Постанова 4824 № 371/268/19

справа № 371/268/19 головуючий у суді І інстанції Козіна С.М. провадження № 22-ц/824/4050/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданими представником - адвокатом Бєляєвою Вітою Михайлівною, на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 22 жовтня 2019 року та на додаткове рішення Ржищівського міського суду Київської області від 29 листопада 2019 року по справі за позовом Фермерського господарства «Припіяло Андрій Васильович» до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Зеленьківська сільська рада Миронівського району Київської області, про визнання недійсним пункту договору оренди в частині, визнання незаконним та скасування розпорядження Миронівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,- В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року Фермерське господарство «Припіяло Андрій Васильович» звернулось до суду з позовом до Миронівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Зеленьківська сільська рада Миронівського району Київської області, про визнання недійсним пункту договору оренди в частині, визнання незаконним та скасування розпорядження Миронівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Позов обґрунтовано тим, що 16 лютого 2016 року між Миронівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством " Припіяло Андрій Васильович " укладено договір оренди земельної ділянки (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015 р.) площею 16,25 га (невитребувані паї - 5 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області. Договір укладено на підставі розпорядження Миронівської РДА від 12.02.2015 р. № 35 «Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014 р., укладеного із ФГ «Припіяло A.B.», та розпорядження Миронівської РДА від 16.02.2016 р. № 40 «Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015 р., укладеного з ФГ «Припіяло Андрій Васильович». Розпорядженням Миронівської РДА від 08.06.2016 № 210 (надалі - розпорядження № 210) внесено зміни до розпорядження Миронівської РДА від 16.02.2016 № 40, яким, серед іншого, термін дії договору від 13.02.2015 продовжено на 10 років. Розпорядженням Миронівської РДА від 14.09.2018 № 334 (надалі - розпорядження № 334), серед іншого, прийнято рішення про передачу в оренду ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , відповідач-2) земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 22,85 га (7 невитребуваних земельних паїв), розташованої за межами населеного пункту с. Зеленьки на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області, терміном на 1 рік. Цим же розпорядженням, зокрема, визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації від 08.06.2016 № 210 «Про внесення змін до розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації від 16.02.2016 № 40 «Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015, укладеного з ФГ «Припіяло Андрій Васильович». 17.09.2018 між Миронівською РДА та ОСОБА_3 на підставі розпорядження № 334 укладено Договір оренди земельної ділянки площею 22,85 га (не витребувані паї - 7 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області (надалі - договір від 17.09.2018). Таким чином, між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди невитребуваних паїв, частина з яких на час укладання договору перебувала в оренді у позивача. 09.06.2016 між Миронівською РДА та ФГ «Припіяло A.B.» укладено Договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016. Пункт 2 даного договору викладено в наступній редакції: «Цей Договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації». Позивач вважає, що вимога п. 2 договору від 09.06.2016 про набуття чинності договору після його державної реєстрації суперечить ст. 210 ЦК України, та є недійсною, проте така недійсність не створює наслідків недійсності договору від 09.06.2016 року в цілому. Договір від 16.02.2016 укладено терміном на 10 років. Умови, за якими даний договір припиняє свою дію, не наступали. Правочин не розривався в порядку та підставах, визначених його умовами та законодавством, а у позивача наявне право володіння та користування невитребуваними паями. Приймаючи рішення про передачу в оренду відповідачу-2 невитребуваних паїв з числа паїв, що знаходяться в оренді у ФГ «Припіяло A.B.», відповідач-1, на думку позивача, створив передумови для порушення права позивача безперешкодно користуватись даними невитребуваними паями, чим порушив умови договору від 16.02.2016. Тому розпорядження № 334 є незаконним. На момент укладення відповідачем-1 та відповідачем-2 договору від 17.09.2018 р про оренду невитребуваних паїв діяв інший договір оренди тих самих невитребуваних паїв, укладений між відповідачем-1 та позивачем. Одні і ті самі не витребувані паї не можуть бути об`єктом оренди двох договорів оренди, укладених з різними орендарями. При укладанні 17.09.2018 р. оспорюваного договору оренди невитребуваних паїв, сторонами не були додержані вимоги ст. 203, 215 ЦК України, оскільки договір від 17.09.2018 р. був укладений без попереднього розірвання договору від 16.02.2016 р., укладеного між Миронівською РДА та ФГ «Припіяло A.B.». Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 22 жовтня 2019 року позовні вимоги Фермерського господарства "Припіяло Андрій Васильович" задоволено. Визнано недійсним пункт 2 договору від 09 червня 2016 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16 лютого 2016 року в частині набуття ним чинності після проведення його державної реєстрації. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 14 вересня 2018 року № 334 "Про передачу в оренду земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського товариства на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 17 вересня 2018 року, укладений між Миронівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 . 29 листопада 2019 року Ржищівським міським судом Київської області ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з відповідачів: Миронівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , на користь Фермерського господарства " Припіяло Андрій Васильович" судові витрати у рівних частинах з кожного в загальному розмірі 39 124 гривні, тобто по 19 562 гривні. Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач, ОСОБА_1 , через представника - Бєляєву В.М. , подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. При цьому зазначає, що позивач не довів факту реєстрації договору від 09.06.2016 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016 р., а тому право оренди за укладеним договором Фермерське господарство "Припіяло Андрій Васильович" не набуло. З наданих суду документів, не вбачається, що орендна плата та земельний податок сплачувались саме згідно договору від 09.06.2016 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016 року. Вважає, що позивач не довів факту набуття права оренди невитребуваних земельних часток (паїв) на підставі Договору від 09.06.2016 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016 року, а Розпорядження від 14.09.2018 року № 334 щодо втрати чинності Розпорядження від 08.06.2016 року № 2120 є законним. Крім того, представником ОСОБА_1 , адвокатом - Бєляєвою В.М., подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Ржищівського міського суду Київської області від 29 листопада 2019 року, згідно якої вказує, що додаткове рішення ухвалювалося без призначення судового засідання та без виклику представників сторін, лише за наявними доказами, які надавалися представником позивача до заяви, що позбавило відповідача заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, тому, апелянт вважає, що вказане рішення є незаконним та прийнято з порушенням процесуального законодавства. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 07.02.2020 року до суду надійшов відзив позивача, поданий представником - Курінським О.Г. , згідно якого представник просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначив, що висновки апелянта про неналежність доказів, на підставі яких прийняте рішення є помилковими. Вважає, що суд першої інстанції вірно встановив правовий статус спірної земельної ділянки як земельної частки, правильно застосував висновки Конституційного Суду України, що містяться у рішенні від 16.04.2009 року у справі № 1-9/2009 та визнав незаконним і скасував розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 14.09.2018 року №

334. Позивачем надано належні докази, які підтверджують факт належного користування орендованими земельними паями. Крім того, позивач заперечив, щодо доводів апелянта про ухвалення додаткового рішення, оскільки виклик учасників справи не є обов`язковим та здійснюється на розсуд суду. 28.02.2020 року до суду надійшов відзив представника Миронівської РДА - Ахметової О.І., згідно якого представник апеляційну скаргу підтримав. Зазначив, що позивачем не було доведено факту реєстрації договору від 09.06.2016 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016 року, тому, правові підстави для користування спірною земельною ділянкою відсутні. Позиція суду про те, що відповідач 1 не вжив дій щодо наміру розірвання договору не узгоджується з нормами ст. 33 ЗУ «Про оренду землі». В судовому засіданні представник ФГ "Припіяло Андрій Васильович", адвокат - Курінський О.Г. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Представник Миронівської РДА - Ахметова О.І. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити. Представник ОСОБА_1 , адвокат Бєляєва В.М. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014, укладеного між Миронівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством "Припіяло Андрій Васильович", останньому було передано в оренду земельну ділянку, площею 16,25 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані паї - 5 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області. Договір укладено сторонами терміном на 1 рік (т.1. а.с. 10-15). Згідно договору оренди земельної ділянки (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2014) від 13.02.2015, укладеного між Миронівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством "Припіяло Андрій Васильович", останньому було передано в оренду земельну ділянку, площею 16,25 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані паї - 5 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області. Договір укладено сторонами терміном на 1 рік (т.1, а.с. 16-21). Згідно договору оренди земельної ділянки (про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015) від 16.02.2016, укладеного між Миронівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством "Припіяло Андрій Васильович", останньому було передано в оренду земельну ділянку, площею 16,25 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані паї - 5 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області. Договір укладено сторонами терміном на 1 рік або до моменту отримання власником свідоцтва про право власності на земельну частку (пай) (т.1, а.с. 22-27). Згідно договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016, укладеного між Миронівською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством "Припіяло Андрія Васильовича", внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 16.02.2016, а саме п.п.3.1 п.3 викласти в наступній редакції "договір укладено сторонами терміном на 10 (десять) років або до моменту отримання власником свідоцтва на право власності на земельну ділянку. Після закінчення терміну договору орендар має переважне право поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію" (т.1, а.с. 28). Згідно розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області № 210 від 8.06.2016 "Про внесення змін до розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації від 16.02.2016 № 40 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015, укладеного з ФГ "Припіяло Андрій Васильович", було внесено зміни до розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації від 16.02.2016 р. № 40 "Про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015, укладеного з ФГ "Припіяло Андрій Васильович", а саме: в пункті 1 слова "терміном на 1 рік" замінити на слова "терміном на 10 років" (а.с. 31). Позивачем здійснювалася орендна плата та плата податку за землю за період з 2016 року по грудень 2018 року включно, що підтверджується письмовими доказами по справі: квитанціями, платіжними дорученнями, розрахунками сум земельного податку та податковими деклараціями з плати за землю за вказаний період (т.1, а.с. 35-56). Також судом встановлено, що згідно договору оренди земельної ділянки від 17.09.2018 р., укладеного між Миронівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , останньому було передано в оренду земельну ділянку, площею 22,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані паї - 7 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області. Договір укладено сторонами терміном на 1 рік або до моменту отримання власником свідоцтва про право власності на земельну ділянку (т.1, а.с. 57-62). Згідно протоколу № 6 засідання комісії з питань раціонального використання та охорони земель в Миронівському районі від 12.09.2018 та розпорядження голови Миронівської районної державної адміністрації Київської області № 334 від 14.09.2018 "Про передачу в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Зеленьківської сільської ради Миронівського району Київської області", ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку, площею 22,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані паї - 7 шт.), яка розташована за межами населеного пункту с. Зеленьки Миронівського району Київської області на території Зеленківської сільської ради Миронівського району Київської області, терміном на 1 рік (т.1, а.с. 63-64, 75-76). Задовольняючи позов місцевий суд виходив з того, що внаслідок укладення 17.09.2018 р. договору оренди земельної ділянки між Миронівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , останній отримав право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки. Одночасне існування кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства, спрямованого на забезпечення, визнання та захист державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації та призводить до порушення права позивача, як орендаря. Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку що її слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти, а також договори та інші правочини. Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч.6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності з статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст. 626, 629, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Таким законом є Закон України «Про оренду землі». У відповідності з ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. ( стаття 3, 4 Закону). У відповідності з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Відповідно до вимог статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації; право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами. Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування тощо. На підставі ст. ст. 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав і оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. У частині третій зазначеної статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Стаття 236 ЦК України передбачає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Судом першої інстанції встановлено, що 16.02.2016 р. Миронівська районна державна адміністрація як орендодавець уклала з позивачем як орендарем строком на 10 років договір оренди землі (пункт 3.1 цього договору), який набрав чинності після підписання сторонами та державної реєстрації (пункт 13.1 вказаного договору) (відповідно до змін, внесених до цього договору згідно договору від 16.02.2016 (т.1, а.с. 28). Після спливу зазначеного строку орендар отримав би переважне право поновлення договору на новий строк. Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом (далі - ЗК) України, Законом України «Про оренду землі». Згідно з частиною другою статті 125 ЗК України у вказаній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час підписання 16.02.2016 р. з позивачем договору оренди землі та його реєстрації). Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (статті 20 Закону України «Про оренду землі» у вказаній редакції). Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України). Отже, аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок укладення 17.09.2018 договору оренди земельної ділянки (т.1, а.