Постанова 4803 № 203/2777/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1593/20 Справа № 203/2777/18 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі - Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Центральної районної у м.Дніпро ради, про визнання права користування житловим приміщенням, - в с т а н о в и л а: У серпні 2018 року ОСОБА_3 , діючи в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням, мотивуючи його тим, що 14 червня 2014 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 та від якого вони мають малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , втім, починаючи з 2010 року вона мешкала разом з ОСОБА_2 за адресою його батьків, а з 2013 року вони стали проживати у квартирі АДРЕСА_1 , яка була придбана для їх молодої сім`ї. Вказувала, що 21 жовтня 2013 року був укладений договір дарування вказаної вище квартири, а вона з моменту укладання зазначеного договору дарування вселилася у квартиру, проживала у ній з відома та за згодою її власника, разом з чоловіком ОСОБА_2 вона провела у ній ремонт, сплачувала за житлово-комунальні послуги, після народження їхні діти також проживали у вказаній квартирі. Зазначала, що у березні 2018 року вона з ОСОБА_2 припинила шлюбні стосунки та в той період ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , не поставивши її до відмова, уклали 28 березня 2018 договір дарування квартири. Посилаючись на те, що вона та ОСОБА_2 розлучилися, що останній почав чинити їй та їхнім спільним дітям перешкоди у користуванні квартирою, постійно принижує її, відключив електропостачання до квартири та добровільно вирішувати виниклу ситуацію відповідачі відмовляються, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею та її малолітніми дітьми право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, не взяв до уваги, що позивач не являється членом його сім`ї, а він є власником спірної квартири та не може бути жодним чином обмеженим у праві користуванні своєю власністю, договір дарування в судовому порядку фіктивним не визнавався, а тому в силу ст.204 ЦК України є правомірним. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, позивач зареєстрована та постійно проживає по АДРЕСА_2 , у спірній квартирі вона не проживає та ніколи не була зареєстрована. Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у повній мірі не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 червня 2014 року. За час перебування в зареєстрованому шлюбі у останніх народилось двоє малолітніх дітей - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В березні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини та рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 2018 року шлюб між ними було розірвано. Позивач ОСОБА_3 є зареєстрованою в АДРЕСА_2 , 21 березня 2013 року за договором дарування квартира АДРЕСА_1 була подарована ОСОБА_1 його сину ОСОБА_2 . За договором дарування від 29 березня 2018 року вказана квартира ОСОБА_2 була подарована ОСОБА_1 . Згідно акту від 29 червня 2018 року, складеному та підписаному мешканцями квартир у будинках АДРЕСА_4 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , зафіксовано факт проживання позивачки та її малолітніх дітей в квартирі АДРЕСА_1 . Факт проживання позивачки з дітьми в спірній квартирі підтверджується і наданим відповідачем ОСОБА_2 до відзиву актом від 22 серпня 2018 року. Відповідно до довідки від 21 червня 2018 року КЗО НВК №148 «Спеціалізована школа дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Планета щастя» ДМР вбачається, що малолітня ОСОБА_4 виховується у групі раннього віку у вказаному закладі, що розташований в Центральному (Кіровському) районі м.Дніпра поруч із місцем проживання позивачки з дітьми в спірній квартирі. Судом також були допитані свідки. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що відчуження ОСОБА_2 спірної квартири за договором дарування своєму батьку ОСОБА_1 в березні 2018 року, тобто у період, коли позивачка та ОСОБА_2 припинили шлюбні відносини та мали намір розірвати шлюб, свідчить про фіктивність укладеного договору дарування від 29 березня 2018 року, з метою позбавлення позивачки з дітьми права користування квартирою, в той час коли право користування вказаним житлом у дітей виникло на підставі факту їх народження. Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Положеннями частини третьої статті 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК). Частиною першою статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власником спірної квартири наразі є відповідач ОСОБА_1 . Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.34 постанови "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07 лютого 2014 року №5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Цивільне та житлове законодавством України виділяє наступні правові категорії осіб (крім власника), які можуть мешкати у житлі належному фізичній особі на праві власності: 1)члени сім`ї власника жилого будинку/квартири (статті 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України); 2)наймач та члени його сім`ї (стаття158 ЖК УРСР, стаття 810,816 ЦК України); 3)тимчасові мешканці (стаття 98, 161 ЖК УРСР, стаття 818 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, - сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України). Згідно із частиною третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Права малолітньої дитини на проживання у житловому приміщенні є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками. Виникнення права членів сім`ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім`ї на користування цим будинком. Отже, права членів сім`ї власника будинку на об`єкт власності є похідними від прав самого власника. Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об`єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири). Частина 4 ст.156 ЖК УРСР передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено також у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункту 15 постанови від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Спірна квартира була подарована ОСОБА_1 ОСОБА_2 21 березня 2013 року, тобто до укладання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім`ї права користування займаним приміщенням. Втім, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач разом з дітьми не є членами сім`ї власника квартири - відповідача ОСОБА_2 , позивач зареєстрована за іншою адресою. У квартирі ОСОБА_3 проживала як дружина колишнього власника спірної квартири ОСОБА_2 . З позовом про визнання недійсним договору дарування квартири від 29 березня 2018 року не зверталась, а тому посилання суду першої інстанції на фіктивність вказаного договору не можуть бути прийняті до уваги. Зважаючи на викладене вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею та її дітьми права користування квартирою не можуть бути задоволені, а рішення суду першої інстанції не може бути залишене без змін. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, прийнявши до уваги доводи приведені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи результат розгляду даної справи, з позивача ОСОБА_3 на користь відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у розмірі по 1.057 грн.20 коп. в рахунок кожного Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_3 в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей Центральної районної у м.Дніпро ради, про визнання права користування житловим приміщенням залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 1.057 грн. 20 коп. в рахунок кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.