Постанова 4818 № 610/3036/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 22 лютого 2021 року м. Харків справа №610/3036/19 провадження № 22-ц/818/1492/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Кругової С.С., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 листопада 2020 року, ухвалене суддею Тімоновою В.М., В С Т А Н О В И В : Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що відповідно до договору № б/н від 03.09.2013 року відповідач отримав кредит у розмірі 25 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по кредитному договору, станом на 01.09.2019 року виникла заборгованість у сумі 63 723,07 грн. У зв`язку з викладеним АТ КБ «Приватбанк» просив стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 03.09.2013 року у сумі 63723,07 грн. та витрат зі сплати судового збору у сумі 1921,00 грн. Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 10 листопада 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03.09.2013 року у сумі 41 987,84 грн (сорок одна тисяча дев`ятсот вісімдесят сім гривні вісімдесят чотири копійок). В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було встановлено, що позивач не має права нараховувати проценти, отже наданий позивачем розрахунок не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо встановити. Також вказує, що розрахунок не оформлений належним чином. Банк не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, проте Полфьорова Я.В., діючи в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», надала письмові пояснення по справі. В поясненнях зазначила, що ОСОБА_1 не заперечує позичення в Банку коштів шляхом отримання картки зі встановленим кредитним лімітом, оскільки вказує, що не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з нього простроченого тіла кредиту у розмірі 17 368,83 грн. Твердження апелянта про те, що розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказам є необґрунтованими, оскільки відповідач не був позбавлений можливості надати власний розрахунок заборгованості. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, тому в іншій частині рішення суду колегією не переглядається. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 29 грудня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе за договором кредиту зобов`язань щодо повернення отриманих у кредит коштів належним чином не виконав, правовими наслідками чого є стягнення з нього заборгованість за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту за кредитним договором. Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 03 вересня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», і ОСОБА_1 шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України) було укладено договір б/н, предметом якого стало надання кредиту у розмірі 25 000,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, в порядку та на умовах, визначених Договором - заявою, Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. До кредитного договору позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.09.2019 року по кредитному договору від 03.09.2013 року становить 63 723,07 грн, з них: 24 619,01грн. заборгованість за тілом кредиту; 17 368,83 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 17374,61 грн заборгованість за пенею; 850 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату боргу на суму від 100 грн; штраф у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 3010,62 грн (процента складова). Водночас, у заяві позичальника від 03 вересня 2013 року не зазначена сума кредитного ліміту, процентна ставка, пеня та штраф. Повноваження позивача щодо надання послуг кредитування підтверджуються відомостями, що містяться у витягу з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 року, Банківській ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, Статуті Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", затвердженому постаново КМУ від 05 червня 2019 року №594 (а.с. 29-33). Частиною першою статті 1054ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти За змістом статей 525,526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до положень статей 610,611,625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Отже, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Однак позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню лише частково, виходячи з наступного. З розрахунку вбачається, що заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. за поточним тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, становить 41 987, 84 грн. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за пенею та штрафами. У заяві-анкеті від 03 вересня 2013 року базова процентна ставка за кредитом не визначена. Крім того у заяві-анкеті неможливо визначити чи зазначені умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В апеляційній скарзі відповідач заперечує, що ознайомлювалася з Умовами та правилами надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, з умовами та тарифами отримання кредитної картки «Універсальна». Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження№ 14-131цс19). Суд апеляційної скарги бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17, оскільки спірні правовідносини та правовідносини, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, хоча і стосуються іншого відповідача, проте за характером є тотожними. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за кредитним договором. За таких обставин, колегія суддів вважає що нарахування відсотків, пені та штрафу суперечить умовам договору. Колегія суддів вважає, що сплачені відповідачем грошові кошти Банк неправомірно відносив на погашення процентів, в той час як процента ставка, як і пеня та штраф договором не передбачені. Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. З виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 фактично користувався кредитними коштами, поповнював рахунок, здійснював інші платежі та погашав заборгованість за кредитом. Вказані обставини не заперечує і сам відповідач. Так, з розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 було погашено відсотків за рахунок кредиту на загальну суму 30 577 грн. 84 коп., хоча матеріали справи не містять доказів того, що сторони дійшли домовленості щодо нарахування відсотків. Таким чином, заборгованість за тілом кредиту підлягає зменшенню на зазначену суму і становить 11 410 грн. (41 987,84-30577,84 ) Отже з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11 410 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 являється особою з інвалідністю другої групи, загальне захворювання (а.с.120). Позивач АТ КБ «Приватбанк» при зверненні до суду з позовом сплатив 1921 грн. судового збору, згідно платіжного доручення №РROM4BА78S від 04.09.2019 року. Таким, чином відповідач ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях як особа з інвалідністю ІІ групи, а тому сума судового збору, яка підлягає стягненню з нього пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 343 грн. 97 коп. в силу дії ст.141 ЦПК України компенсується позивачеві за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10 листопада 2020 року змінити в частині суми стягнення заборгованість за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту за кредитним договором б/н від 03 вересня 2013 року. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03.09.2013 року у сумі 11 410 грн. Витрати Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 343 грн 97 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді С.С. Кругова О.Ю. Тичкова