с. 57-62) між Миронівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 , останній отримав право оренди земельною ділянкою, що стало перешкодою для позивача у реалізації аналогічного права щодо тієї самої земельної ділянки, яке виникло у нього на підставі укладеного договору від 16.02.2016 р., оскільки одночасне існування кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства, спрямованого на забезпечення, визнання та захист державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації та призводить до порушення права позивача, як орендаря. Така ж позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц. Відповідно до ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі вважається поновленим, якщо місцева рада не надала орендарю лист - заперечення в місячний строк після закінчення строку його дії цього договору. Така правова позиція висловлена в постанові ВС від 5 червня 2019 року у справі № 693/45/18. Миронівська районна державна адміністрація не вживала протягом 2016-2018 років будь-яких дій, що могли б свідчити про намір розірвання договору оренди з ФГ "Припіяло А.В.", при цьому останній продовжував користуватись орендованою землею та сплачувати орендну плату, що підтверджується письмовими доказами по справі. Позивачем здійснювалася орендна плата та плата податку за землю за період з 2016 року по грудень 2018 року включно, що підтверджується письмовими доказами по справі: квитанціями, платіжними дорученнями, розрахунками сум земельного податку та податковими деклараціями з плати за землю за вказаний період (т.1, а.с. 35-56). Суд вірно не прийняв до уваги твердження представника Миронівської районної державної адміністрації та довідку Зеленьківської сільської ради від 7 вересня 2018 року №854 про те, що сільська рада не отримувала орендну плату від ФГ "Припіяло А.В.", оскільки дане твердження спростовується зазначеними письмовими доказами по справі. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про неналежність доказів щодо орендної плати, оскільки вказане є припущенням та не спростовується апелянтом належними та допустимими доказами, а зводяться лише до переоцінки доказів на свій розсуд. Колегія суддів погоджується з висновком про те, що укладенням договору оренди землі між Миронівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 були суттєво порушені права ФГ "Припіяло Андрій Васильович", які підлягають судовому захисту шляхом визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Миронівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 та скасування розпорядження Миронівської районної державної адміністрації Київської області від 14 вересня 2018 року №

334. Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містить перелік речових прав та їх обтяжень що підлягають державній реєстрації, а ст. 5 містить перелік нерухомого майна, щодо якого проводиться державна реєстрація прав, в даних статтях Закону відсутнє право оренди земельної частки (паю) або земельна часта (пай) як об`єкт нерухомості. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Судом вірно встановлено, що земельна частка (пай) не є земельною ділянкою в розумінні ст. 79 ЗК України, а тому, не може відноситься до об`єктів нерухомого майна, речові права щодо яких підлягають державній реєстрації у порядку, визначеному нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». З таким висновком погоджується Державна реєстраційна служба України, про що наголошує в своєму листі від 15.01.2013 № 10-06-15-13. Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку ведення Державного земельного кадастру провести реєстрацію прав на земельну ділянку можливо лише після присвоєння кадастрового номеру. Представник Миронівської районної державної адміністрації не заперечував факту відсутності в спірних земельних ділянок кадастрових номерів, а тому в силу ст. 82 ЦПК України дана обставина не підлягає доказуванню. Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. За таких обставин, п. 2 договору від 9 червня 2016 року суперечить чинному законодавству, а тому в цій частині позовні вимоги, також правомірно задоволені судом першої інстанції. Крім того, Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно застосовано рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі №1-9/2009, яким встановлено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Отже, на думку колегії суддів доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування висновків суду першої інстанцій, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено правовий статус спірної земельної ділянки, належним чином надано оцінку доказам, які підтверджують факт належного користування позивачем орендованими земельними паями, відповідно до досягнутих між орендодавцем та орендарем домовленостей, правильно застосовані висновки Конституційного Суду України, що містяться у справі № 1-9/2009, а також інші норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Щодо доводів апелянта про незаконність ухваленого додаткового рішення, то колегія суддів виходить з наступного. Згідно ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. За таких обставин виклик учасників справи є правом суду, а не обов`язком. Суд першої інстанції не вбачав необхідності виклику в судове засідання учасників справи та провів засідання без їх участі. Тому, колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо виклику сторін в судове засідання при ухваленні додаткового рішення є не обґрунтованими та безпідставними. Поряд з цим, колегія суддів розцінює критично доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач-2 був позбавлений можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, оскільки він мав таку можливість протягом судового розгляду справи, проте вказаним правом не скористався. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані представником - адвокатом Бєляєвою Вітою Михайлівноюзалишити без задоволення. Рішення Ржищівського міського суду Київської області від 22 жовтня 2019 року та додаткове рішення Ржищівського міського суду Київської області від 29 листопада 2019 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський Є.М. Суханова