Постанова Дніпровський апеляційний суд № 172/1179/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3802/26 Справа № 172/1179/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Городничої В.С., суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю., за участю секретаря судового засідання Глущенко О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківське-Агро на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року, у складі судді Битяк І.Г., у цивільній справі № 172/1179/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківське-Агро про витребування земельної ділянки з незаконного володіння і користування, скасування запису про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі, ВСТАНОВИЛА: У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, пред`явленим до ТОВ Васильківське-Агро, на предмет витребування з незаконного володіння та користування у ТОВ «Васильківське-Агро» земельну ділянку площею 10,7621 га, кадастровий номер 1220784400:01:001:0049, розташовану в межах території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 та скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права права оренди земельної ділянки за номером 26370046, з підстав того, що 01 січня 2018 року її батьком ОСОБА_2 з ТОВ «Васильківське-Агро» був укладений договір оренди землі № ZRN-VSA-2018-00266 на земельну ділянку з кадастровим номером 1220784400:01:001:0049 площею 10,7621 га, яка на той час належала йому на праві приватної власності згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ДП № 025072. 28 січня 2021 року після смерті батька, вона та її сестра ОСОБА_3 успадкували та відповідно отримали у власність вказану земельну ділянку в рівних частках по 1/2. 07 травня 2021 року працівники ТОВ «Васильківське-Агро» надали їй та її сестрі для підпису додаткову угоду до договору, яку вона дійсно підписала і запам`ятала, що термін дії самого договору оренди землі в ній змінювався і складав 7 років, перебіг дії якого починався з дати його укладання, тобто з 01 січня 2018 року і по 01 січня 2025 року. 16 липня 2024 року після смерті її сестри ОСОБА_3 позивач успадкувала її частину вказаної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 16 липня 2024 року. У подальшому вона вирішила самостійно обробляти вказану земельну ділянку і відповідно до умов договору оренди землі направила на адресу відповідача відповідні листи-повідомлення з вимогою не приступати до обробітку землі та утриматися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджали б їй після закінчення дії договору приступити до обробітку землі, датовані 28 листопада 2024 року та 30 січня 2025 року. Листи були отримані відповідачем, про що свідчать відповідні відмітки про їх отримання на рекомендованому поштовому повідомленні. 17 квітня 2025 року позивач звернулася до державного реєстратора з вимогою виключити відомості щодо автоматичної пролонгації договору, та отримала рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» було внесено запис про інше речове право щодо оренди вказаної земельної ділянки на підставі договору та додаткової угоди до нього від 07 травня 2021 року та відповідно продовжено інше речове право - право оренди земельної ділянки до 01 січня 2032 року. По теперішній час відповідач продовжує без законних на те підстав користуватися належною їй земельною ділянкою, що позивач вважає порушенням її майнових прав, відновлення яких відшукую по суду. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Васильківське-Агро» про витребування земельної ділянки з незаконного володіння і користування, скасування запису про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі - задоволено. Витребувано з незаконного володіння та користування у ТОВ «Васильківське-Агро» земельну ділянку площею 10,7621 га, кадастровий номер 1220784400:01:001:0049, розташовану в межах території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 та скасовано запис в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки за номером 26370046. Стягнуто з ТОВ «Васильківське-Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн (а.с.94-97). Рішення суду мотивовано доведеністю позивачем факту незаконного користування належною їй земельною ділянкою відповідачем після закінчення строку договору, який додатковою угодою не змінювався. Не погодившись з рішенням суду, у січні 2026 року ТОВ «Васильківське-Агро» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати повністю, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права (а.с.98-103). Апеляційна скарга мотивована тим, що додатковою угодою від 07 травня 2021 року до договору оренди земельної ділянки від 01 січня 2018 року, де строк дії договору оренди землі становив 7 років, дата укладання 01 січня 2018 року, а дата закінчення дії договору 01 січня 2025 року, в силу змін у земельному законодавстві, договір оренди було приведено до відповідності таких законодавчих змін, зокрема, встановлено умову щодо поновлення договору у відповідності до 32-2 ЗУ Про оренди землі та ст. 126-1 Земельного кодексу України. 23 липня 2021 року державним реєстратором внесено зміни до строку дії договору, зазначено, що дата закінчення дії 01 січня 2025 року, з автоматичним продовженням дії договору, з правом пролонгації, з правом передачі в піднайм (суборенду). Скаржник наголошує, що позивач не зверталась до державного реєстратора із заявою про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору до закінчення строку дії договору, тобто, до 01 січня 2025 року, тому договір продовжив після підписання додаткової угоди свою дію на 7 років до 01 січня 2032 року. Скаржник також наголосив, що позивач, підписуючи добровільно додаткову угоду до договору, погодилась із умовами, викладеними в ній та мала право припинити договір до 01 січня 2025 року, проте, не звернулась до державного реєстратора з відповідною заявою, а тому дія договору продовжилась на 7 років до 01 січня 2032 року. Скаржник вважає, що права позивача з боку відповідача не порушені, а відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, чого суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував. Крім цього скаржник відзначає, що судом першої інстанції не було достеменно досліджено встановлену договором та додатковою угодою до нього процедуру автоматичного поновлення дії договору, внаслідок чого суд першої інстанції, на думку скаржника дійшов помилкового висновку про припинення дії договору, а направлення листів-повідомлень орендодавця орендареві взагалі не передбачені умовами договору. У червні 2026 року скаржник надав письмові пояснення, де зазначив, що постановою Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі №378/283/25 сформовано висновок про те, що у разі укладення додаткової угоди до договору оренди землі після 16 січня 2020 року, то поновлення такого договору оренди землі має відбуватись за правилами, визначеними ст. 126-1 Земельного кодексу України, тобто, поновлення договору оренди після закінчення строку дії дговору, відбувається без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення та вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається (а.с.137,138). ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась та відзиву на скаргу не подавала, але в сиу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду справи. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, 01 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Васильківське-Агро» був укладений договір оренди землі № ZRN-VSA-2018-00266 на земельну ділянку з кадастровим номером 1220784400:01:001:0049 площею 10,7621 га, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії І-ДП № 025072. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно від 30 травня 2018 року строк дії договору оренди землі зазначений 7 років. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 січня 2021 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В., ОСОБА_1 належить 1/2 частка земельної ділянки розміром 10,7621 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП № 025072. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 липня 2024 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В., ОСОБА_1 належить 1/2 частка земельної ділянки розміром 10,7621 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, що належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на підставі договору про поділ спадщини, посвідченого нотаріально 28 січня 2021 року та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28 січня 2021 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І.В. Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 січня 2021 року та Витягом з Державного реєстру речових прав від 16 липня 2024 року підтверджується факт належності на праві власності ОСОБА_1 вказаної вище земельної ділянки в цілому. 07 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Васильківське-Агро» укладена додаткова угода до договору оренди землі № ZRN-VSA-2018-00266, відповідно до якої до договору оренди землі були внесені зміни щодо орендодавця, оскільки після смерті ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку успадкували ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Умови про строк дії договору оренди землі залишилися незмінними і відповідно до п. 3 договору оренди землі в редакції додаткової угоди від 07 травня 2021 року датою укладення договору є 01 січня 2018 року, договір укладено строком на 7 (сім) років, перебіг строку дії договору розпочинається з дня його укладення. З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 05 травня 2025 року встановлено, що державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії ДП «Центр державної реєстрації» здійснено державну реєстрацію іншого речового права: права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 01 січня 2018 року, строк дії вказаний 7 років, дата закінчення дії зазначена 01 січня 2032 року з автоматичним продовженням дії договору. Позивач 28 листопада 2024 року та 30 січня 2025 року направляла на адресу ТОВ «Васильківське-Агро» листи-повідомлення з вимогою не приступати до обробітку землі та утриматися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджали б їй після закінчення дії договору № ZRN-VSA-2018-00266 приступити до обробітку землі. Відповідачем вказані листи-повідомлення були отримані 05 грудня 2024 року та 04 лютого 2025 року відповідно, про що свідчать відповідні відмітки про їх отримання на рекомендованому поштовому повідомленні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог позивача, встановив, що доведено факт незаконного користування належною їй земельною ділянкою ТОВ «Васильківське-Агро», оскільки строк дії договору оренди від 01 січня 2018 року закінчився 01 січня 2025 року, та до закінчення строку дії договору позивач направила відповідний лист орендарю з вимогою не приступати до обробітку землі та утриматися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджали б їй після закінчення дії договору № ZRN-VSA-2018-00266, приступити до обробітку землі, однак відповідач продовжує незаконно користуватися земельною ділянкою, належною позивачці на праві власності, хоча строк дії договору оренди землі закінчився, а додатковою угодою такий строк не був продовжений. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Частиною 1 ст. 2 ЗУ «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно ст. 1 ЗУ «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до вимог ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» та ст. 93 ЗК України договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За ч.1 ст. 526 ЦК України встановлено, що, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23 листопада 2023 року у справі №685/547/23 встановлено, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) вказано, що: «статтею ЗЗ Закону України «Про оренду землі» було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття «переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк» та «поновлення договору оренди землі», використовуючи конструкцію «поновлення договору оренди землі» як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі»). У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України «Про оренду землі»). При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі»). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12 136гс19), предметом позову в якій було визнання поновленим договору оренди землі у запропонованій редакції на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п`ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору». ВП ВС від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 підтримала власний правовий висновок та визначила, що передбачені в ч.14 і 6 ст. 33 Закону підстави для поновлення договору оренди землі пов`язані між собою, а тому для поновлення договору оренди землі в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, є необхідним надіслання орендарем повідомлення орендодавцю з проєктом додаткової угоди. Таке поновлення не є «автоматичною» пролонгацією орендних відносин й обов`язково оформлюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди, а в разі якщо орендодавець цього не робить у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту в резолютивній частині рішення суду. Також ВП ВС виходила з того, що ст. 33 до її зміни Законом № 340-IX мала назву «Поновлення договору оренди землі», тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Виходячи з назви статті, ВП фактично уніфікувала порядок поновлення договору оренди землі, провівши розмежування між частинами 15 та 68 за критерієм мовчазної згоди орендодавця у відповідь на повідомлення орендаря з проєктом додаткової угоди. Відповідно орендодавець не може змінювати умови договору, так само як їх не може змінити орендар. Верховний Суд ще у 2025 році скасовував рішення судів, які застосовували норму ч. 6 ст. 33 та механізм автоматичної пролонгації договору оренди орендареві, який мовчазно продовжував користуватися землею. Касаційний суд наголошує на вищезгаданих позиціях ВП ВС, що пролонгації без заяви орендаря бути не може, як це викладено у постанові КЦС ВС від 23 липня 2025 року у справі № 161/8859/23. КГС ВС наголошує, що поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону та поняття «поновлення договору оренди», яке містилося у Законі у попередній редакції, є змістовно різними. Закон щодо протидії рейдерству істотно змінив редакцію ст. 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції ст. 33) тепер регулюється статтею 126-1 ЗК. Зміст поняття «поновлення договору оренди», про яке йдеться в абз. 4 розділу «Перехідні положення» Закону про оренду землі базується саме на положеннях ст. 126-1 ЗК України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене ч. 1 ст. 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом від 05 грудня 2019 року № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору. Вже з 16 липня 2020 року діє нова редакція ст. 33 Закону. КГС ВС наголошує, що з тексту статті 33 Закону фактично вилучено частини шостувосьму, які використовувалися як механізм реалізації права орендаря на автоматичну пролонгацію за умови відсутності заперечень орендодавця, та опис процедури поновлення. Нова редакція ст. 33 Закону надає орендарю переважне право перед іншими особами на укладення нового договору, а не поновлення попереднього. Сторони договору оренди можуть погодити істотні умови й укласти новий договір оренди на тих самих або нових погоджених сторонами умовах, при цьому укладення нового договору відповідно до цієї статті здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі ст. 122 ЗК України. При цьому зловживання щодо автоматичного поновлення договорів були масовими. Територіальні громади та громадяни власники землі опинилися в колі пролонгацій, навіть якщо умови договору не виконувалися і були невигідними для них. У постанові КГС ВС від 13 лютого 2024 року у справі № 922/1457/23 зазначено, що за змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Статтями 1, 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Як вже зазначалося колегією суддів, суд першої інстанції установив, що укладена між сторонами додаткова угода до договору оренди землі 07 травня 2021 року, тобто, вже після законодавчих змін у спірних правовідносинах. Пунктом 3.4 цієї додаткової угоди передбачено, що у разі закінчення строку дії цього договору ( у тому числі, але не виключно внаслідок дострокового припинення цього договору) до завершення Орендарем виробничого циклу з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що є об`єктом оренди за цим договором, строк дії цього договору продовжується до завершення такого виробничого циклу Орендарем та до звільнення Орендарем земельної ділянки від належного йому майна (в тому числі від виробничої продукції та іншого майна). У такому випадку продовження (поновлення) строку цього договору відбуватиметься автоматично, без необхідності складання будь-яких документів, у тому числі, але не виключно, без складання додаткових угод про продовження (поновлення) строку цього договору. Орендар зобов`язаний вжити заходів, направлених на повідомлення Орендодавців про факт завершення виробничого циклу та звільнення земельної ділянки від належного Орендарю майна ( у тому числі виробленої продукції та іншого майна) шляхом направлення письмового повідомлення та/або розміщення такої інформації в засобах масової інформації (в тому числі електронних). У випадку закінчення строку дії цього договору до завершення Орендарем виробничого циклу з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці, що є об`єктом цього договору, укладення договору оренди на новий строк здійснюється в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору з урахуванням того, що днем закінчення цього строку дії цього договору, у разі його продовження згідно з цим пунктом договору до звершення Орендарем виробничого циклу з вирощування сільськогосподарських культур, - є день завершення виробничого циклу та звільнення земельної ділянки від належного Орендарю майна (у тому числі виробничої продукції та іншого майна). Пунктом 4.1 додаткової угоди передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено цей договір, Орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди земельної ділянки, що є об`єктом оренди за цим договором, на новий строк. Про намір скористатись переважним правом перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк Орендар зобов`язаний повідомити Орендодавця не пізніше, ніж за місяць до спливу строку цього договору. Обов`язок Орендаря щодо повідомлення Орендодавця вважатиметься виконаним у разі вручення листа-повідомлення під відмітку Орендодавця або його направлення засобами поштового зв`язку на адресу Орендодавця не пізніше, ніж за місяць до спливу строку цього договору. Разом з цим колегія суддів зазначає, що 16 січня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням прикінцевих та перехідних положень - з 16 липня 2020 року), яким стаття 33 Закону «Про оренду землі», яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції. Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23 листопада 2023 у справі № 906/1314/21 стаття 33 Закону «Про оренду землі» у редакції, чинній до 16 липня 2020 року, мала назву «Поновлення договору оренди землі» та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина 2статті 33 зазначеного Закону). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина 3 статті 33 цього Закону). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина 4 статті 33 вказаного Закону). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону «Про оренду землі»). Частина 6 статті 33 Закону про оренду землі встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). За приписами частини 8 цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини 11 цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді. Колегією суддів, як і судом першої інстанції встановлено, що додатковою угодою від 07 травня 2021 року до договору оренди землі від 01 січня 2018 року строк дії договору змінено не було, тобто, перебіг строку дії договору розпочинається з дня його укладання, дата укладання 01 січня 2018 року, строк дії договору 7 років, як це передбачено п.3.1. додаткової угоди. Так, враховуючи, що дія цього договору з додатковою угодою почалась з дня укладення цього договору, тобто, з 01 січня 2018 року, зі строком дії у 7 років, тому датою закінчення дії договору оренди, укладеного між сторонами, є 01 січня 2025 року, враховуючи відсутність на момент закінчення дії договору виробничого циклу Орендаря, як про це зазначено у наведених умовами додаткової угоди від 07 травня 2021 року. Колегія суддів наголошує, що за передбаченим місячним строком до закінчення строку дії договору, тобто, щонайменш до 01 грудня 2024 року, що встановлено як умовами договору, так і наведеними вище законодавчими змінами у земельному законодавстві, відповідач, як орендар, не повідомляв позивача, як Орендодавця, про свій намір скористатись своїм переважним правом на укладання нового договору, як і не надсилав проєкт нового договору для ознайомлення позивача з ним та досягнення усіх істотних умов, що є обов`язком відповідача в даному випадку, а не автоматичне продовження цього договору оренди, як про це помилково наголошує скаржник у апеляційній скарзі. Такі доводи скаржника колегія суддів відкидає. Колегія суддів відзначає, що за наведеними вище умовами додаткової угоди та земельного законодавства, враховуючи усталену судову практику Верховного Суду з цього питання, відповідач є таким, що порушив істотні умови договору, втративши таке переважне право на укладання нового договору оренди. Наразі недосягнення згоди щодо істотних умов договору, припиняє саме переважне право на укладення договору оренди землі. Практика КГС ВС вказує, що припинення переважного права констатується судом у разі, зокрема, порушення процедури, визначеної ч. 5 ст. 33 Закону, зокрема, неподання проєкту додаткової угоди. Належить також зазначити, що договір оренди землі є консенсуальним договором (орендодавець зобов`язаний передати орендареві земельну ділянку), який встановлює такі права сторін у зобов`язальних правовідносинах: для орендаря - право вимагати передання йому у володіння та користування земельну ділянку; для орендодавця - право на оренду плату та право вимагати використання ділянки відповідно до договору і законодавства (див. пункти 8.6-8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22). В цій справі, що переглядається колегією суддів, як і судом першої інстанції встановлено фактично порушення відповідачем процедури, визначеної ч. 5 ст. 33 Закону, що є правовою підставою для витребування земельної ділянки позивача на його користь у відповідача зі скасуванням запису про речове право оренди відповідача, як це вірно встановлено судом першої інстанції та скаржником не спростовано. Колегія суддів відзначає, що доводи скаржника про те, що саме на позивача покладено обов`язок звертатись із заявою про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору до закінчення строку дії договору, тобто, до 01 січня 2025 року, є безпідставним, оскільки без обов`язкового відповідного повідомлення Орендаря у певний строк про свій намір Орендодавець позбавлений можливості передчасно вносити зміни до реєстру за такою заявою, а тому і доводи скаржника про недобросовісність поведінки позивача також колегія суддів відхиляє. Доводи скаржника про неналежно досліджену процедуру автоматичного поновлення дії договору судом першої інстанції колегія суддів не приймає до уваги, адже сам відповідач не дотримався встановленої процедури як за умовами додаткової угоди, так і за положеннями діючого законодавства з їх змінами. Колегією суддів встановлено порушення прав позивача з боку відповідача, враховуючи недотримання останнім відповідної процедури укладання нового договору та відсутність висловлення позивачем своєчасно наміру про використання переважного права на оренду земельної ділянки позивача, тому такі доводи скаржника колегією суддів не беруться до уваги. Разом з цим скаржник наголошує на тому, що поновлення договору вважається поновленим без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення, однак, до правовідносин, що склались між сторонами у цій справі, такі твердження не можуть застосовуватись, оскільки, за наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, таке поновлення стосується лише періоду правовідносин, коли орендар в період закінчення дії договору ще проводить виробничу дільність та використовує земельну ділянку за сільськогосподарським призначенням та умовами договору, тобто, до закінчення виробничого циклу. У випадку цієї справи договір закінчив свою дію 01 січня 2025 року, тобто, за відсутності розпалу сільськогосподарської діяльності відповідача безпосередньо на земельній ділянці, що не спростовано скаржником жодним доказом. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наявність порушеного права позивача, як власника спірної земельної ділянки, доведена належними та допустимими доказами, а скаржником це не спростовано. Разом з цим колегія суддів відзначає, що посилання скаржника у письмових поясненнях на висновки Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі №378/283/25 є безпідставними, оскільки такі висновки стосуються періоду правовідносин, які склались між сторонами договору оренди землі вже після закінчення строку дії договору оренди, тоді як у справі, що переглядається правовідносини стосуються саме період до закінчення такої дії договору оренди. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, N 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судам необхідно досліджувати кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не повинна бути поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як на одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Васильківське-Агро залишити без задоволення. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 23 червня 2026 року. Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.О. Макаров І.Ю. Ткаченко