Постанова 4813 № 513/431/20

Номер провадження: 22-ц/813/4132/21 Номер справи місцевого суду: 513/431/20 Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.05.2021 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2020 року у складі судді Бучацької А.І., в с т а н о в и в: У червні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтований тим, що відповідач 10.08.2017 підписав заяву, чим підтвердив, що зазначена заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими він ознайомлений і згоден, що засвідчив своїм підписом. Ознайомившись з Умовами та правилами, відповідач отримав кредитну картку, а також кредит, розмір якого в подальшому було збільшено до 6000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором, станом на 28.04.2020 виникла прострочена заборгованість в загальному розмірі 14809,98 грн. з яких: 9158,45 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9158,45 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 3208,90 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 1261,20 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 500 грн. штраф (фіксована частина); 681,43 штраф (процентна складова). У зв`язку з викладеним просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг у розмірі 14809,98 грн. станом на 28.04.2020. Заочним рішенням Саратського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк», заборгованість станом на 28 квітня 2020 року за кредитним договором № б/н від 10 серпня 2017 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту в сумі 9158, 45 грн, а також судовий збір у сумі 2102 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов у вказаній частині задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін. В апеляційній скарзі апелянт послався на те, що з моменту підписання фізичною особою заяви між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. 10.08.2017 відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку з встановленим кредитним лімітом. Згідно виписки по руху коштів відповідач активно користувався кредитним лімітом, знімав кошти, потім частково погашав заборгованість за договором та знову користувався кредитними коштами. 30.10.2018 відповідач також підписав довідку про умови кредитування (Паспорт споживчого кредиту). В кінці довідки відповідач своїм підписом підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування. У вказаній довідці зазначена процентна ставка при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту, розмір штрафів. Отже, сторони при укладанні кредитного договору належним чином узгодили обставини та відповідний розмір відсоткової ставки, штрафу за порушення строків платежів з будь-яким з грошових зобов`язань. Підписання вказаної довідки є належним доказом ознайомлення з умовами кредитування. Апелянт зазначив, що ухвала про витребування додаткових доказів та відзив на позовну заяву на адресу позивача не надходили, про підстави відмови в частині позовних вимог та необхідність надання додаткових доказів для підтвердження таких позовних вимог стали відомі позивачеві після отримання копії оскаржуваного рішення. Оскільки довідка як доказ має важливе значення для правильного вирішення справи, всебічного та повного встановлення обставин справи, у тому числі, щодо погодження з відповідачем умов кредитування, апелянт просив прийняти вказаний доказ до уваги. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянт оскаржує рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафу, а тому в іншій частині рішення не переглядається. Судом встановлено, що відповідач 10.08.2017 підписав анкету-заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, відповідно до якої отримав кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, який станом на 06.11.2018 збільшено до 2 460 грн. В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором від 10.08.2017 станом на 28.04.2020 в загальному розмірі становить 14809,98 грн. з яких: 9158,45 грн заборгованість за тілом кредиту, 3208,90 грн заборгованість за простроченими відсотками та 500 грн. штраф (фіксована частина), 681,43 грн. штраф (процентна складова), 1261,20 грн. процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти на підставі ч. 1 статті 1048 ЦК України. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом, і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно до ст. 1055 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором посилався на Умови та Правил надання банківських послуг та Тарифи Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач. Інші докази до суду першої інстанції не надані. Факт наявності кредитних відносин з відповідачем позивач обґрунтовує копією анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанк від 10.08.2017, розрахунком заборгованості станом на 28.04.2020. Однак копія анкети-заяви від 10.08.2017 не містить відомостей про ознайомлення відповідача саме з Умовами та Правилами надання банківських послуг як і не місить розміру процентної ставки. Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "Приватбанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (10.08.2017) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01.06.2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів), надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №14-131цс19 є доречним. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена також у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження N 6-16цс15). Додану до апеляційної скарги копію Паспорту споживчого кредиту, підписаного відповідачем 30.10.2018, який містить посилання на розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, апеляційний суд до уваги не приймає з огляду на таке. Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що наданий банком апеляційному суду Паспорт споживчого кредиту не було подано до суду першої інстанції та він не був предметом розгляду у суді першої інстанції. Представник позивача не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому наданий ним вказаний вище документ не приймається апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України. Крім того, з копії Паспорту споживчого кредиту вбачається, що його підписано сторонами 30.10.2018, тоді як звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на підписану відповідачем анкету-заяву від 10.08.2017, яка не містить жодних відомостей про сам паспорт, як складову цього договору. При цьому зазначений Паспорт споживчого кредиту від 30.10.2018 неможливо визнати документом, який може підтверджувати умови кредитування, оскільки у вказаному документі передбачено умови кредитування для кредитних карток "Універсальна" та "Універсальна ГОЛД", проте, з його змісту не вбачається, умови якої саме кредитної картки були погоджені з відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач заперечень проти позову не подавав, розмір заборгованості та умови договору не оспорював, апеляційний суд відхиляє, оскільки доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості за відсотками є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України. Доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах. Водночас неможна погодитися з висновком суду про відмову у стягненні процентів на суму боргу в порядку ст.625 ЦК України, висновок суду в цій частині належним чином не обґрунтований, право на стягнення процентів в порядку ст.625 ЦК України не обумовлене умовами договору, а випливає з закону, тому в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення в цій частині скасуванню із ухваленням нового про задоволення вимог. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів в порядку ст.625 ЦК України скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» проценти в порядку ст.625 ЦК України в розмірі 1261,20 грн. В решті рішення в частині відмови в задоволенні вимог залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: