказаному розмірі. Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем ОСОБА_1 у порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень проти пред`явлених позовних вимог про стягнення боргу за договором позики. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 липня 2025 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов