Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/9862/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3952/20 Справа № 212/9862/19 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 212/9862/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2020 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 09 січня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 з 27.02.1979 року по 19.11.2001 року працював на різних посадах на шахті імені Орджонікідзе ВО «Кривбасруда», яку 30.12.1998 року передано в оренду ВАТ «Цетральний гірничо-збагачувальний комбінат» на підставі договору оренди майна №1280-14-11/98, а з 09.11.2001 року, згідно договору купівлі продажу №1167-16-012001, цілісний майновий комплекс шахти імені Орджонікідзе перейшов у власність ВАТ «Цетральний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «Цетральний гірничо-збагачувальний комбінат». 19 листопада 2001 року був звільнений з посади, у зв`язку з скороченням штату робітників, на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України. Внаслідок праці протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці, позивач ОСОБА_1 отримав професійне захворювання та висновком МСЕК від 12.12.1995 року йому первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням. При наступних переоглядах, висновком МСЕК від 11.11.2003 року йому було встановлено 35 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, безстроково. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він отримав професійне захворювання, що завдає йому моральних страждань, які полягають в тому, що його постійно турбує стійкий виражений біль в плечових, ліктьових суглобах, головний біль, зниження слуху та безсоння. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 160 000,00 грн., яку просив стягнути з відповідача ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на свою користь, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 60 000,00 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судові витрати у розмірі 768,40 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» просить змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та зменшити його до 35 000,00 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 працював на різних посадах в Рудоуправлінні імені Леніна ВО «Кривбасруда», правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», а не ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», а тому останній не має нести відповідальність за моральну шкоду, завдану іншим підприємством. Крім того, на думку відповідача, розмір моральної шкоди визначено судом без урахування всіх обставин справи та судової практики судів першої та апеляційної інстанції Дніпропетровської області, відповідач вважає, що достатньою буде сума відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 35 000,00 грн., у зв`язку з чим й просить змінити рішення суду першої інстанції в цій частині. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.02.1979 року працював в умовах впливу шкідливих факторів на різних посадах шахти Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда», правонаступником якої є ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». 19.11.2001 року позивач звільнений у зв`язку із скороченням штату робітників на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП України (а.с.7-10). Згідно рішенням ЛЕК Криворізького НДІ Промислової медицини від 05 жовтня 1995 року ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання з діагнозами: ангіоневроз І-ІІ ст. церебрально-перефирична форма з частковими нестабільними атаками та вираженими капілярами на кистях, ДВ коглеарний неврит справа, початкова стадія, з легким зниженням слуху (туговухість). Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 17.10.1995 року, встановлено причини виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 : запиленість повітря робочої зони, яка складала 2.1мг/м3 при ПДН-2.0, рівень шуму складав 112-114 дБа при ПДУ-80дБа, рівень локальної вібрації на ручних перфораторах перевищував ПДУ в 1.4 рази, на тілескопічних -1.8 рази (а.с.11-12). Відповідно до висновку МСЕК від 09.11.1995 року позивачу первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням, з наступним переоглядом 01.10.1996 року (а.с.13). Позивач неодноразово проходив переогляди, висновком МСЕК від 11.11.2003 року ОСОБА_1 встановлено 35 % (25% по ангіоневрозу, 10% по нейросенсорній туговухості) втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, група інвалідності не визначена, безстроково (а.с.17). У зв`язку з отриманим хронічним професійним захворюванням позивач періодично проходить лікування, що підтверджується виписками із історії хвороби (а.с. 18-24). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції від 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1995 рік, й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 60 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активність позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві у 1995 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 1995 рік. У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 994 600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Судом першої інстанції вірно встановлено, що у зв`язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 35%, який встановлено безстроково. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я відсутнє. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що останнє не є правонаступником шахти імені Орджонікідзе ДВО «Кривбасруда», колегією суддів відхиляються з огляду на наступні обставини. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 258 «Про спеціальний режим реструктуризації гірничо-рудних підприємств Кривбасу, гірничо-хімічних підприємств Яворівського і Роздольського «Сірка» та Стебницького «Полімінерал» Львівської області», пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України від 29 липня 1998 року № 263 Державне виробниче об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» (далі - ДВО «Кривбасруда») перейменовано у Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Згідно з пунктом 2 цього наказу правонаступником перейменованого Державного виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» призначене Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства промислової політики України «Про реорганізацію Криворізького державного залізорудного комбінату» від 12 липня 1999 року № 248 та пункту 1 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» (далі - ДАК «Укррудпром») від 31 грудня 1999 року № 347 Державне підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» шляхом реорганізації перетворено у Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» ДАК «Укррудпром». Згідно з пунктом 3 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» від 31 грудня 1999 року № 347 Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» є правонаступником реорганізованого Державного підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат». Відповідно до спільного наказу Державного комітету промислової політики України та Фонду державного майна України від 19 лютого 2001 року № 66/245 «Про реорганізацію Дочірнього підприємства «Криворізький державний залізорудний комбінат» та пункту 1 наказу Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» від 30 липня 2001 року № 290 Дочірнє підприємство «Криворізький державний залізорудний комбінат» Державної акцiонерної компанiї «Укррудпром» шляхом реорганізації було перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - ВАТ «Кривбасзалізрудком»), правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком». На підставі договору оренди від 30 грудня 1998 року, укладеного між Генеральним директором ВАТ «Кривбасзалізрудком» та генеральним директором ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», шахта імені Орджонікідзе була передана в строкове платне користування орендарю. Згідно з договором купівлі-продажу від 9 листопада 2001 року ВАТ «Кривбасзалізрудком» передало у власність ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», майно цілісного майнового комплексу шахти імені Орджонікідзе. За пунктами 1.1-1.3 цього договору здійснено передачу у власність обладнання, інвентаря та іншого майна на суму 2 366 058 грн. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У частині першій статті 37 ЦК Української РСР, у редакції 1963 року, передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). За статтею 466 ЦК Української РСР, у редакції 1963 року, у разі реорганізації юридичної особи виплата щомісячних платежів (стаття 465 цього Кодексу), належних з неї у зв`язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров`я чи заподіянням смерті, покладається на правонаступників юридичної особи. При ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому або особам, зазначеним у частині другій статті 456 цього Кодексу, платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. У разі ліквідації юридичної особи позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, зв`язані з ушкодженням здоров`я чи смертю громадянина, пред`являються до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи. Вимога про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у статтях 463 і 464 цього Кодексу, пред`являється до правонаступника або відповідно до організацій, зазначених у частині третій цієї статті, або відповідно до правонаступника юридичної особи чи організації, зазначених у частині третій цієї статті, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду. Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство може бути створено в результаті виділення зі складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об`єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємозобов`язань та укладених договорів з іншими підприємствами. Згідно із частинами першою та шостою статті 34 цього Закону України «Про підприємства в Україні» ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права й обов`язки реорганізованого підприємства. У пунктах 2.1 та 4.1 Положення про порядок поділу підприємств і об`єднань та відокремлення від них структурних підрозділів і одиниць, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Міністерства статистики України, Антимонопольного комітету України від 20 квітня 1994 року № 43/79/5 (далі - Положення; втратило чинність 25 серпня 2015 року) було закріплено, що відокремлення - це виділення зі складу підприємства (об`єднання) структурного підрозділу (одиниці) і створення на його базі самостійного підприємства або вихід підприємства зі складу об`єднань, зазначених у підпункті «б» пункту 3.1 цього Положення. Об`єктами відокремлення є структурні підрозділи та структурні одиниці відповідно до пункту 2.1 цього Положення, а також підприємства, що входять до складу об`єднань. Тобто розподільний баланс є документом, у якому, зокрема, визначено обсяг майнових прав та обов`язків, які перейшли до створеної шляхом виділу (виділення, відокремлення) юридичної особи. У пункті 32 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що при ліквідації, банкрутстві або реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства відшкодування шкоди, компенсація всіх видів витрат провадиться правонаступником. Якщо права й обов`язки ліквідованого підприємства не переходять до правонаступника, суми, що підлягають відшкодуванню, капіталізуються і перераховуються органам державного соціального страхування для виплати їх у розмірі і в терміни, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. У разі ліквідації або банкрутства підприємства без правонаступника ліквідаційна комісія надсилає офіційне повідомлення про це до місцевого органу державного соціального страхування. Якщо при ліквідації підприємства капіталізація платежів у відшкодування шкоди не проведена, регресна вимога подається органам державного соціального страхування. Отже, ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» є правонаступником прав та обов`язків шахти імені Орджонікідзе Державного виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда», оскільки майно цілісного майнового комплексу шахти імені Орджонікідзе було передано у власність останнього за Договором купівлі-продажу від 9 листопада 2001 року. Крім того, необхідно зауважити й на тому, що з 1999 року позивач працював на шахті імені Орджонікідзе ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», правонаступником якого є ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», що підтверджується трудовою книжкою позивача. Правовий висновок про те, що ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» є правонаступником прав та обов`язків шахти імені Орджонікідзе Державного виробничого об`єднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» міститься у постанові Верховного Суду України від 6 грудня 2017 року у справі № 6-1377цс17 та постанові Верховного суду від 02 жовтня 2019 року у справі 212/629/17-ц. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 35%, який встановлено безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан здоров`я позивача, внаслідок чого він переносить моральні страждання. При цьому, визначений судом розмірі відшкодування моральної шкоди в сумі 60 000,00 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків. Посилання відповідача ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» в апеляційній скарзі на судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, де на користь позивачів було стягнуто менші суми компенсації моральної шкоди, колегія суддів не приймає з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахування того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 35% безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (60 000,00 грн.) не є завищеним та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 11 березня 2020 року. Головуючий: Судді: