Постанова 4808 № 344/7403/19

Справа № 344/7403/19 Провадження № 22-ц/4808/277/20 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Матківський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого Матківського Р.Й. суддів Василишин Л.В., Максюта І.О., секретаря Мельник О.В., з участю представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Рокетської С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року, Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування У квітні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 03.12.2013 року у розмірі 11 832,06 грн та судових витрат у розмірі 1921 грн. Свої вимоги банк обґрунтував тим, що відповідно до договору № б/н від 03.12.2013 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у розмірі 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Свої зобов`язання за договором відповідач не виконує, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором, розмір якої на 26.03.2019 року становить 11 832,06 грн, що складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 685,26 грн., пені, нарахованої за прострочене зобов`язання - 8357,18 грн, пені за несвоєчасність сплати боргу - 1750 грн, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 539,62 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальністю у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тому у відповідача відсутній обов`язок з їх сплати. Суд встановив, що відповідно до розрахунку заборгованості поданої позивачем відповідач у повному обсязі погасив заборгованість за тілом кредиту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги На вказане рішення представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду по справі №755/18246/15-ц від 07.03.2018 року, згідно якої підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. У справі №444/9519/12 від 28.03.2018 року ВП ВС висловив правовий висновок, що в межах строку кредитування відповідач повинен повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними(щомісячними) платежами. Стверджує, що відповідач укладення чи неукладання кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, відповідач не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов`язань, зустрічних позовних вимог не заявляв, тому суд помилково відмовив у задоволенні позову. Відзиву на позов відповідач не подавав. Фактичні обставини справи встановлені судом Судом встановлено, що 03.12.2013 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 7), згідно якої банк надав відповідачу кредит у розмірі 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Згідно розрахунку розмір заборгованості відповідача на 26.03.2019 року становить 11832,06 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 0,00 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 685,26 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн., пеня за прострочене зобов`язання - 8357,18 грн., пеня за несвоєчасність сплати боргу - 1750,00 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 539,62 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, вислухавши представника апелянта, яка вимоги скарги підтримала, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, з посиланням на положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, зазначав, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Суд першої інстанції дав правильну оцінку вказаним доводами позивача. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 03.12.2013 року процентна ставка не зазначена, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача штрафів у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 539,62 грн (процентної складової), пені за прострочене зобов`язання - 8357,18 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу - 1750,00 грн., у зв`язку з безпідставністю позовних вимог через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу. Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують вказаного висновку суду першої інстанції, оскільки такий висновок узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в постанові від 03 липня 2019 року. Укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 03.12.2013 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), однак, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті. Попри те, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що із розрахунку заборгованості (а.с. 5-6) вбачається, що відповідач у повному обсязі погасив заборгованість за тілом кредиту. Навпаки судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач має заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 685,26 грн., які саме і просив стягнути позивач. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість за тілом кредиту складається із поточної заборгованості (в розрахунку заборгованості це графа «тіло кредиту на звітню дату»), якої у відповідача немає, та простроченої заборгованості (графа «тіло кредиту прострочене на звітню дату»), яка становить 685,26 грн. Прострочений кредит (прострочене тіло кредиту) - це кредитні кошти, які були надані позичальнику та не були повернуті у строк, передбачений договором. Оскільки відповідач має заборгованість за простроченим тілом кредиту, тобто за тілом кредиту, яке не погашене у визначений кредитним договором строк, то суд першої інстанції помилково вважав, що відповідач у повному обсязі погасив заборгованість за тілом кредиту. Відповідачем та судом першої інстанції наданого банком розрахунку заборгованості за простроченим тілом кредиту не спростовано, з огляду на диспозитивність цивільного судочинства, яке здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Отже, суд апеляційної інстанції з урахуванням вищевказаного правового висновку Великої Палати Верховного Суду вважає, що з відповідача з користь позивача необхідно стягнути фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти, які в добровільному порядку банку не повернуті, якими є заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 685,26 грн. З огляду на це, відповідно до ст.374 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 685,26 гривень необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов у вказаній частині задовольнити із зазначених вище підстав. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 03.12.2013 року щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 685,26 гривень скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов у вказаній частині задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01133, м. 01101, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.12.2013 року у розмірі 685 гривень 26 копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 278 гривень 07 копійок, а всього стягнути 963 гривні 33 копійки (дев`ятсот шістдесят три гривні 33 копійки. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11 березня 2020 року. Головуючий Р.Й. Матківський Судді Л.В. Василишин І.О. Максюта