Постанова 4803 № 203/2707/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2211/21 Справа № 203/2707/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Лаченкової О.В., Городничої В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 11 липня 2013 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 20 травня 2020 року виникла заборгованість в загальній сумі 83991,73 грн., з яких: 33498,12 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11705,08 грн. - заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 38788,53 грн. - нарахована пеня, яку АТ КБ ПриватБанк просить стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2013 року, яка виникла станом на 20 травня 2020 року в сумі 33498,12 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, а тому позов в іншій частині задоволенню не підлягає. Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення вимог, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вимог про стягнення заборгованості за процентами, нарахованими згідно ст. 625 ЦК України, та пенею, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ ПриватБанк надано копію анкети-заяви від 11 липня 2013 року, відповідно до умов якої ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які разом з пам`яткою клієнта та тарифами складають договір про надання банківських послуг (а.с.36). Зазначена вище анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом. Анкета-заява містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Долучений до матеріалів справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна та Умови та Правила надання банківських послуг, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг - не містять підпису відповідача, а тому не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем (а.с.37-102). Згідно з приведеним банком розрахунком заборгованість за вказаним кредитним договором від 11 липня 2013 року станом на 20 травня 2020 року складає 83991,73 грн., з яких: 33498,12 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 11705,08 грн. - заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 38788,53 грн. - нарахована пеня. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконував належним чином умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту, розмір якої не оскаржується. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання кредитних коштів відповідачем, про що свідчить наданий банком розрахунок, і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути фактично отримані грошові кошти. В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається. Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у стягненні заборгованості за нарахованою пенею суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не можуть вважатися частиною кредитного договору. Нараховані проценти на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, також не підлягають стягненню, оскільки неможливо встановити строк кредитування, в межах якого позивач мав право нараховувати проценти за користування кредитом. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованою пенею. Так, позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 липня 2013 року посилається на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини договору. Однак, матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цим витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ознайомилася відповідач та погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо нарахування пені. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про нарахування пені, надані банком Умови та Правила надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за нарахованою пенею, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по її сплаті у анкеті-заяві від 11 липня 2013 року. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження №14-131цс19. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованою пенею у розмірі 38788,53 грн., оскільки її нарахування не підтверджено належними доказами. Крім того, банком не доведено, який строк дії кредитного договору було погоджено сторонами, що унеможливлює встановити строк кредитування, в межах якого позивач мав право нараховувати проценти за користування кредитом, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, також задоволенню не підлягають. Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду в оскаржуваній частині є безпідставними та зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк залишити без задоволення. Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: О.В. Лаченкова В.С. Городнича